59030 Буденець

Перша згадка про поселення на лівій притоці Малого Серету Будей датується у молдавському літописі 18 жовтня 1435 року. 1900 року тут проживало 1071 мешканців, у тому числі 954 румунів, 85 німців і 30 українців, нині село має понад 1300 осіб переважно румунського етнічного походження. До 2020 року входило до Сторожинецького району.

Католики латинського обряду села (німці, а також родина місцевих землевласників Волчинських) спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Красній, яка пізніше називалась Альтгутою, а нині є Старою Красношорою. В середині XIX століття їх було лише два десятки. Від 1862 року у схематизмах Львівської архідієцезії згадується якась громадська каплиця в Буденці, в якій іноді проводились богослужіння.

80500 Буськ,
вул. Шкільна, 9,
+380 (3264) 234-33,
www: busk.saletyni.org

Перша згадка про Буськ датується 1097 роком, хоча місто вважається заснованим значно раніше, згадується також у XII-XIV століттях. 1411 року Буськ отримав магдебурзьке право, а 20 листопада 1582 року став вільним королівським містом. 1880 року мав майже 4300 мешканців, у тому числі 2215 римо- та 1677 греко-католиків. Від 1966 року був районним центром, нині ж входить до Золочівського району. Населення - понад 8500 мешканців.

Наприкінці XIV - на початку XV століть у Буську на Старому Місті було збудовано перший костел (св. Станіслава) та засновано парафію. Після знищення цієї святині татарами спорудили новий храм 1504 року, але вже на Новому Місті та під титулом Пресвятої Діви Марії.

34400 Вараш,
Курчатова 13,
f.b.: varashkostel

У зв'язку із будівництвом Рівненської атомної електростанції 1973 року на місці колишнього села Вараш, яке згадується у документах з 1776 року, було засноване поселення та назване Кузнєцовськ. У 1984 році воно отримало статус міста обласного значення. 19 травня 2016 року було перейменоване на Вараш. Проживає тут близько 40 тисяч мешканців.

Ще у 90-х роках минулого століття в одній із квартир багатоповерхового будинку було облаштовано каплицю, в якій оо.-паллотинами відправлялась Служба Божа кожної неділі.

89000 Великий Березний,
вул. Штефаника, 41

Перші згадки про це поселення припадають на 1409 та 1427 роки. Нині Великий Березний є селищем міського типу (з 1947 року) та центром району з населенням понад 7500 мешканців.

У 1788 році в нижньому кінці Великого Березного держава оселила словаків (католицького віросповідання) для вирубки лісу та будівництва дамб, які задовільняли свої духовні потреби в рамках парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Оноківцях. 1807 року вони завершили будівництво сучасного мурованого філіального костелу та освятили його, а 1808 року у Великому Березному було засновано власну парафію.

24032 Вендичани,
вул. Вінницька, 71

Село Вендичани вважається заснованими 1622 року, бо саме тоді вперше згадується у докуиенті. 1985 року воно отримало статус селища міського типу. Проживає тут понад 3700 мешканців.

Раніше місцеві католики латинського обряду належали до парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Озаринцях та своєї святині не мали. І лише у посткомуністичний період, 1992 року тут було зареєстровано релігійну спільноту, реєстрація свідоцтва датується 8 серпня 1995 року (рішення №157, св. №818).

23420 Вербовець,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4356) 346-66

Перша документальна згадка про Вербовець датується 1439 роком, згадується також у 1530, 1542 і 1566 роках. 7 червня 1607 року село отримало магдебурзьке право, приблизно тоді місто мало 3661 мешканців. У 1796-1804рр. Вербовець був центром повіту. 1893 року тут проживало лише 2584 жителів, нині - понад шість сотень осіб. Село входило до Мурованокуриловецького району, а від 2020 року є частиною Могилів-Подільського.

Перший дерев'яний костел св. Архангела Михаїла у Вербовці, збудований коштом короля Зигмунда ІІІ Вази, постав 1607 року, коли поселення отримало магдебурзьке право, проте станом на 1717 рік храм вже був руїною. Відновлена у 1752 році дерев'яна святиня згоріла в ніч на Пасху 1798 року від розведених вогнищ. Від 1752 року тут також велись метричні книги.

31153 Вербородинці

Вербородинці, які раніше називались також Верхніми Бродами, Верхобродинцями, Вербородичами, вважаються заснованими приблизно 1500 року. На початку ХХ століття у селі проживало близько 590 мешканців, нині - лише три з половиною сотні осіб. Село входило до Старокостянтинівського району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Католики латинського обряду Вербородинців раніше належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Старокостянтинові, але свого храму не мали.

48763 Верхняківці

Існуючі ще у XIVст. Стефанківці під час епідемії чуми перемістились на горби та стали називатись Верхніми Кінцями (згодом - Верхняківцями). Вперше у документах згадуються 1442 року, є згадка також у 1469 році. 1556 року отримали магдебурзьке право, яке так і не було реалізоване. 1880 року тут проживало 1109 мешканців (1027 українців і 82 поляків), 1910 року – 1265, 1931 року – 1262, нині - менше семи сотень осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Пресвятої Трійці у Борщові та у середині ХІХст. нараховувала близько трьох сотень вірян. У 1900-1901 роках, коли їх чисельність незначно збільшилась на три десятки, у Верхняківцях їхнім коштом та, ймовірно, місцевих власників Чарковських було споруджено невеличкий мурований костел, який освятили 1901 року.

90351 Вилок,
вул. Центральна, 16

Вилок відомий у документах з 1200 року як Тісауйлок («нове поселення на Тисі»), від якого і походить його українська назва. Є ще згадка 1304 року. Статус селища міського типу - з 1959 року. Проживає тут понад 3200 мешканців, 80 відсотків яких рідною вважає угорську мову.

Місцева парафія, яку було засновано у XIV століття (вперше згадується у джерелах 1332 роком), у 1556 році перейшла до реформатів. Її відновили лише 1735 року, а сучасний мурований костел було споруджено 1788 року у стилі бароко. У першій половині XIX століття збудували вежу у класичному стилі, а на початку ХХ - її добудували вище. В 1896 року у храмі встановили орган роботи братів Рігер.

90300 Виноградів,
вул. Миру, 2,
+380 (3143) 235-80,
f.b.: nagyszolosiplebania

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

Місцеву парафію було засновано у XIII столітті, а сучасний готичний мурований костел вважається спорудженим у XIV - XV століттях. У XVI-XVII століттях храм перебудовувся (якийсь час належав протестантам). У 1863 році було відновлено парафію, яку у XVIIст. перенесли до новоспорудженої францисканської святині. 1902 року здійснили розпис святині та встановили на вежі гострий шпиль замість барокового.