81450 Максимовичі

Перша згадка про село Максимовичі датується 1375 роком. Населення - понад півтисячі мешканців.

Римсько-католицька спільнота Максимовичей належала до парафії св. Миколая у Лановичах. У 1923-1924 роках тут збудували муровану філіальну каплицю, яку освятили під титулом св. Антонія. У 70-х роках ХХ століття цю святиню знищили.

У 2007 році на частині фундаментів зруйнованої каплиці коштом колишньої мешканки Максимовичів, яка нині проживає у Польщі, та місцевих парафіян було споруджено нову каплицю, яку 16 вересня цього ж року освятив єпископ Мар'ян Бучек.

53222 Нікополь,
вул. Кообзарів, 6,
+380 (566) 69-01-79,
www: nikopol.saletyni.org,
f.b.: NikoplSaletyni

Наприкинці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро - Микитин Ріг (назва збереглась ще з часів готської держави, коли тут загинув великомученик Микита, готський воїн, який нині є покровителем Нікополя). З 1639 по 1652 рік у районі Микитиного Рога (в парку Перемоги, центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року прибув Богдан Хмельницький, якого на початку лютого було обрано гетьманом України. Невелике поселення Микитине, у якому козаки, котрі їздили за сіллю в Крим, переправлялись через Дніпро, в документах згадується під назвою Микитинський Перевіз. 1779 року у цій місцевості розпочалося будівництво фортеці, яку назвали Слов'янськ, проте фортецю так і не збудували, а поселення 1782 року перейменували на Нікополь (грецькою - місто Микити). У ньому на той час проживали, в основному, запорізькі козаки, які переселилися сюди після зруйнування Нової Січі. 1921 року Нікополь став центром повіту, 1923 року - райцентром, а 1937 року отримав статус міста обласного підпорядкування. Населення - понад 110 тисяч мешканців.

До революції у Нікополі не було римсько-католицької святині. Лише 1998 року тут зареєстрували католицьку спільноту латинського обряду, яка для богослужінь орендувала приміщення. 15 квітня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap створив у місті парафію св. Антонія Падуанського, а 28 жовтня 2007 року освятив новоспоруджену муровану каплицю.

08704 Обухів,
вул. Каштанова, 22А,
+380 (4472) 619-48, 619-49,
www: triitsia.com,
f.b.: trojcaomi, 1270887173003654

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в документах 1362 роком. У XVI столітті Лукавиця внаслідок татарських спустошень зменшилась до одного хутора, де проживав селянин Обух. За його іменем це поселення і отримало нову назву. У 1648-1654 роках Обухів став сотенним містечком Київського полку. У 1834 році йому надали статус ярмарського містечка. У 1923 році Обухів став районним центром, 1979 року отримав статус міста, а 10 липня 2010 року його віднесли до категорії міст обласного значення. Населення - понад 33 тисячі мешканців.

7 січня 1995 року настоятель однієї з київських парафій о. Ян Крапан відправив у приватному приміщенні першу Службу Божу для римо-католиків Обухова, надалі сюди приїжджали священники з Києва. 4 квітня 1996 року була заснована місцева парафія, 21 травня того ж року її зареєструвала обласна адміністрація у Києві. З 3 липня 1996 року обухівськими римо-католиками стали опікуватись оо.-облати.

80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Колишній парафіяльний костел Пресвятої Трійці в Олеську віддали православним, колишній капуцинський храм св. Йосифа теж не повернули місцевим вірним, тож вони спочатку послуговувались маленькою каплицею св. Анни у місцевому замку. Восени 2019 року було придбано земельну ділянку із звичайним сільським будинком.

80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Наприкінці XIII - на початку XIV століттів в Олеську було споруджено замок, який перебудовувався та відновлювався у XVII столітті, 1933 року та у 1970-1974 роках. У замку була невеличка каплиця. Саме нею змушені були користуватись місцеві римо-католики, оскільки олеські костели (парафіяльний Пресвятої Трійці та св. Йосифа капуцинів) їм не повернуто. 2020 року їм довелось збудували свій костел св. Антонія Падуанського.

67542 Ониськове

Поселення Ониськове вважається заснованим 1940 року. Проживає тут понад вісім сотень мешканців.

Ще 2007 року о. Едвард Лоєк СМ отримав у душпастирську опіку маленькі громади в Комінтернівському (нині - Доброслав) і Ониськовому. Богослужіння проводились у неділю та у свята, ймовірно, у придбаному звичайному сільському будинку. Весною 2016 року в Ониськовому розпочалось спорудження власної мурованої каплиці (вірніше, перебудування старого будинку на культову споруду), яке станом на осінь цього ж року було, в основному, завершено. І це є чи не перша в Україні святиня, присвячена блаженній Марті Вєцкій (за винятком санктуарію у Снятині на Івано-Франківщині). 24 вересня 2016 року храм освятив єпископ Броніслав Бернацький.

