13016 Межирічка,
вул. Нова, 32

Поселення засноване наприкінці XVIII століття у зв'язку із створенням тут залізної рудні (та інших підприємств) і називалось Фаустинівкою. На початку ХХ століття у селі проживав 291 мешканець (138 німців, 117 поляків, 21 єврей і лише 15 українців), 1925 року - 476, нині - близько двох сотень осіб. 7 червня 1946 року Фаустинівка стала Межирічкою. Входила до Романіського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Католики латинського обряду Фаустинівки, як і багатьох інших сіл Романівщини, спочатку належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові, 1911 року увійшли до новоутвореної парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Романові і своєї власної святині не мали.

81531 Милятин

Село Милятин вважається заснованим 1593 року. Нині тут проживає понад дві сотні мешканців.

Римо-католики Милятина належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. У 1908 році у селі було споруджено мурований філіальний костел коштом Лаури Прессен, який освятили 1911 року. Тоді кількість місцевих вірян сягнула трьох сотень осіб. У 1927 році тут заснували самостійну парафію. Із 40-х років ХХ століття святиня перебувала закритою (використовувалась як складське приміщення). У листопаді 1989 року костел повернули, згодом його було частково відремонтовано.

89600 Мукачево,
вул. Миру, 9,
+380 (3131) 221-52, 233-78,
f.b.: 1578399959147243

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, попередній мурований костел св. Мартина з Туру у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Ця святиня неодноразово зазнавала пошкоджень під час війських дій та згодом відновлювалась і реконструйовувалась. Аж до 1880 року, коли почав обвалюватись неф храму і його довелось розібрати (залишилось лише святилище).

90365 Неветленфолу,
вул. Петефі, 34

Поселення Неветленфолу, яке в радянські часи перейменували на Дяково, відоме з XIV століття (є згадка, принаймні, 1380 року). З 2000 року знову називається Неветленфолу. Переважна більшість населення, чисельність якого складає понад 1600 мешканців, є угорськомовними.

Місцева парафія була заснована також у XIV столітті, проте у XVI столітті і парафія, і костел перейшли до реформатів. Лише 1744 року римо-католикам вдалось повернути храм, а парафію відновили 1790 року. Оскільки стара святиня у Неветленфолу сильно постраждала внаслідок різних лих та землетрусу 1880 року, тому розпочали будівництво нового мурованого костелу, який було освячено 1903 року під титулом Воздвиження Святого Хреста.

81013 Немирів

Відомо, що поселення Немирів отримало магдебурзьке право 1580 року. За австрійської влади якийсь час було центром повіту, а в 1940-1958 роках - районним центром. Із 1939 року є селищем міського типу, в якому нині проживає майже дві тисячі мешканців.

У 1530 році тут збудували дерев'яний костел, а 1536 року заснували парафію коштом Яна Стадницького. Сучасну муровану святиню спорудили та освятили у XVII столітті (за непідтвердженими даними, збудували 1640 року, а освятили у 1680 році).

512?? Новомосковськ,
вул. Зіни Білої, 1/92,
f.b.: 513412455711942

Козацьке поселення Самарчик, Самарчук з 1687 року називалось Самар, Нова Самар, Новоселиця, і лише 1794 року отримало сучасну назву Новомосковськ. Нині - місто обласного підпорядкування та районний центр. Населення - понад 71 тисяча мешканців.

У схематизмі Тираспільської дієцезії за 1917 рік не існує жодної згадки про Новомосковськ. У свято св. Войтеха, 23 квітня 2005 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив ікону святого Адальберта (Войтеха) й відправив першу Святу Літургію у новоствореній парафії. 25 квітня 2011 року єпископ Ян Собіло освятив тут муровану каплицю.

30533 Новоселиця,
вул. Леніна, 31а,
f.b.: 111720237005676

Перша згадка про село Новоселицю, яке складалося з трьох дворів, датується 1583 роком. Нині село складається з трьох частин: Великої Новоселиці, Малої Новоселиці та Червоної Новоселиці, які ще в першій половині XX століття були окремими селами.

До 1917 року тут була каплиця, яку за радянської влади зруйнували. І лише у першій половині 90-х років минулого століття тут завдяки зусиллям о. Станіслава Широкорадюка OFM (майбутнього єпископа) на земельній ділянці, подарованій Церкві 1993 року парафіянкою Марією Капустою, споруджено свій храм. 1995 року єпископ Станіслав Широкорадюк його консекрував. 13 червня 2015 року владика Станіслав освятив також каплицю на місцевому цвинтарі.

65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33,
+380 (48) 728-64-83, 728-10-71, 728-10-72,
f.b.: KatedraOdesa

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Вже 1795 року місцева римсько-католицька спільнота облаштувала невеликий дерев'яний молитовний дім, у якому першу Месу відправив о. Андре Арчіоллі Порох SJ. У 1805 році було засновано парафію та розпочалось будівництво першого костелу по вул. Катерининській за проектом італійського архітектора Франческо Фрапполі, яке завершили 1822 року. Після вигнання з Росії царем Олександром І єзуїтів, храм 1820 року перейшов до дієцезіального духовенства. Костел двічі розширяли, проте кількість парафіян у 40-х роках ХІХ століття зросла настільки, що він вже не міг їх помістити.

31421 Олександрівка

У 1901 році село заснували нащадки польських колоністів із Мацьківців під назвою Олександрівка на честь імператора Олександра ІІІ (в народі село називали Мазурами). У пострадянський період воно занепало, мешканці стали виїжджати. 2001 року нараховувало лише 128 осіб, 80 відсотків яких вважали польську мову рідною, а 2021 року в ньому залишилась лише одна 76-річна селянка. Входило до Старосинявського району, а від 2020 року - до Хмельницького.

Швидше за все, місцеві римо-католики належали до парафій св. Йоана Хрестителя у Старокостянтинові або св. Яна Непомуцького у Старій Синяві, проте своє світині не мали (метричні книги тих часів містять кілька Олександрівок, проте належать вони до парафій, розташованих на значно більшій відстані).

12425 Покостівка,
вул. Лесі Українки, 5,
f.b.: 100064838436912

Село вже існувало, принаймні, 1790 року, але називалось Рудня Покостівка (поряд з кількома іншими Руднями). Вперше як Покостівка згадується в документі 1811 року. 1885 року у ньому проживало 25 осіб, проте 1906 року їх вже було 186. У 1935р. радянська влада вивезла до Харківської області 155 мешканців (переважно - поляків), а на їх місце заселила колгоспників із Київської та Чернігівської областей. Нині Покостівка має приблизно 250 селян.

Станом на 1790 рік нечисленні римо-католики Рудні Покостівки належали до парафії у Чудневі, проте пізніше (наприкінці XVIII - на початку XIX століть) їх перевели до парафії у Пулинах. У 50-х роках ХІХ століття в Покостівці було споруджено муровану філіальну каплицю коштом вірних місцевих та з навколишніх сіл.