94005 Кадіївка,
вул. К. Лібкнехта, 38/2,
+380 (6444) 458-17,
www: romancatholic.ucoz.ua

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Колишній кадіївський костел св. Антонія / св. Ігнатія був зруйнований радянською владою на початку 50-х років минулого століття. Тому місцева спільнота римо-католиків придбала 2004 року приватний будинок, в якому було облаштовано каплицю. 22 вересня цього ж року о. Гжегош Рапа відправив у ній першу Святу Месу.

44500 Камінь-Каширський,
пров. Народів, 8,
+380 (3352) 346-22

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканські муровані монастир і костел св. Архангела Михаїла, проте 1832 року царська влада монастир ліквідувала, а храм став парафіяльним. Повністю перебудований у 1830-1837 роках храм після ІІ світової війни використовувався радянською владою у виробничих потребах.

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Домініканська, 1,
+380 (3849) 234-59

Місто належало Київській Русі, у XIII-XIV століттях - Галицько-Волинському князівству, а потім було захоплене татаро- монголами. У першій половині XIVст. Кам'янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, від 1362 року - у складі Литовсько-Руської держави (1374 року отримав магдебурзьке право), з 1434 року відійшоі до Польщі, з 1463 року - центр Подільського воєводства. У 1672-1699рр. належав Туреччині. У складі Росії у 1795-1997рр. - центр Подільського намісництва, а у 1797-1917рр. - Подільської губернії. Від 22 березня 1919р. по листопад 1920р. Кам'янець був столицею Української Народної Республіки, у 1937-1941рр. - центр Кам'янець-Подільської області, нині - районний центр з населенням майже сто тисяч мешканців.

У 1370 році оо.-домініканці збудували у Кам'янці дерев'яний костел св. Миколая, єпископа. Цей храм згорів під час пожежі міста у 1420 році (збереглась тільки ікона Матері Божої Святого Розарія, яку пізніше вшановували як чудотворну). Приблизно у 1446 році було споруджено мурований домініканський храм у стилі пізньої готики. Костел перебудовувся у 1595, 1618 та 1626 роках (зокрема, так з'явились ренесансні та барокові каплиці Гуменецьких, Потоцьких і Дамецьких). Під час турецької окупації святиню замінили на мечеть, а монастир - на казарми для яничарів. У 1737-1754 роках храм відновили завдяки Михайлові Потоцькому.

32315 Кам'янець-Подільський,
вул. Нігинське шосе, 38,
+380 (3849) 438-55,
www: serceisusa.km.ua,
f.b.: serceisusa1

Місто належало Київській Русі, у XIII-XIV століттях - Галицько-Волинському князівству, а потім було захоплене татаро- монголами. У першій половині XIVст. Кам'янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, від 1362 року - у складі Литовсько-Руської держави (1374 року отримав магдебурзьке право), з 1434 року відійшоі до Польщі, з 1463 року - центр Подільського воєводства. У 1672-1699рр. належав Туреччині. У складі Росії у 1795-1997рр. - центр Подільського намісництва, а у 1797-1917рр. - Подільської губернії. Від 22 березня 1919р. по листопад 1920р. Кам'янець був столицею Української Народної Республіки, у 1937-1941рр. - центр Кам'янець-Подільської області, нині - районний центр з населенням майже сто тисяч мешканців.

Цю святиню збудовали протягом у 1810-1812 роках як цвинтарну каплицю під титулом Усіх Святих. Після ІІсв. війни вона використовувалась як склад будівельних матеріалів.

12720 Кам'яний Брід,
вул. Довбиська, 62,
+380 (4144) 711-92,
f.b.: 616227901865086

Заснований 1862 року Кам'яний Брід став селищем міського типу у 1938 році. Проживає тут майже понад 2 з половиною тисячі мешканців, тисяча з яких є римо-католиками. Входило селище до Баранівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Місцевий храм зруйнували у 30-х роках минулого століття. Після війни було збудовано невелику капличку в лісі, яку закрили 1958 року, а потім - також зруйновали. Меси відправлялись на католицькому кладовищі.

51925 Кам'янське,
вул. Коваленко, 3,
+380 (5692) 332-76,
www: snicola.net,
f.b.: snicola.net

Першим на території сучасного Кам'янського, яке у 1936-2016 роках називали Дніпродзержинськом, виникло у XVII столітті козацьке поселення Романкове. Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли постали запорозькі слободи Карнаухівка (1738р.) та Тритузне (1740р.), а село Кам'янське вперше згадується 1750 року. Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році селища отримали статус казенних військових поселень. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі та Франції) розпочало у Кам'янському будівництво найбільшого на той час металургійного заводу. 1923 року Кам'янське отримало статус міста, 1926 року стало центром району, а 1930 року - містом обласного підпорядкування. У 1938р. до складу міста включили села Романкове та Тритузне. Населення - понад 240 тисяч мешканців.

