48201 Гусятин,
вул. Суходільська, 5,
+380 (3557) 225-93,
www: husiatyn.ofm.org.ua,
f.b.: HusiatynRomanCatholicChurchUkrai...

Гусятин (Всятин, Усятин), який вперше згадується 1431 роком, у 1559 році отримав магдебурзьке право. З 1939 року - райцентр, а від 1969 року - селище міського типу. Проживає у ньому понад 7100 мешканців.

У 1610 році у Гусятині було збудовано дерев'яний костел та монастир для оо.-бернардинів за кошти Каліновських. У 1623-1625 роках також коштом Каліновських для монахів спорудили сучасні муровані костел та монастир. 1724 року храм було відновлено за кошти Сенявських після руйнувань 1648 років та періоду турецького панування, а 1727 року костел освятили. У 80-х роках XVIII століття після ліквідації монастиря храм став парафіяльним. 15 серпня 1938 року святиню знову передали бернардинам.

49007 Дніпро,
проспект Дмитра Яворницького, 91,
+380 (56) 745-01-54, 372-30-39,
www: dniprokatolik.net,
f.b.: dniprokatolik

Територія міста належала Запорізькій Січі під час козаччини. 1635 року тут постала польська фортеця Кодак, та з документів 1660 року випливає, що біля сучасного Дніпропетровська існує селище Новий Кодак, яке у 1750 році вже називається містом. У середині 1780-х років імператриця Катерина ІІ звеліла почати будівництво міста Катеринослав на правому березі Дніпра біля Нового Кодаку. За інерцією у 1785-1791 роках в Новому Кодаку розміщувалася адміністрація міста Катеринослава і повіту, а сам Новий Кодак в церковних і світських документах називався Катеринославом. 1795 року Новий Кодак приєднали до Катеринослава. У 1796-1802 роках за бажанням імператора Павла І місто носило назву Новоросійськ. З розвитком металургійної промисловості Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів Російської імперії. 19 липня 1926 року Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ. У травні 2016 року місто отримало назву Дніпро. Його населення - понад 987 тисяч мешканців.

У 1779 рокі у Катеринославі оселились римо-католики з Криму. 1842 року на гроші місцевих вірних було придбано земельну ділянку на Катеринославському проспекті під будівництво костелу, о. Домінік Зіббіні звернувся до місцевої влади з проханням про дозвіл на будівництво храму. У 1869 році було розпочато спорудження костелу за затвердженим міністром внутрішніх справ Росії архітектурним проектом А. Бродницького А. та П. Меркулова, а 1877 року - завершено. 7 травня 1878 року храм освятили під титулом св. Йосифа, 14 серпня 1906 року його консекрував Тираспольський єпископ Йосиф Кесслер. 1910 року костел було розширено архітектором М. Хорманським.

У 1937 році радянська влада закрила святиню. 1942 року храм було упорядковано та відкрито на деякий час, проте у 1948 році його знову відібрали (став міською публічною бібліотекою). У 1950 році після реконструкції у храмі розмістили 'Школу вищої спортивної майстерності'. 1984 року костел віддали Зональному управлінню спортивних лотерей.

52072 Дніпрове

У 1793 році неподалік міста Кодак на березі Дніпра оселяються 270 баварських німців-католиків з Ямбурзького повіту Петербурзької губернії та закладають село Ямбург, яке у радянські часи перейменували на Дніпрове. Нині є південним передмістям міста Дніпра, і проживає тут лише близько двох сотень мешканців.

Вже 1794 року до Ямбурга прибули оо.-єзуїти, через рік тут постав дерев’яний костел. У 1840-1901 роках у Ямбурзі коштом парафіян та завдяки зусиллям місцевого настоятеля о. Домініка Зібінні було споруджено мурований храм, який 22 серпня 1905 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії консекрував єпископ Тираспольський Йосиф Кеслер. 1937 року костел було закрито. У 1942 році, за німецької адміністрації його відкрили для потреб вірних, проте 1944 року радянська влада знову закрила храм. 8 січня 1984 року будівлю святині було знесено.

10014 Житомир,
вул. Київська, 4,
+380 (412) 22-78-88, 42-12-85,
www: janzdukli.org.ua,
f.b.: st.john.of.dukla.parish

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році Житомир став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. Нині є обласним центром з населенням майже 265 тисяч мешканців.

Перший дерев'яний костел Діви Марії знищили татари ще у XV столітті.

4 квітня 1761 року король Польщі Зигмунт Август ІІІ надав францисканцям землю в околицях Житомира під храм та монастир, який було засновано 26 вересня 1763 року. Спочатку збудували мурований монастир та дерев'яний храм під титулом бл. Йоана з Дуклі. У 1820 році костел згорів, а сучасний мурований було споруджено храм для францисканців було споруджено 1842 року, проте, щоб урятувати костельно-монастирський комплекс від зазіхань на нього царської влади, монастир передали Луцько- Житомирській дієцезії під Духовну семінарію, а костел став семінарійним. У радянські часи храм закрили.

