32043 Бедриківці,
вул. Леніна, 1а,
+380 (3851) 315-83,
www: bedrykiwci-parafia.blogspot.com,
f.b.: bedrykiwci

Поселення Бедриківці вперше згадується у документах 1493 роком. Нині тут проживає близько тисячі селян.

У другій половині ХІХ століття з 1200 мешканців села близько 140 були римо-католиками, і належали вони до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Нині ж кожний п'ятий є католиком латинського обряду. Їх зусиллями під керівництвом о. Владислава Ванагса у 1994-1997 роках було споруджено свій костел. Протягом всього часу будівництва святині богослужіння відправлялись у спеціально спорудженій тимчасовій дерев'яній каплиці.

24032 Вендичани,
вул. Вінницька, 71

Село Вендичани вважається заснованими 1622 року, бо саме тоді вперше згадується у докуиенті. 1985 року воно отримало статус селища міського типу. Проживає тут понад 3700 мешканців.

Раніше місцеві католики латинського обряду належали до парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Озаринцях та своєї святині не мали. І лише у посткомуністичний період, 1992 року тут було зареєстровано релігійну спільноту, реєстрація свідоцтва датується 8 серпня 1995 року (рішення №157, св. №818).

32000 Городок,
вул. Ванагса, 14,
+380 (3851) 315-83

Історики відносять Городок до міст Болохівського князівства під назвою Городець, проте роком першої писемної згадки вважається 1362, коли Литва розгромила татар на річці Сині Води і оволоділа Поділлям з його містами та селами. Городок згадується також 1392 роком. Називався Бедрихів Городок, Городок, Грудек, Грудок і Новодвор. Турецьке ярмо 1672-1699 років зменшило населення міста, тому Городок заселили мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року за королівською грамотою отримав права міста. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

На жаль, муровані костели (францисканський св. Антонія 1737 року та св. Станіслава 1779 року) не збереглись.

У 1496 році у Городку було споруджено дерев'яний костел, проте 1550 року татари знищили святиню. У 1580-1589 роках збудовали та облаштували новий дерев'яний храм коштом М. Гербурта з Фельштина. А 1779 року було споруджено мурований костел за кошти Я. Замойського, який 1826 року освятив єпископ Францішек Мацкевич. У 1937 році цей храм повністю знищила радянська влада.

67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101

Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.

32065 Завадинці

Село Завадинці вважається заснованим 1493 року. Проживає тут понад 600 селян.

У 90-х роках минулого століття завдяки зусиллям о. Станіслава Сівца місцевий колгосп виділив будинок, який переоблаштували на каплицю.

Завадинці та ще п'ять сусідніх сіл обслуговують отці-маріяни (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії) з городоцької парафії св. Станіслава, єп. мч..

97551 Кольчугіно,
вул. Революції, 35а

Поселення, яке заснували у 1810-1811 рококах у долині річки Булганак 57 лютеранських і католицьских сімей (всього 158 осіб) із Бадена, Ельзаса, Пфальца і Рейнської Баварії, назвали Кроненталь (в перекладі - Царська долина), проте вживалась також назва Булганак. 1871 року Кроненталь став центром волості. Після Першої світової війни поселення називали лише Булганак, а з 1945 року - Кольчугіно. А місцевих німців ще у серпні 1941 року виселили спочатку в Ставропольський край, а потім в Сибір і на північ Казахстану.

У 1868 році у Кроненталі поруч з костелом св. Климентія i св. Катерини було споруджено муровану євангельсько-лютеранську кірху коштом вірян. Після революції протестантська церква стала сільським клубом.

32027 Кузьмин

Кузьмин в письмових джерелах вперше згадується у 1494 року як Сапєжин (був у власності литовських магнатів Сапєг). Топонім Кузьмин теж пов'язаний з Казимиром (Кузьмою) Сапєгою. У 1923-1928 роках поселення було районним центром. Нині колишнє містечко є селом із населенням понад вісім сотень мешканців.

