31000 Старокостянтинів,
вул. Острозького, 45,
+380 (3854) 244-66,
f.b.: 1930356800552745

5 березня 1505 року вперше у документі згадується село Колищенці. На його землях 1561 року князь Костянтин Острозький заснував місто Костянтинів, яке цього ж року отримало магдебурзьке право. 1632 року його перейменували на Старокостянтинів, щоб не путати з іншим Костянтиновом (нині - Новокостянтинів). Був сотенним містом Української держави Богдана Хмельницького, від 1796 року - центром повіту, у радянські часи - райцентром, а 2020 року увійшоа до Хмельницького району. 1885 року тут проживало понад 18 тисяч мешканців, 1905 року - близько 17 тисяч, нині - майже 34 тисяч осіб.

Фундація костельно-монастирського комплексу капуцинів в Старокостянтинові місцевим власником князем Янушем Сангушко відбулась 13 липня 1750 року. 2 січня 1752 року о. Юзеф Голуховський з Луцька освятив хрест на місці його будівництва. 25 листопада 1752 року в невеличкому притулку поряд з дерев'яною капличкою оселились перші ченці. 9 лютого 1753 року о. Голуховський заклав та освятив наріжний камінь під спорудження костелу.

81370 Стоянці

Село Стоянці у джерелах вперше згадується 1366 роком, є також згадка у 1410 році. 1880 року тут проживало 1345 мешканціва, у тому числі 967 поляків і 368 українців, з них римо-католиками було 776 осіб, а греко-католиками - 534. Нині ж у Стоянцях лище трохи більше трьох сотень селян. Село входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафія у Стоянцях (та перший дерев'яний костел) постали коштом місцевих власників родини Чурилів не пізніше 1475 року, бо саме тоді згадується тутешній душпастир о. Ян (в 1477-1504рр. - о. Мартин). 1631 року парафія повернулась до католицизму після періоду реформації. У 1646 році під титулом Всіх Святих згадується новий дерев'яний костел, при будівництві якого використали матеріали зі старої святині. Мав він лише один вівтар.

24831 Стратіївка

Село Стратіївка у документах вперше згадується у 30-х роках XVIII століття, хоча його заснування пов'язують із XVII століттям. Принаймні, перші вулиці Бойківка і Ковалівка виникли задовго до першої письмової згадки про поселення. Проживає нині у селі приблизно 1400 мешканців.

У 50-х роках XIX століття місцевий поміщик Ліпінський заснував костел, при якому проживав священик, та почав роздавати землі селянам-католикам. Останні утворили свою общину, цілу вулицю, яку на селі назвали Мазурівкою. Ймовірно, що храм у Стратіївці було знищено у 1920 році разом з палацом чергового власника села Гіжицького. 13 жовтня 1991 року єпископ Ян Ольшанський освятив наріжний камінь під спорудження нового мурованого костелу.

81340 Судова Вишня,
вул. Бандери, 25,
+380 (3234) 373-54,
www: sudovavyshnia.ofm.org.ua

Вперше Вишня згадується у Галицько-Волинському літописі 1230 роком, міські права отримала 1368 року. Від 1545р. тут проводились сесії перемишльського суду, тому Вишню стали називати Судовою, проте у документах ця назва зафіксована вперше лише 1741 року. У 1867р. стала центром повіту (до 1918 року). 1880 року мала 3983 мешканців, у тому числі 2013 українців, 1280 поляків і 674 німців, з яких 2362 були греко- і 458 римо-католиками; наприкінці 30-х років ХХст. - понад 5000, а нині - понад 6500. У 1939-1941 та 1944-1959рр. була райцентром, потім увійшла до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

У 1368 році у Вишні, коли було отримано магдебурзьке право, коштом короля Казимира Великого заснували парафію та збудували перший (ймовірно, дерен'яний) костел, проте перший місцевий душпастир (о. Томаш) згадується лише 1393 року. У середині XVIст. настоятелем тут був о. Мартин Кровіцький, який майже на півстоліття зробив парафію протестантською.

90355 Тисобикень

Вперше у документах село згадується 1230 року як Бекень. У середині ХІХст. тут проживало 64 римо- католиків, 292 греко- католиків, 186 протестантів та 11 євреїв. 25 червня 1946 року поселення перейменували на Бобове, а 1995 року - на Тисобикень. Населяє його близько 2200 мешканців.

Костел у селі було споруджено у XIII- XIV століттях, проте пізніше його перейняли протестанти. Невелика громада римо-католиків протягом століть не мала своєї святині. Будівництво власного храму розпочалось лише 1999 року (тоді наріжний камінь костелу освятив Антал Майнек), а проводилось коштом Міністерства національних ресурсів Угорщини, Мукачівської курії та інших жертводавців.

89400 Ужгород,
вул. Волошина, 9,
+380 (3122) 376-52, 355-86,
f.b.: parafia.uzhhorod, UngvariRomaiKatolikusPlebania

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 1333-1337 роках вперше згадується католицька парафія в Ужгороді. Протягом 1589-1712 років вона кілька разів переходила до реформаторів. У 1762-1766 роках замість старого та сильно пошкодженого храму було споруджено новий (сучасний) костел в стилі пізнього бароко.

894?? Ужгород,
вул Володимирська,
f.b.: 379109735928558

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

Боздош - новий мікрорайон Ужгорода, розташований на лівому березі р. Уж. Його забудова тривала в 70-80-х роках ХХ століття, а на початку ХХІ сторіччя забудова знову продовжилась.

У 1996 році за ініціативи о. Петра Жарковського OFM у цьому мікрорайоні по вулиці Володимирській розпочалось спорудження костельно-катехитичного комплексу, який освятили 18 травня 2000 року Апостольський нунцій в Україні архієпископ Нікола Етерович, єпископ Антал Майнек та єпископ Греко-Католицької Церкви Іван Семедій.