Переважну більшість парафіяльної спільноти у Кам'янському складали робітники металургійного заводу. Молитовний дім, який орендували вірні, швидко став надто тісним. Тому у 1895-1897 роках з ініціативи директора-розпорядника заводу Ігнатія Ясюковича тут було споруджено сучасний мурований храм на кошти працівників заводу за проектом архітектора Мар'яна Хорманського. 25 вересня 1905 року костел консекрував єпископ Йосиф Кесслер.

13021 Карвинівка,
вул. 1 Травня, 20

Село колись називалось Дриглівська Рудня. Уперше в документах датується 1781 та 1799 роками. Зокрема, у метричних книгах костелу Знайдення Хреста Господнього у Чуднові згадується спочатку як слобода, а потім як село з переважаючим польським населенням. У 1911 році поселення нараховувало 104 двори, в яких проживало 558 мешканців, та набуло статус села. Після ліквідаці у 1935 році Мархлевського польського національного району із села було депортовано близько 30 сімей у Казахстан та на південь України. Станом на 2001 рік у селі мешкало 887 осіб.

Раніше місцеві римо-католики своєї святині не мали. Мурований костел тут збудували, ймовірно, у дев'яності роки минулого століття. Карвинівку, як і раніше, обслуговують францисканці (орден Братів Менших) з парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові, які відправляють у храмі Святі Меси у неділю та на свята.

13235 Карпівці,
вул. Загребельна, 1а

Карпівці вважаються заснованими 1714 року. На початку ХХ століття тут проживало понад дві з половиною тисячі мешканців, нині село має лише півтори тисячі осіб. Входило до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Чуднові. Від 1790 року у Карпівцях існувала дерев'яна каплиця, яку 1824 року коштом родини місцевих власників Карвіцьких замінили мурованою святинею. Від 1801 року була також дерев'яна каплиця на кладовищі, споруджена Яном Карвіцьким.

03150 Київ,
вул. Велика Васильківська, 75,
+380 (44) 269-50-44, 268-78-51,
www: nicolasparish.org.ua,
f.b.: 1345237968828726

Заснований наприкінці V - початку VI століть Київ на межі VIII - IX століть став головним містом Руської землі та столицею Руської держави. У 60-х роках IXст. відбулося перше хрещення Русі. Руську Церкву очолили митрополит Михайло та шестеро спеціально висвячених єпископів. Проте до 998 року, коли сталася подія, яка всупереч історичній правді названа хрещенням Русі, ще тричі наступали періоди язичеської реакції та християнського відновлення.

Станом на 1895 рік у Києві нараховувалося 33771 римо-католиків, а єдиний існуючий у місті костел св. Олександра міг розмістити не більше півтори тисячі вірних. 8 грудня 1896 року близько тисячі його парафіян звернулися до київського генерал-губернатора графа Олексія Ігнатьєва з клопотанням дозволити будівництво у Києві ще одного храму, який би носив титул св. Миколая на честь імператора. Наприкінці січня 1897 року Київська міська Дума запропонувала ділянку міської землі, що знаходилася на окраїні, на Великій Васильківській вулиці № 75 (цю землю використовували орендарі під склад лісоматеріалів). 30 березня 1898р. міністр внутрішніх справ Горемикін Л., звертаючись до генерал-губернатора Ігнатьєва, дав офіційний дозвіл на спорудження костелу.

02125 Київ,
бульв. Перова, 1б,
+380 (44) 510-85-87, 512-82-51,
www: kapucyny.kyiv.ua,
f.b.: 554714867955544

Заснований наприкінці V - початку VI століть Київ на межі VIII - IX століть став головним містом Руської землі та столицею Руської держави. У 60-х роках IXст. відбулося перше хрещення Русі. Руську Церкву очолили митрополит Михайло та шестеро спеціально висвячених єпископів. Проте до 998 року, коли сталася подія, яка всупереч історичній правді названа хрещенням Русі, ще тричі наступали періоди язичеської реакції та християнського відновлення.

Капуцинський храм на Перова є першим (не рахуючи каплички на Святошино) після Жовтневої революції римсько-католицьким храмом, який почав будуватися від фундаментів у Києві, а також першим костелом на лівому березі Києва. Ця частина міста сформувалася відносно недавно (від 60-х років XX століття), тому і архітектура храму має сучасний стиль.

Парафію засновано 13 червня 1994 року (перший душпастир - бр. Казимир Гузік OFM Cap). 22 червня 1996 року капуцини отримали земельну ділянку на бульварі Перова під будівництво храму. 8 вересня 1997 року було освячено тимчасову каплицю і помешкання братів, споруджені на території будівництва костелу. 2 вересня 1999 року розпочалось будівництво святині. 23 вересня 2000 року Апостольський нунцій в Україні архієпископ Нікола Етерович заклав наріжний камінь під будівництво храму. 25 січня 2004 року єпископ Станіслав Широкорадюк OFM освятив нижній костел, а 15 жовтня 2016 року - верхній.