30533 Новоселиця,
вул. Леніна, 31а,
f.b.: 111720237005676

Перша згадка про село Новоселицю, яке складалося з трьох дворів, датується 1583 роком. Нині село складається з трьох частин: Великої Новоселиці, Малої Новоселиці та Червоної Новоселиці, які ще в першій половині XX століття були окремими селами.

До 1917 року тут була каплиця, яку за радянської влади зруйнували. І лише у першій половині 90-х років минулого століття тут завдяки зусиллям о. Станіслава Широкорадюка OFM (майбутнього єпископа) на земельній ділянці, подарованій Церкві 1993 року парафіянкою Марією Капустою, споруджено свій храм. 1995 року єпископ Станіслав Широкорадюк його консекрував. 13 червня 2015 року владика Станіслав освятив також каплицю на місцевому цвинтарі.

65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33,
+380 (48) 728-64-83, 728-10-71, 728-10-72,
f.b.: KatedraOdesa

Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв, який у різні часи та в різних джерелах називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі датованому 10-м (21-м) січня 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Вже 1795 року місцева римсько-католицька спільнота облаштувала невеликий дерев'яний молитовний дім, у якому першу Месу відправив о. Андре Арчіоллі Порох SJ. У 1805 році було засновано парафію та розпочалось будівництво першого костелу по вул. Катерининській за проектом італійського архітектора Франческо Фрапполі, яке завершили 1822 року. Після вигнання з Росії царем Олександром І єзуїтів, храм 1820 року перейшов до дієцезіального духовенства. Костел двічі розширяли, проте кількість парафіян у 40-х роках ХІХ століття зросла настільки, що він вже не міг їх помістити.

31421 Олександрівка

У 1901 році село заснували нащадки польських колоністів із Мацьківців під назвою Олександрівка на честь імператора Олександра ІІІ (в народі село називали Мазурами). У пострадянський період воно занепало, мешканці стали виїжджати. 2001 року нараховувало лише 128 осіб, 80 відсотків яких вважали польську мову рідною, а 2021 року в ньому залишилась лише одна 76-річна селянка. Входило до Старосинявського району, а від 2020 року - до Хмельницького.

Швидше за все, місцеві римо-католики належали до парафій св. Йоана Хрестителя у Старокостянтинові або св. Яна Непомуцького у Старій Синяві, проте своє світині не мали (метричні книги тих часів містять кілька Олександрівок, проте належать вони до парафій, розташованих на значно більшій відстані).

12425 Покостівка,
вул. Лесі Українки, 5,
f.b.: 100064838436912

Село вже існувало, принаймні, 1790 року, але називалось Рудня Покостівка (поряд з кількома іншими Руднями). Вперше як Покостівка згадується в документі 1811 року. 1885 року у ньому проживало 25 осіб, проте 1906 року їх вже було 186. У 1935р. радянська влада вивезла до Харківської області 155 мешканців (переважно - поляків), а на їх місце заселила колгоспників із Київської та Чернігівської областей. Нині Покостівка має приблизно 250 селян.

Станом на 1790 рік нечисленні римо-католики Рудні Покостівки належали до парафії у Чудневі, проте пізніше (наприкінці XVIII - на початку XIX століть) їх перевели до парафії у Пулинах. У 50-х роках ХІХ століття в Покостівці було споруджено муровану філіальну каплицю коштом вірних місцевих та з навколишніх сіл.

23542 Політанки,
вул. Миру, 2

Політанки вперше у письмових джерелах згадуються як Політанка у 1596 році. Село позначене як Politan на карті Гільома де Боплана, складеній 1640 року. У 80-х роках ХІХ століття мало близько тисячі мешканців, 1893 року - 1764, 1905 року - 1993, а нині - менше восьми сотень осіб. Входило до Шаргородського району, а від 2020 року є частиною Жмеринського.

Місцеві католики латинського обряду села належали до парафії св. Флоріана у Шаргороді та раніше не мали своєї святині. 1990 року у Політанках під опікою шаргородського настоятеля о. Зенона Туровського OFM розпочали будівництво філіального мурованого костелу, наріжний камінь якого цього ж року освятив єпископ Едуард Бялоґловскі із Перемишля у Польщі.

35000 Полонне,
вул. П. Маркіша, 22,
+380 (3843) 316-31, 328-73,
www: polonne.ofm.org.ua,
f.b.: sAnnaPolonne

Поселення Полонне відоме з 996 року. У другій половині XVI століття отримало магдебурзьке право. У XIX - початку XX століть місто було центром, нині є районним центром із населенням понад 20 тисяч мешканців.

У 1593-1607 роках у Полонному було споруджено за участю італійських архітекторів замковий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії коштом українського князя Я. (І.) Острозького, який перейшов з православ'я на католицизм; святинею заопікувались оо.-єзуїти. 1618 року костел пограбували і спалили татари та турки. У 1646 році замковий храм відбудував С. Любомирський, котрий 1649 року склав фундацію на будівництво парафіяльного костелу під титулом св. Анни - на честь покровительки своєї матері. Костел невдовзі збудували, і Полонне отримало дві святині - замкову та парафіяльну (доля останньої невідома). 1651 року замкову святиню пограбували та зруйнували козаки Б. Хмельницького.

12742 Полянка,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4144) 431-61

Село Полянка вважається заснованим 1880 роком, а у 1967 році його віднесли до категорії селищ міського типу. Нині тут проживає понад 1600 мешканців. Селище входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

Сучасний мурований костел у Полянці споруджено у 1991 - 1995 роках завдяки зусиллям майбутнього єпископа отця-францисканця Станіслава Широкорадюка, котрий 28 липня 2012 року освятив також новий головний вівтар храму, виготовлений у 2011-2012 роках майстрами Антонієм та Романом Скаковськими з Новоград-Волинського.