69123 Запоріжжя,
пр. Ювілейний, 41,
+380 (61) 273-00-29,
f.b.: pio.zaporoze

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

У 1772 році навпроти острова Хортиця постав сторожовий пост Запорізької Січі на чолі з полковником Іваном Бабурою, котрий, перейшовши після ліквідації Січі на службу в російську армію, отримав там 1777 року ділянку землю. З того часу балка стала називатися Бабурською, а річка - Бабуркой. 1803 року тут поселились німці-менноніти, заснувавши колонію Бурвальд. Сучасна забудова степу між селом Бабурка і Верхньою Хортицею розпочалася у 1969 році, а 1995 року створено у Запоріжжі Хортицький район, який неофіційно називається Бабуркою.

У 1999 році на Бабурці формально було засновано парафію під титулом святого священика Піо, а 16 жовтня 2002 року парафія запрацювала з призначенням настоятеля о. Альберта Алоїза Мальхерчика з ордену Пресвятого Серця Ісуса. Спочатку богослужіння відбувалось на квартирах парафіянок, але 23 вересня 2004 року майбутній єпископ о. Ян Собіло освятив каплицю, облаштовану завдяки зусиллям настоятеля та парафіян в квартирі на першому поверсі багатоповерхового будинку, яку було придбано за кошти спонсорів з Німеччини та Польщі.

12440 Зарічани,
+380 (412) 24-47-90

Село Зарічани, яке до 1946 року називалось Псище, вперше згадується 24 грудня 1649 року «Актовій книзі Житомирського гродського уряду». Проживає у ньому близько 2200 мешканців.

Спочатку у Зарічанах було споруджено дитячий відпочинковий центр «Надія» харитативної місії Римсько-Католицької Церкви в Україні «Карітас-Спес Україна». Потім там збудували коштом благодійників, у томі числі і австрійських, мурований костел, який 26 вересня 2009 року консекрував під титулом св. Мартина Турського, знаного своїми учинками милосердя, єпископ Ян Пурвінський у співслужінні керівника «Карітас-Спес Україна» єпископа Станіслава Широкорадюка OFM. Зарічани обслуговують францисканці (орден Братів Менших) з парафії св. Яна з Дуклі у Житомирі.

12440 Зарічани,
+380 (412) 24-47-90

Село Зарічани, яке до 1946 року називалось Псище, вперше згадується 24 грудня 1649 року «Актовій книзі Житомирського гродського уряду». Проживає у ньому близько 2200 мешканців.

У Зарічанах вже є один костел, споруджений у дитячому відпочинковому центрі «Надія» харитативної місії «Карітас-Спес Україна», який був освячений 2009 року під титулом св. Мартина Турського. Проте для місцевих вірян у самому селищі 2007 року завдяки підтримці єпископів Яна Пурвінського і Станіслава Широкорадюка OFM розпочали будівництво іншого храму.

47300 Збараж,
вул. Лесі Українки, 83,
+380 (3550) 212-00

Перша згадка про давньоруське місто Збараж датується 1211 роком (наступні згадки - у 1219 та 1393 роках). 1689 року Збараж отримав магдебурзьке право. Є районним центром з населенням 14 тисяч мешканців.

У 1627-1637 роках у Збаражі споруджено спочатку дерев'яний (а потім мурований) костельно-монастирський комплекс для оо.-бернардинів коштом Ю. Збаразького та Я. Вишневецького. Храм у стилі пізнього ренесансу освятили під титулом св. Юрія. 1675 року костел та монастир знищили турецькі війська. У 1723 та 1731 роках відбулась реконструкція старого костелу за кошти Потоцьких, яка не дала бажаного результату.

48745 Збручанське

Село Збручанське вперше згадується як Новосілка 1393 роком (називалось також Новосілкою-Єпископською чи Новосілкою-над-Збручем), засноване у давньоукраїнські часи. Є численні документальні згадки у XVcт., потім було власністю кам'янецьких єпископів. На початку 80-х років тут проживало менше тисячі мешканців, 1900 року - 1350, 1921 року - 1016, 1931 року - 1126, 2014 року - 383 особи. Входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського..

Римсько-католицька спільнота села, що належала до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому, у другій половині ХІХ століття налічувала приблизно три сотні вірян. У 1867 році у Новосільці збудували та освятили під титулом св. Яна Непомуцького громадський мурований храм, який вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується у другій половині 70-х років цього ж століття.

