32043 Бедриківці,
вул. Леніна, 1а,
+380 (3851) 315-83,
www: bedrykiwci-parafia.blogspot.com,
f.b.: bedrykiwci

Поселення Бедриківці вперше згадується у документах 1493 роком. Нині тут проживає близько тисячі селян.

У другій половині ХІХ століття з 1200 мешканців села близько 140 були римо-католиками, і належали вони до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Нині ж кожний п'ятий є католиком латинського обряду. Їх зусиллями під керівництвом о. Владислава Ванагса у 1994-1997 роках було споруджено свій костел. Протягом всього часу будівництва святині богослужіння відправлялись у спеціально спорудженій тимчасовій дерев'яній каплиці.

61051 Харків,
вул. Клочківська, 319,
+380 (57) 336-69-98,
www: sviatesimejstvo.in.ua

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Олексіївка (північно-західна частина Харкова) відокремлена Олексіївською балкою, по якій тече річка Олексіївка. Поселення виникло наприкінці XVII - на початку XVIII століть як слободка Олексіївка. У 50-ті роки ХХ століття Олексіївка увійшла в межі Харкова, а масова її забудова багатоповерховими спорудами почалась зі середини 70-х років.

Отці-маріани почали працювати у Харкові ще до повернення вірним храму Успіння Пресвятої Діви Марії. Пізніше їх діяльність зосередилась у харківському мікрорайоні Олексіївка, де у другій половині 90-х років було придбано приватний будинок та облаштовано у ньому тимчасові каплицю і монастир.

А 24 жовтня 2001 року Харківська міськрада прийняла рішення про виділення земельної ділянки під будівництво маріянського костельно-монастирського комплексу, яке весною 2004 року затвердили депутати міської ради. У травні цього ж року розпочалось будівництво. 16 грудня 2008 року єпископ Мар’ян Бучек освятив купол вежі і хрест, які було встановлено на храмі. Цього ж року накрито дахи костелу і парафіяльного будинку бляхою, пожертвованою німецькою фірмою 'Rheinzink'. 20 липня 2011 року єпископ Бучек освятив дзвони храму, які привезли для парафії з Роттердаму (Голландія) Паула та Діна Хоффман разом з лавками, хрестильницею та тимчасовим вівтарем.

28002 Хмельницький,
вул. Пілотська, 8/1,
+380 (382) 64-46-78, 78-42-00

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

Парафія у хмельницьких промислових мікрорайонах Раково і Дубово було засновано 1995 року, а 1997 року розпочали спорудження костелу, яким опікувався о. Віктор Ткач MIC. У єдиному костельно-монастирському комплексі збудовано також парафіяльний дім та будинок курії українського вікаріату оо.-маріянів.

31310 Чорний Острів,
вул. 1 Травня, 96

Поселення вперше документально згадується 1366 року як Чорний Городок, однак у другій половині цього ж століття (зокрема, в 1493 і 1495 роках) - це вже Чорний Острів. Магдебурзьке право отримав 1556 року. На початку 80-х років тут проживала тисяча мешканців, нині селище (міського типу), яким він став 1957 року, має менше тисячі осіб.

Перший (дерев'яний) костел у Чорному Острові збудував місцевий власник Михайло Корибут Вишневецький у XVII столітті, проте цей храм був повністю знищений нападниками. Вважається, що спорудження мурованого храму розпочав 1797 року черговий власник Михайло Пшездецький, проте, за інформацією схематизмів Луцько-Житомирської дієцезії, його будівництво розпочали ще 1720 року Вишневецькі, які володіли містом до 1744 року (втім, може тоді постав наступний дерев'яний костел на заміну зруйнованому).

24100 Чернівці,
вул. Миру, 46

Перша письмова згадка про поселення датується 5 травня 1393 року, згадується також 1432 року як значне. Називалось Черняхівці, Черніївці, Черніїв, а пізніше - Чернівці. У лругій половині XVI століття було Скіндерполем за прізвищем тодішнього власника, а від початку наступного вважалось містечком. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 2750 мешканців, нині - понад 2600 осіб. Із 1961 року є селищем міського типу. Було райцентром, а 2020 року увійшло до Могилів-Подільському району.

