12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

83004 Донецьк,
вул. Артема, 191,
+380 (622) 57-78-74,
f.b.: 1727394587474018

На території сучасного Донецька запорізькі козаки у XVIIст. та донські козаки наприкінці XVIIIст. заснували слободи, зокрема, Олександрівку, перша згадка про яку датується 1779 роком. Саме біля неї 1841 року з'явились три перші вугільні шахти, а промисловий видобуток вугілля почався у 60-х роках. Разом з будівництвом шахт та металургійного заводу, які розпочав засновник «Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництв» валлієць Джон Юз, влітку 1869 року на місці села Олександрівка виникла Юзівка. У травні 1917 року отримала статус міста, у 1924р. її перейменували на Сталін, 1929 року - на Сталіно, яке 1932 року стало обласним центром. 1961 року місто отримало назву - Донецьк. Населення - понад 900 тисяч мешканців.

Серед технічного персоналу, який обслуговував започатковане у Юзівці виробництво, було багато римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Маріуполі. 1892 року на кошти вже згаданого «Новоросійського товариства» у Юзівці збудували муровану святиню св. Йосифа, яку схематизми Тираспільської дієцезії називають молитовним домом.

89307 Драчино,
f.b.: drachyno.sds

Село Драчино засноване переселенцями з Німеччини і Словаччини у першій половині XIX століття. Нині тут проживає понад дев'ять сотень мешканців (95 відсотків вважають рідною мову українську).

Мурований костел у селі збудували 1861 року. Через сотню років, 1960 року храм повністю зруйнувала радянська влада. З падінням комуністичного режиму місцеві віряни тривалий час збирались на богослужіння на місці знищеної святині, а літом 2017 року на цій території розпочали спорудження власного костелу.

82100 Дрогобич,
вул. Данила Галицького, 12,
+380 (3244) 399-75,
www: parafiarzymskokatolickadrohobycz...,
f.b.: 100067161090200

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У другій половині XIVст. місцеві римо-католики отримали дерев'яну церкву Пресвятої Діви Марії в якості костелу (за іншими даними - дерев'яний храм під тим же титулом спорудили 1370 року), а парафію при цій святині, за переказами, фундував ще король Казимир ІІІ. Причому, цей костел в якості філіального прослужив католикам латинського обряду до 1788 року, коли його перенесли до Новошичів як греко-католицьку церкву.

82100 Дрогобич,
вул. Трускавецька

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У 1790 році у Дрогобичі заснували міське кладовище по вулиці Трускавецькій (колишня Грюнвальдська), на якому хоронили вірян парафії св. Варфоломія та інших (воно лише на чотири роки молодше від знаменитого Личаківського у Львові). Вхідна брама містить напис на латині «Нехай тлінне зодягнеться в нетлінне», а зверху - жіночу скульптуру у римському одязі при хресті.

81470 Дубляни

Дубляни вперше згадуються у джерелах 1425 роком, а пізніше - у 1439 та 1441 роках. У 1940-1941 та 1944-1959 роках навіть були районним ценром. Статус селища міського типу - з 1957 року. Населення - понад 1700 мешканців.

У XV столітті тут спорудили перший дерев'яний костел та заснували парафію, проте 1624 року святиню знищили татари. У 1637 році було освячено новий мурований храм, а 1737 року - наступний мурований костел св. Миколая, який 1898 року було розширено та відновлено. У 194?-1985 роках костел закрили (склад), а потім висадили у повітря.

81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці біля цілющого джерела збудували каплицю св. Варвари, яка 1642 року була значних розмірів і мала три вівтарі, а 1753 року - вже п'ять. У першій половині XIXст. Дубрівку вилучили із самбірської парафії Усікновення св. Йоана Хрестителя та приєднали до парафії Всіх Святих у Стрілковичах. Тоді на початку 30-х років святиню розбудували на костел, а в 50-х роках консекрували. 1944 року храм було пошкоджено під час військових дій, а потім його розібрали.

34100 Дубровиця,
вул. Воробинського, 1,
f.b.: 103513081545316

Перша писемна згадка про Дубровицю датується 1005 роком, згадується також у 1184 та 1223 роках. Була містом, пізніше - містечком. Після Люблінської унії 1569 року стала називатись Домбровицею. Від 1797 року була центром волості. У 1860р. у Домбровиці проживало 3743 жителів, 1887 року - 5509 жителів, 1911 року - 5650, 1931 року - близько 7000, нині - понад 9300 осіб. У 1940р. Домбровиця знову стала Дубровицею, а також райцентром, проте 2020 року увійшла до Сарненського району.

На початку XVIIст. у Домбровиці вже була дерев'яна каплиця. Місцевий власник Ян Кароль Дольський, останній із родини колишніх удільних князів, здійснив фундацію костельно-монастирського комплексу піярів актами від 12 жовтня 1681 року і 2 травня 1684 року на загальну суму 46 тисяч злотих, забезпечених домбровицькими маєтностями, а також 6 липня 1695 року (село Стрільськ). 21 червня 1684 року ченці розпочали служіння у містечку та згодом збудували дерев'яні костел св. Йоана Хрестителя і монастир.

97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

32365 Жванець,
вул. 60-річчя Жовтня,
f.b.: 370487763150144

Жванець вперше згадується у 1431 році. 1646 року король Владислав IV надав Жванцю магдебурзьке право. Нині колишнє містечко є селом із населенням понад півтори тисячі мешканців.

Сучасний мурований костел у Жванці було споруджено у 1740 році на пожертви католиків вірменського обряду та Лаврентія Ланцкоронського, з дозволу якого 1699 року у Жванець прибули вірмени з сусіднього Кам’янця-Подільського. 1769 року храм спалили барські конфедерати, а в 1782-1786 роках його відбудували. 1791 року святиню консекрував Львівський архієпископ вірменського обряду Валеріан Туманович. 1869 року храм став парафіяльним.