89471 Анталовці,
вул. Леніна, 91

Перша згадка про село Анталовці («Antolocz») зустрічається в грамоті короля Фердинанда І з 1548 року, проте вважається що поселення заснував наприкінці XV століття шолтейс на ймення Антал. У радянські часи село називалось Антонівка. Нині тут проживає приблизно тисяча мешканців.

У 1992 році Святіший Отець Йоан Павло ІІ у Римі освятив наріжний камінь сучасного мурованого костелу. А новоспоруджену святиню в Анталовцях консекрував 13 червня 1993 року Апостольський нунцій в Україні та Апостольский адміністратор Закарпаття архієпископ Антоніо Франко.

77146 Більшівці,
вул. Івана Франка,
+380 (3431) 611-44,
f.b.: 385214355167863

Більшівці (Богушівці) 24 березня 1402р. подаровані архієпископу Львівському Якову Стрепі, у документах згадуються також 8 березня 1408р. та 12 березня 1436р. 1590 року отримали статус містечка. У 1880р. мали 3500 мешканців, з яких 1000 були греко- і 500 римо-католиками, а 1939 року - 3900 (1850 українців-греко-католиків, 200 українців-римо-католиків, 400 поляків). У 1940р. стали селищем міського типу та до 1963р. були районним центром, потім увійшли до Галицького району, а 2020р. - до Івано-Франківського. Населення - майже 2 тисячі мешканців.

У замковій каплиці в Богушівцях місцевий власник Мартин Казановський помістив образ Матері Божої з Дитятком, виловлений (за легендою) 1620 року у Дністрі перед успішною битвою з переважаючими силами татар. Цю ікону оточили великою шаною та коштом Казановського швидко збудували для неї перший костел, до якого вже 20 березня 1624 року внесли чудотворний образ, а новоспоруджений храм віддали кармелітам (монастир для них Казановський фундував ще 23 лютого 1623 року). Тоді ж костел було проголошено дієцезіальним санктуарієм.

12700 Баранівка,
вул. Першотравенська, 30,
+380 (4144) 431-61, 425-74,
www: baranivka.ofm.org.ua,
f.b.: 545542282247896

Відома з 1565-1566 років Баранівка у 1938 році отримала статус селища міського типу, а 2001 року стала містом. Від 1923 року була районним центром, а тепер належить до Новоград-Волинського району. Населення - майже 12 тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики послуговувались тимчасовою, а потім і новозбудованою каплицею на цвинтарі. А споруджений у Баранівці поруч із цвинтарем у першій половині 90-років минулого століття завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM мурований парафіяльний костел 29 жовтня 1994 року консекрував єпископ Ян Пурвінський.

24400 Бершадь,
вул. Юрія Коваленка, 9

Бершадь (Бершада) відома з 1459 року як фортеця. У 1648 році стала сотенним містом Уманського полку, 1797 року - центром повіту, від 1804 року була містечком. 1893 року тут проживало 13207 мешканців, 1905 року - 15620, нині - понад 12 тисяч осіб. 1922 року стала центром повіту, 1930 року - райцентром, від 1947 року була селищем міського типу, а з 1966 року є містом, яке від 2020 року входить до Вінницького району.

Перший храм у Бершаді постав у 1797-1798 роках коштом місцевого власника Фридерика Йосифа Мошинського (за однією інформацію, він вже був мурованим, за іншою, менш вірогідною - лише дерев'яним). У схематизмі Кам'янецької дієцезії 1831 року він згадується у складі парафії св. Йосифа у Чечельнику як громадська каплиця, яку вже тоді обслуговував місцевий душпастир, хоча формально філія і її фінансово-матеріальне забезпечення ще не були встановлені.

08300 Бориспіль,
вул. Дзержинського, 15,
+380 (4495) 609-46,
f.b.: 108670420486297

Бориспіль відомий у літописах як Летч, Льто, Олто, перша згадка про нього відноситься до початку XI століття, коли у війні (1015–1019рр.) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один з перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов'язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 року як укріплене городище на підвищенні між двома рукавами річки Альти. У XVI столітті поселенням Баришпіль, Боришпіль володів Київський Пустинно-Микільський монастир. В документах 1590 року Бориспіль згадується як містечко, 1596 року став осередком староства, а пізніше отримав магдебурзьке право. З 1802 року був волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. 1923 року став центром району. Статус міста - з 1956 року. Проживає тут понад 62 тисячі мешканців.

У 1997 році у Борисполі було засновано парафію. Спочатку богослужіння у тимчасовій каплиці на території будівництва храму проводив дієцезіальний священник о. Вєслав Стемпень з Києва, а з листопада 2000 року парафію перейняли францисканці конвентуальні, які поселились у Борисполі.

48254 Вільхівчик,
f.b.: VilkhivchykRomanCatholicChurchUk...

Село Вільхівчик вважається заснованим 1540 року, хоча перша згадка про нього датується лише 1760 роком. Проживає у ньому нині понад шість сотень мешканців.

Наприкінці XIX - на початку ХХ століть чисельність католиків латинського обряду у Вільхівчику становила від 5 до 7 сотень, а в міжвоєнний період - трохи менше тисячі. І належали вони до парафії св. Антонія у Гусятині. 1927 року у селі було споруджено мурований філіальний костел.

21000 Вінниця,
вул. Соборна, 12,
+380 (432) 35-02-21,
www: vinkap.net,
f.b.: VinkapCappuccini

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

У 1746 році на запрошення вінницького старости Людовіка Калиновського до Вінниці приїхали перші брати-капуцини, щоб заснувати тут монастир. Спорудження сучасного монастирського мурованого храму у стилі тосканського бароко було завершено 1761 року, коли його консекрував 18 лютого єпископ Луцький Антоній Еразм Воллович. У 1874-1884 роках настоятелем служив майбутній єпископ Кирило Любовидзький. 1888 року царський уряд змусив капуцинів залишити свій останній монастир в Україні. Служити у храмі дозволили тільки дієцезільним священникам.