Відомо, що вже 1629 року у Чернівцях був костел (ймовірно, дерев'яний), душпастир якого о. Андрій Заторський сплатив тоді податок за належне парафії село Коси. Проте сучасний мурований храм постав 1640 року коштом місцевого власника Станіслава Конецпольського.

24100 Чернівці

Перша письмова згадка про поселення датується 5 травня 1393 року, згадується також 1432 року як значне. Називалось Черняхівці, Черніївці, Черніїв, а пізніше - Чернівці. У лругій половині XVI століття було Скіндерполем за прізвищем тодішнього власника, а від початку наступного вважалось містечком. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 2750 мешканців, нині - понад 2600 осіб. Із 1961 року є селищем міського типу. Було райцентром, а 2020 року увійшло до Могилів-Подільському району.

Споруджений 1640 року та добудований у 1728 та 1823 роках костел св. Миколая, єп. мч. у Чернівцях радянська влада зачинила спочатку 1937 року, потім - у другій половині 40-х років та стала використовувати його не за культовим призначенням. Місцеві віряни кілька десятиліть безуспішно добивались повернення своєї святині. Окрім того, ще 1946 року цвинтарну каплицю віддали православним.

67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101

Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (zgromadzenie Księży Marianów p.w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.

32000 Городок,
вул. Ванагса, 14,
+380 (3851) 315-83

Po raz pierwszy pisemnie Gródek jest wspominany w 1362 roku, kiedy Litwa rozbiła Tatarów na rzece Sine Wody i zawładnęła miastami i wioskami Podola. Gródek wspominany jest też w 1392r. nosił nazwę Bedrychów Gorodok, Gorodok, Gródek, Gródek i Nowodwór. Jarzmo Tureckie w latach 1672-1699 zmniejszyło liczbę ludności, więc Gródek został zasiedlony Mazurami z nad Wisły i Sanu. W 1786 roku otrzymał prawa miejskie. W 1795r. został centrum powiatu. Status miasta otrzymał w 1957r., przedtem był osadą. Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

Niestety, murowane kościoły - franciszkański św. Antoniego 1737r. i św. Stanisława 1779r. nie zachowały się.

У 1496 році у Городку було споруджено дерев'яний костел, проте 1550 року татари знищили святиню. У 1580-1589 роках збудовали та облаштували новий дерев'яний храм коштом М. Гербурта з Фельштина. А 1779 року було споруджено мурований костел за кошти Я. Замойського, який 1826 року освятив єпископ Францішек Мацкевич. У 1937 році цей храм повністю знищила радянська влада.

97551 Кольчугіно,
вул. Революції, 35а

Поселення, яке заснували у 1810-1811 рококах у долині річки Булганак 57 лютеранських і католицьских сімей (всього 158 осіб) із Бадена, Ельзаса, Пфальца і Рейнської Баварії, назвали Кроненталь (в перекладі - Царська долина), проте вживалась також назва Булганак. 1871 року Кроненталь став центром волості. Після Першої світової війни поселення називали лише Булганак, а з 1945 року - Кольчугіно. А місцевих німців ще у серпні 1941 року виселили спочатку в Ставропольський край, а потім в Сибір і на північ Казахстану.

У 1868 році у Кроненталі поруч з костелом св. Климентія i св. Катерини було споруджено муровану євангельсько-лютеранську кірху коштом вірян. Після революції протестантська церква стала сільським клубом.

32027 Кузьмин

Кузьмин в письмових джерелах вперше згадується у 1494 року як Сапєжин (був у власності литовських магнатів Сапєг). Топонім Кузьмин теж пов'язаний з Казимиром (Кузьмою) Сапєгою. У 1923-1928 роках поселення було районним центром. Нині колишнє містечко є селом із населенням понад вісім сотень мешканців.

Римо-католики Кузьмина належали до парафії Преображення Господнього у Куманові. Місцевий філіальний костел, будівництво якого так і не було завершене повністю внаслідок заборони, накладеної царською владою, знищили у радянські часи. У 1997 році на храм перебудували будівлю колишньої школи. До неї, зокрема, добудовали дві вежі. 8 листопада 1998 року костел освятив єпископ Ян Ольшанський MIC.