89412 Оноківці,
вул. Головна, 3,
f.b.: rkcparafija.onokivci.7

Село засноване вихідцями з Доманинець (нині мікрорайон Ужгорода) у XIV столітті. В письмових джерелах згадується під назвами 'Feslewdamanua', 'Feslewdamanya', 'Felso domonya' (вперше - 1412 року). На початку ХVIII століття на запрошення графа Шенборна тут поселилися словаки. Нині у селі проживає понад 2100 мешканців.

У 1727 році в Оноківцях було утворено велику парафію, що включала території Великого Березного та Тур'їх-Ремет (ймовірно, що первісний костел було збудовано у XVII столітті, якщо не раніше). У 1761 року спорудили коштом Андрія Русковці сучасний мурований храм замість старого дерев'яного. 19 травня 1761 року відбулось освячення костелу.

59006 Панка,
Шевченка, 17

Вперше Панка документально згадується 16 лютого 1428 року. На початку XIX століття сюди приїхали переселенці з Польщі (йомовірно, з Підляшшя), нащадки яких нині становлять близько 10 відсотків населення. 1900 року тут проживало 2069 мешканців (переважна більшість - українці, проте окрім поляків були і німці), тепер село має понад 2400 осіб. Від 1946 року називалось Клинівкою, до 2020 року входило до Сторожинецького району.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії у Красній, нараховуючи в середині XIX століття менше двох сотень вірян. З утворенням наприкінці 60-х - на початку 70-х років капеланії у Сторожинці, яка пізніше стала парафією св. Анни, вони перейшли до неї. На початку 80-х років їх чисельність становила вже три сотні осіб. Тоді і було споруджено у селі свою святиню.

89200 Перечин,
вул. Жовтнева, 44,
+380 (3145) 229-83,
www: rkc-perechin.ucoz.ua

Перечин у джерелах вперше згадується 1399 року, на початку XX століття був центром округу. 4 березня 2004 року отримав статус міста, є районним центром з населенням понад 6600 мешканців.

У 1902 році у Перечині була створена місцева римсько-католицька спільнота, яка послуговалась греко-католицьким храмом св. Миколая. 1905 року італієць Гайотто Франческо придбав у родини Зіма Ференца земельну ділянку під будівництво костела, а кошти на спорудження пожертвували місцевий хімічний завод фірми «Бантлін» та парафіяни. Мурували святиню італійці Комінотто Санто із синами, Меніс Яків, Гайотто Ф., а двері, вікна, лави та вівтарі було виготовлено у столярній майстерні Гоєра Олександра. Сучасний мурований костел у стилі еклектики збудували 1906 року та освятили у день св. Августина.

36002 Полтава,
вул. Марата, 16,
+380 (5322) 208-75,
f.b.: rkc.poltava

Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року згадує сіверське місто під назвою «Лтава» (ймовірно, що від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли). Згодом місто назвали «По-Лтава», як таке, що розташоване по Лтаві. За останніми дослідженнями часом заснування Полтави вважається 899 рік, а сучасна назва міста зафіксована у документах 1430 року. З 1648 до 1775 роки Полтава була військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України. У 1802р. стала губернським центром, а в радянські часи - обласним. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

Наприкінці XVIIIст. полтавець І. Котляревський на основі полтавського діалекту народної мови створив українську літературну мову. Але нині полтавці все частіше відмовляються від корінної мови Русі на користь так званої 'російської', яку штучно створили у Московії наприкінці XVIII - на початку XIX століть на основі місцевого діалекту церковно-слов'янської мови - православної латині. Століттями русинів-українців лякали жупелом КАТОЛИЦЬКОЇ ЛАТИНІЗАЦІЇ, проте навіть в Західній Україні, де зберігся найбільший католицький вплив, розмовляють досі корінною мовою, тоді як інша частина Русі, особливо Лівобережжя, все більше переходить на модернізований варіант ПРАВОСЛАВНОЇ ЛАТИНІ!

З початку 90-х років XX століття полтавських римо-католиків обслуговували оо.-мар'яни з Харкова. Оскільки старий полтавський костел Воздвиження Хреста Господнього ще до війни знищила радянська влада, то у 1994 році було придбано старий будинок на вул. Марата, 16, і після невеликого ремонту вже на Різдво там відправили першу Месу. 3 грудня 1994 року єпископ Ян Пурвінський (парафія тоді належала до Києво-Житомирської дієцезії) затвердив статут парафії, а 17 березня 1995 року статут було зареєструвано рішенням Полтавського облвиконкому.