13322 Гвіздава,
вул. Щорса, 1а,
+380 (4143) 990-21

Переважну більшість населення невеличкого села Гвіздава, яке нараховує менше двох сотень мешканців, складають етнічні поляки.

Спільнота римо-католиків у Гвіздаві утворилась 1990 року. Сюди щонеділі доїжджав майбутній єпископ о. Віталій Скомаровський, а відправлялись Меси спочатку у приватному будинку, а потім в адаптованій каплиці у старому клубі. 1999 року місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво храму, яке розпочалось 2001 року. Будівництво завершили тоді, коли гості з Польщі привезли кошти на його добудову. 20 червня 2004 року у храмі вперше відбулась Свята Меса, яку відправив уродженець Гвоздави нововисвячений священик о. Едвард Кожуховський.

89441 Глибоке,
вул. Головна, 13

Вперше село згадується в документах за 1417 рік. Називалось воно тоді Малим Холмцем чи Гуткою. Нині проживає тут трохи більше півтисячі мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Луки, євангеліста у Середньому. Місцевий костел збудував 1871 року середнянський парох о. Андраш Будьіш, він же заснував у селі також школу.

У 1960-х роках радянська влада закрила храм, а 1967 року року облаштувала у ньому музей атеїзму. Костел було повернено вірним 1989 року.

448731 Глибочок

Вперше поселення Глибочок згадується 1469 роком. У 1530р. тут проживало понад 100 сімей, 1880 року - 2057 мешканців, більшість яких була римо-католиками, 1921 року - 2246, у тому числі 1584 поляків і 779 українців, 1931 року - 2805, нині - понад 1600 осіб. У 1944-1945рр. більшість поляків репатріювали та завезли лемків із Польщі. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХст. їх було близько дев'яти сотень. Ймовірно, саме тоді і постав тут в частині села, що називалась Батринівкою, мурований костел, бо, принаймні, 1861 року він вже згадується у схематизмі Львівської архідієцезії у підвищеному статусі філіального під титулом св. Миколая єп. (в мережі інколи помилково називають його Петропавлівським). Можливо, збудували храм за фінансової участі тодішніх власників села князів Сапєг (пізніше вони подаються в якості патронів, покровителів святині).

81226 Глібовичі

Глібовичі (Свірзькі) засновані не пізніше 1489 року. Нині у селі проживає понад шість сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Свіржі. У 1927 році у Глібовичах було розпочато підготовку до будівництва костелу за проектом Л. Дайчака, проте не змогли знайти земельну ділянку. 1939 року родина Пілецьких пожертвувала земельну ділянку на спорудження храму, її освятили, проте будівництво не почали, бо виникла ІІ світова війна.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

45070 Голоби,
вул. Грушевського, 2

У Голобах було укріплене давньоукраїнське городище, яке знищили татаро-монголи в ХІІІ столітті. Пізніше в документах Голоби вперше згадуються 1434 роком, а також у 1545, 1570 і 1577 роках. 1795 року тут проживало 615 жителів, 1900 року - 1517, нині - - понад 4 тисячі мешканців. У 1940-1957рр. Голоби були райцентром, 1957 року стали селищем міського типу.

Ще 1700 року у Голобах розпочалось спорудження костелу коштом місцевого власника Стефана Ярузельського, проте 1708 року шведи його знищили разом із поселенням за те, що голобчани чинили їм опір. Сучасний бароковий мурований храм на місці зруйнованого збудував у 1711-1718 роках наступний власник Йосиф Ярузельський (у деяких схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії в якості дати спорудження подають 1628 чи 1728 роки).

13047 Гордіївка,
вул. Польова, 6

Село Горд(і/и)ївка вважається заснованим 1471 року, є також дакументальні посилання на нього у 1585 та 1650 роках. У 80-х - 90-х роках ХІХ століття тут проживало до дев'яти сотень мешканців, 1906 року - 751, а нині - понад сім сотень. Входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

До більшовицького перевороту місцеві католики латинського обряду належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові та своєї святині не мали. Від початку 30-х років до Гордіївки приїжджали священники із парафій св. Анни у Полонному та Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію у Першотравенську.

12535 Горіхове

У невеликому селі Горіхове, що колись називалось Оріхове, проживає лише трохи більше сотні мешканців, частина яких є римо-католиками.

У 2017-2018 роках місцевий парафіянин Олексій Криницький своїми коштом та працею збудував у Горіхові невеличку муровану каплицю. 18 березня 2018 року від імені єпископа її освятив тодішній настоятель Житомирського кафедрального собору св. Софії о. Віктор Маковський. Горіхове обслуговують оо.-салезіани (товариство св. Франциска Салезького) з парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Коростишеві.

78100 Городенка,
вул. Володимира Великого, 1

Уперше в літописах Городенка згадується 1195 року. У XVст. тут збудували замок, а 13 лютого 1668 року поселення отримало магдебурзьке право. 1800 року тут проживало понад 5 тисяч мешканців, 1870 року - 8824, у тому числі 4726 греко- і 857 римо-католиків, 1900 року - 11613, 1921 року - 10054, у тому числі 5390 українців і 1571 поляків, 1939 року - 14 тисяч, нині - 9 тисяч осіб. З автрійських часів місто було центром повіту, з радянських - райцентром, а від 2020 року входить до Коломийського району.

Спочатку римсько-католицька парафія була заснована у містечку Михальче, яке у XV-XVII століттях було вагомішим за Городенку (до неї і належали городенківці). На початку XVII століття у Городенці вже була своя святиня (дерев'яна), яка згадується серед знищених під час турецько-татарських нападів 1618-1621 років. Черговий городенківський дерев'яний храм занотовано 1721 року.

30423 Городище

Давньоруське городище, яке тут розташоване, окремі дослідники вважають літописним Ізяславом, інші - фортецею на його підступах. Воно збудоване у ХІІст. і належало князю Теребовлянського князівства, а потім відійшло до земель Болохівського князівства, де виконувало роль форпосту для захисту його північних кордонів. Зруйнували городище у 1241р. монголо-татари. За легендою, село заснували люди, які вижили після нападу монголо-татар, неподалік зруйнованого городища на відстані одного кілометра у ХІV столітті. Уперше в документах Городище згадується як володіння князя Іллі Костянтиновича Острозького (в акті від 31.01.1534р.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

З відновленням релігійного життя після падіння комуністичного режиму вірні збирались на богослужіння у приватному будинку. У 1994 році єпископ Ян Ольшанський MIC освятив наріжний камінь під новий храм, оскільки повернути колишню кармелітську святиню Пресвятої Діви Марії, споруджену 1746-1782 роках, не вдалось (її віддали Московському патріархату).