30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

34100 Дубровиця,
вул. Воробинського, 1,
f.b.: 103513081545316

Перша писемна згадка про Дубровицю датується 1005 роком, згадується також у 1184 та 1223 роках. Була містом, пізніше - містечком. Після Люблінської унії 1569 року стала називатись Домбровицею. Від 1797 року була центром волості. У 1860р. у Домбровиці проживало 3743 жителів, 1887 року - 5509 жителів, 1911 року - 5650, 1931 року - близько 7000, нині - понад 9300 осіб. У 1940р. Домбровиця знову стала Дубровицею, а також райцентром, проте 2020 року увійшла до Сарненського району.

На початку XVIIст. у Домбровиці вже була дерев'яна каплиця. Місцевий власник Ян Кароль Дольський, останній із родини колишніх удільних князів, здійснив фундацію костельно-монастирського комплексу піярів актами від 12 жовтня 1681 року і 2 травня 1684 року на загальну суму 46 тисяч злотих, забезпечених домбровицькими маєтностями, а також 6 липня 1695 року (село Стрільськ). 21 червня 1684 року ченці розпочали служіння у містечку та згодом збудували дерев'яні костел св. Йоана Хрестителя і монастир.

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

12053 Грузливець

Село Грузливець вважається заснованим 1761 року. 1906 року тут проживало 385 мешканців. У 1935-1936 роках звідси було виселено радянською владою приблизно 250 селян-поляків, натомість оселили колгоспників-ударників із Київської та Чернігівської областей. Нині село нараховує майже 290 осіб.

Католики латинського обряду Грузливця раніше належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах, своєї святині не мали. У пострадянські часи село почали відвідувати із душпастирською опікою священники з парафії св. Анни (пізніше - Матері Божої Фатімської) у Довбиші.

30231 Ямпіль,
вул. Леніна

Ямпіль у минулому був Тихомлем (Тихомелею), містом удільних руських князів, заснованим у Х столітті. У 1535 році власники Тихомля Синюти продали його князю Янушу, єпископу Віленському, який і назвав його Янушполем. Ця назва згодом змінилась на Янпіль, а пізніше - на Ямпіль. 1569 року містечко отримало магдебурзьке право. Із 1938 року - селище міського типу. Нинішнє населення - трохи більше 1800 мешканців.

У 1646 році в Ямполі постав дерев'яний костел, який замінила 1723 року мурована коштом князів Вишневецьких святиня під титулом Преображення Господнього, консекрована у 1741 році єпископом Франциском Кобельським. Храм було відновлено 1850 року. У ІІ половині XIX століття парафія нараховувала понад 1700 вірян та мала чотири філіальних каплиці.

12720 Кам'яний Брід,
вул. Довбиська, 62,
+380 (4144) 711-92,
f.b.: 616227901865086

Заснований 1862 року Кам'яний Брід став селищем міського типу у 1938 році. Проживає тут майже понад 2 з половиною тисячі мешканців, тисяча з яких є римо-католиками. Входило селище до Баранівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Місцевий храм зруйнували у 30-х роках минулого століття. Після війни було збудовано невелику капличку в лісі, яку закрили 1958 року, а потім - також зруйновали. Меси відправлялись на католицькому кладовищі.

02147 Київ,
Лохвицька, 46,
+380 (44) 544-78-59,
www: christking.com.ua

Założony na przełomie V-Vi wieków Kijów w VIII- IX wiekach został głównym miastem Ziem Ruskich i stolicą państwa Ruskiego. Kościołowi Ruskiemu przewodniczył metropolita Mychajło i sześcioro specjalnie wyświęconych biskupów. Jeszcze przed 998 rokiem, kiedy to stało się wydarzenie, wbrew prawdzie historycznej nazywane chrztem Rusi, trzykroć następowały okresy nawrotu do pogaństwa i odnowienia chrześcijaństwa.

Парафію було засновано 8 лютого 1996 року, душпастирство тут здійснювали оо.-паллотини. Протягом двох років богослужіння відбувалось у квартирах, там же проводились душпастирські заняття.

79491 Львів-Брюховичі,
вул. Потічок, 6,
+380 (32) 234-64-61,
f.b.: teresalviv

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У ІІ половині XIXст. у Брюховичах спорудили першу та другу дерев'яні каплиці, якими послуговувались до 1930 року, коли було освячено мурований костел Христа Царя. У 1918 року було створено парафіяльну експозитуру, яка стала самостійною парафією 1923 року. Після ІІсв. війни храм перейняли православні, а у 90-х роках його віддали греко-католикам.

86108 Макіївка,
вул. Леніна, 30,
+380 (6232) 679-92

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Ще у середині 30-х років радянська влада у Макіївці закрила та знищила костел св. Йосифа. З відродженням у місті церковного життя 4 жовтня 2005 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив каплицю, збудовану за півроку зусиллями настоятеля о. Ярослава Вишневського та місцевих парафіян, а 16 листопада 2007 року відправив урочисту Літургію з нагоди 100-річчя парафії.

12056 Новий Завод,
вул. К. Маркса, 1,
+380 (4130) 952-34

W pierwszym ćwierćwieczu XIXw. na terenach dzisiejszej wsi Nowy Zawod zaczęli osiedlać się koloniści z Polski, po raz pierwszy osada jest wspominana w 1823 roku. Obecnie liczy około 500 mieszkańców. Входило до Пулинського району, а тепер - до Житомирського.

Katolicy wsi należeli do parafii św. Jana Nepomucena w Pulinach (późniejsza nazwa - Czerwonoarmijsk). Dnia 11 kwietnia 1905 roku proboszcz pulińskiej parafii ks. Wincenty Rubikasa i inspektor żytomierskiego seminarium duchownego ks. Jan Zagórski założyli kamień węgielny w fundament filialnej drewnianej świątyni w Nowym Zawodzie. Fundusze na budowę i parcelę ofiarował Karol Szlenker. Budowę wspierali parafianie i w 1906 roku świątynia została poświęcona. W 1911 roku to już kościół parafialny, pierwszym proboszczem był ks. A. Pasławski.