12020 Зелена Діброва,
вул. Перемоги, 18

Село Яблонне (нинішня Зелена Діброва) було засноване, ймовірно, у XVII столітті. У другій половині XIX століття тут стали селитися німці, а село назвали Зеленою Дібровою. Нині тут проживає близько двох сотень мешканців. Село входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

У 189?-1900 роках у Зеленій Діброві було споруджено дерев'яний костел коштом парафіян на земельній ділянці, виділеній Адамом Башинським, Яковом Гонгало та Бортківським. 8 травня 1910 року храм освятили під титулом св. Йосафата. Проте 1926 року у священника під початкову школу забрали парафіяльний будинок, а вірян з 1927 року почали піддавати репресіям. Костел став клубом, але з осені 1941 року знову запрацював. Храм та огорожу цвинтаря було відремонтовано, 1942 року встановили хрест біля костелу. У 1959 році святиню знову закрили, облаштувавши у ній спочатку клуб, а потім - магазин.

12732 Зеремля,
вул.Колгоспна, 15

Село Зеремля вважається заснованим 1786 року. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Новоград-Волинського району. Нині проживає у селі менше семи сотень мешканців.

Тривалий час місцеві католики латинського обряду збирались на богослужіння у власних домівках, де також відбувалась катехизація дітей. Потім вдалось придбати будинок, який було перебудовано на каплицю. 5 грудня 2009 року її освятив під титулом св. Миколая тодішній єпископ-помічник Київсько-Житомирський Віталій Скомаровський.

32341 Зіньківці,
вул. Соборна

Зіньківці вперше згадуються у документах 1 березня (10 березня за новим стилем) 1440 року та 1493 рок, а потім - у 1509, 1528, 1556 та 1643 роках, коли село зазнавало шкоди в результаті татарських та молдавських нападів. Нинішнє населення села - понад вісім сотень мешканців.

Костел у Зіньківцях існував з XVII століття, проте також був знищений татарами. Його відбудував у 1718-1721 роках єпископ Стефан Рупневський, 1721 року храм було освячено (ймовірно, ним же). На початку XX століття святиню розширили. У 1925 році радянська влада закрила костел, а в його приміщеннях було розташовано хату-читальню та єврейський пункт по ліквідації неграмотності, який діяв до 1933 року.

80700 Золочів,
вул. Мазепи, 1А/14,
+380 (3265) 428-99,
www: zolochiv.pijarzy.pl

У давньоруські часи на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано ворогами на початку XIIIст., а через півстоліття - тут постала дерев'яна фортеця. Перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком. 15.03.1523р. місто отримало магдебурзьке право. З 1872 року було центром циркулу, а пізніше - повіту, від грудня 1939 року є районим центром, в якому нині проживає майже 25 тисяч мешканців.

Парафію у Золочеві було засновано 14 червня 1627 року, проте 1838 року парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії, споруджений у 1624-1634 роках, було передано греко-католикам, а римсько-католицьку парафію перенесли до святині оо. -піярів. Будівництво цього барокового храму (та колегії оо.-піярів) на кошти Якова Собеського тривало у 1731-1785 роках. 1787 року австрійська влада спочатку передала незавершену будівлю цього костелу греко-католикам, які після тривалого часу, не маючи фінансових можливостей добудувати святиню, обміняли її на меншу - вже згаданий парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії.

08200 Ірпінь,
вул. Троїцька, 38,
f.b.: TerezaIrpin

У II половині XIXст. на місці нинішнього Ірпеня виникла німецька колонія Северинівка. У зв'язку з будівництвом у 1898р. залізниці Київ-Ковель біля залізничного мосту через річку Ірпінь постало поселення (станція) Ірпінь, яке згадується вже 1902 року. У 1923 року Ірпінь увійшов до складу Гостомельського району Київської губернії, а 1928 року - до Київської округи. Від 1932 року Ірпінь - у складі Київської області. 30 грудня 1956 року Ірпінь віднесено до категорії міст районного підпорядкування (у складі Києво-Святошинського району), а 30 грудня 1962 року йому надається статус міста обласного підпорядкування. З 1967 року йому адміністративно підпорядковані Ворзель, Гостомель і Коцюбинське. Населення - понад 100 тисяч мешканців.

Лише у цьому столітті у римо-католиків Ірпеня з'явилась своя святиня. Каплицю облаштували у приватній садибі. Відомо, що 4 жовтня 2015 року архієпископ Петро Мальчук OFM під час храмового свята освятив наріжний камінь костелу.