12440 Зарічани,
+380 (412) 24-47-90

Село Зарічани, яке до 1946 року називалось Псище, вперше згадується 24 грудня 1649 року «Актовій книзі Житомирського гродського уряду». Проживає у ньому близько 2200 мешканців.

Спочатку у Зарічанах було споруджено дитячий відпочинковий центр «Надія» харитативної місії Римсько-Католицької Церкви в Україні «Карітас-Спес Україна». Потім там збудували коштом благодійників, у томі числі і австрійських, мурований костел, який 26 вересня 2009 року консекрував під титулом св. Мартина Турського, знаного своїми учинками милосердя, єпископ Ян Пурвінський у співслужінні керівника «Карітас-Спес Україна» єпископа Станіслава Широкорадюка OFM. Зарічани обслуговують францисканці (орден Братів Менших) з парафії св. Яна з Дуклі у Житомирі.

12440 Зарічани,
+380 (412) 24-47-90

Село Зарічани, яке до 1946 року називалось Псище, вперше згадується 24 грудня 1649 року «Актовій книзі Житомирського гродського уряду». Проживає у ньому близько 2200 мешканців.

У Зарічанах вже є один костел, споруджений у дитячому відпочинковому центрі «Надія» харитативної місії «Карітас-Спес Україна», який був освячений 2009 року під титулом св. Мартина Турського. Проте для місцевих вірян у самому селищі 2007 року завдяки підтримці єпископів Яна Пурвінського і Станіслава Широкорадюка OFM розпочали будівництво іншого храму.

47300 Збараж,
вул. Лесі Українки, 83,
+380 (3550) 212-00

Перша згадка про давньоруське місто Збараж датується 1211 роком (наступні згадки - у 1219 та 1393 роках). 1689 року Збараж отримав магдебурзьке право. Є районним центром з населенням 14 тисяч мешканців.

У 1627-1637 роках у Збаражі споруджено спочатку дерев'яний (а потім мурований) костельно-монастирський комплекс для оо.-бернардинів коштом Ю. Збаразького та Я. Вишневецького. Храм у стилі пізнього ренесансу освятили під титулом св. Юрія. 1675 року костел та монастир знищили турецькі війська. У 1723 та 1731 роках відбулась реконструкція старого костелу за кошти Потоцьких, яка не дала бажаного результату.

12732 Зеремля,
вул.Колгоспна, 15

Село Зеремля вважається заснованим 1786 року. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Новоград-Волинського району. Нині проживає у селі менше семи сотень мешканців.

Тривалий час місцеві католики латинського обряду збирались на богослужіння у власних домівках, де також відбувалась катехизація дітей. Потім вдалось придбати будинок, який було перебудовано на каплицю. 5 грудня 2009 року її освятив під титулом св. Миколая тодішній єпископ-помічник Київсько-Житомирський Віталій Скомаровський.

44500 Камінь-Каширський,
пров. Народів, 8,
+380 (3352) 346-22

У документах давньоруське поселення Коширськ або Кошер згадане ще 1196 року. У 1430 році містечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1600 року. У 1940 році Камінь-Каширський отримав статус міста та став центром району. Його населення - понад 12 тисяч мешканців.

У 1637 році у Камені-Каширському спорудили домініканські муровані монастир і костел св. Архангела Михаїла, проте 1832 року царська влада монастир ліквідувала, а храм став парафіяльним. Повністю перебудований у 1830-1837 роках храм після ІІ світової війни використовувався радянською владою у виробничих потребах.

51925 Кам'янське,
вул. Коваленко, 3,
+380 (5692) 332-76,
www: snicola.net,
f.b.: snicola.net

Першим на території сучасного Кам'янського, яке у 1936-2016 роках називали Дніпродзержинськом, виникло у XVII столітті козацьке поселення Романкове. Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли постали запорозькі слободи Карнаухівка (1738р.) та Тритузне (1740р.), а село Кам'янське вперше згадується 1750 року. Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році селища отримали статус казенних військових поселень. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі та Франції) розпочало у Кам'янському будівництво найбільшого на той час металургійного заводу. 1923 року Кам'янське отримало статус міста, 1926 року стало центром району, а 1930 року - містом обласного підпорядкування. У 1938р. до складу міста включили села Романкове та Тритузне. Населення - понад 240 тисяч мешканців.

Переважну більшість парафіяльної спільноти у Кам'янському складали робітники металургійного заводу. Молитовний дім, який орендували вірні, швидко став надто тісним. Тому у 1895-1897 роках з ініціативи директора-розпорядника заводу Ігнатія Ясюковича тут було споруджено сучасний мурований храм на кошти працівників заводу за проектом архітектора Мар'яна Хорманського. 25 вересня 1905 року костел консекрував єпископ Йосиф Кесслер.