Римо-католики Кузьмина належали до парафії Преображення Господнього у Куманові. Місцевий філіальний костел, будівництво якого так і не було завершене повністю внаслідок заборони, накладеної царською владою, знищили у радянські часи. У 1997 році на храм перебудували будівлю колишньої школи. До неї, зокрема, добудовали дві вежі. 8 листопада 1998 року костел освятив єпископ Ян Ольшанський MIC.

24000 Могилів-Подільський,
вул. Володимирського, 15,
+380 (4337) 241-51,
f.b.: 2894303350804824, 100018151518428

Перша згадка про поселення на місці сучасного Могилева-Подільського датована 1450 роком. Місто ж заснував 1595 року Могила Ієремія, побудувавши тут свій замок, і назвали його Могилів на Дністрі (лише у радянські часи змінили назву на Могилів-Подільській). У 1743 році отримав магдебурзьке право. 1795 року Могилів, який викупила російська скарбниця у його власника, став повітовим центром та 1796 року отримав статус міста. Нині є районним центром з населенням понад 31 тисячу мешканців.

У 1743 році коштом власників міста родини Потоцьких та завдяки зусиллям о. Симона Христофовича у Могилеві було збудовано вірмено-католицький дерев'яний костел св. Георгія. У 1772-1791 роках на його місці спорудили мурований костел Відвідин Пресвятї Діви Марії на пожертви, зібрані о. Симоном, та надані знову таки ж родиною Потоцьких. Храм освятив 3 липня 1791 року Львівський архієпископ вірменського обряду Валерій Туманович. У костелі знаходився чудотворний образ Богородиці. З 1810 року храм був кафедральним Могилевської вірмено-католицької єпархії, яка 1848 року за розпорядженням Аостольської Столиці увійшла до складу Кам'янець-Подільської дієцезії. Святиня стала римсько-католицьким парафіяльним костелом.

24041 Озаринці,
просп. Щорса, 17

Перша письмова згадка про Озаринці, які ще називались Ожаринці, датується 1431 роком. У 1921-1923 роках поселення було районним центром. Нині у селі проживає понад 1300 мешканців.

У 1800-1842 роках в Озаринцях було споруджено сучасний мурований костел замість дерев'яного храму, збудованого у 40-х роках XVIII століття коштом графа Дзедушицького і хорунжого Трембовальського. Костел представляє собою класичну базиліку зі шестиколонним тосканським портиком під трикутним фронтоном.

99011 Севастополь,
вул. Шмідта, 1,
+380 (692) 546-700, 546-124

В античну добу територію частини сучасного Севастополя займала грецька колонія Херсонес, яка пізніше входила до складу Римської та Візантійської імперій. Під час подорожі Херсонес відвідав святий апостол Андрій Первозванний. У Херсонесі прийняв мученицьку смерть святий Папа Климентій І, тут помер від голоду на засланні святий Папа Мартин І Сповідник. 861 року в Херсонесі на шляху до Хазарії перебував святий Кирило (тоді ще Костянтин в миру). У 988 році Херсоном (як іменувалося місто у візантійський час) чи Корсунем (як називали це місто на Русі) оволодів київський князь Володимир Святославич, який, за легендою, разом зі своєю дружиною прийняв тут християнство. Проте Херсон був знищений військом Золотої орди, і його територія спочатку контролювалася князівством Феодоро, а в 1475-1781 роки Османською імперією (тоді тут було поселення Ахтіар). Датою заснування Севастополя вважається 1783 рік (у 1784р. поселення Ахтіар отримало сучасну назву). Проте 1797 року імператор Павло повернув назву Ахтіар, яка проіснувала до 1826 року. Нині Севастополь (як і Київ) є містом центрального підпорядкування з населенням близько 345 тисяч мешканців.

У Севастополі вже на початку XIXст. було немало католиків, які і облаштували каплицю в одному з приватних будинків, проте цього було недостатньо для задоволення потреб віруючих. Ділянку для будівництва храму виділили ще 1837 року, заготовили також будматеріали, але під час Кримської війни каплиця була зруйнована під час обстрілів, а будматеріали для храму пішли на спорудження міських укріплень.