31200 Волочиськ,
вул. Незалежності, 1в,
+380 (3845) 366-53,
f.b.: 100021768071113

Уперше згадується Волочиськ під назвою села Волочище в Подільському акті князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. У 1557 році князь Владислав Збаразький одержав право на закладання у Волочиську містечка. З 1923 року Волочиськ - центр району, статус міста отримав у 1970 році. Населення - понад 19500 мешканців.

У 1722 році у Волочиську збудували дерев'яний костел коштом Юзефа Потоцького.

Мурований храм постав у 1813-1817 роках завдяки родині чергових власників - Мошинських. Його освятив 1817 року єпископ Ян Подгороденський.

За радянської влади у 1936 році костел закрили та перебудовали для потреб фабрики по виготовленню електричних деталей. 18 травня 1993 року колишню святиню повернули римо-католикам, його було частково відреставровано завдяки зусиллям о. Славомира Бураковського. На третьому поверсі будівлі облаштовано каплицю під титулом св. Йосифа, Обручника Марії, у якій в неділю відправляються Святі Меси.

83004 Донецьк,
вул. Артема, 191,
+380 (622) 57-78-74,
f.b.: 1727394587474018

На території сучасного Донецька запорізькі козаки у XVIIст. та донські козаки наприкінці XVIIIст. заснували слободи, зокрема, Олександрівку, перша згадка про яку датується 1779 роком. Саме біля неї 1841 року з'явились три перші вугільні шахти, а промисловий видобуток вугілля почався у 60-х роках. Разом з будівництвом шахт та металургійного заводу, які розпочав засновник «Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництв» валлієць Джон Юз, влітку 1869 року на місці села Олександрівка виникла Юзівка. У травні 1917 року отримала статус міста, у 1924р. її перейменували на Сталін, 1929 року - на Сталіно, яке 1932 року стало обласним центром. 1961 року місто отримало назву - Донецьк. Населення - понад 900 тисяч мешканців.

Серед технічного персоналу, який обслуговував започатковане у Юзівці виробництво, було багато римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Маріуполі. 1892 року на кошти вже згаданого «Новоросійського товариства» у Юзівці збудували муровану святиню св. Йосифа, яку схематизми Тираспільської дієцезії називають молитовним домом.

32315 Кам'янець-Подільський,
вул. Нігинське шосе, 38,
+380 (3849) 438-55,
www: serceisusa.km.ua,
f.b.: serceisusa1

Місто належало Київській Русі, у XIII-XIV століттях - Галицько-Волинському князівству, а потім було захоплене татаро- монголами. У першій половині XIVст. Кам'янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, від 1362 року - у складі Литовсько-Руської держави (1374 року отримав магдебурзьке право), з 1434 року відійшоі до Польщі, з 1463 року - центр Подільського воєводства. У 1672-1699рр. належав Туреччині. У складі Росії у 1795-1997рр. - центр Подільського намісництва, а у 1797-1917рр. - Подільської губернії. Від 22 березня 1919р. по листопад 1920р. Кам'янець був столицею Української Народної Республіки, у 1937-1941рр. - центр Кам'янець-Подільської області, нині - районний центр з населенням майже сто тисяч мешканців.

Цю святиню збудовали протягом у 1810-1812 роках як цвинтарну каплицю під титулом Усіх Святих. Після ІІсв. війни вона використовувалась як склад будівельних матеріалів.

57334 Киселівка,
вул. 8 Березня, 6

Село заснували у 30-х роках ХІХст. переселенці (переважно католики) з польських, литовських та білоруських земель, які опинились тут не з власної волі, а за царським указом. Спочатку воно називалось Поляцьке, проте, принаймні, 1876 року (а також у 1877, 1899 і 1903 роках) вже мало назву Киселівка. Можливо, його і справді перейменували на честь міністра державного майна (у 1837-1856рр.) Павла Кисельова, проте сталось це не 1905 року, як подають деякі джерела. 1886 року тут мешкало 558 осіб, нині ж (до війни) - понад 1200 мешканців. Входило до Снігурівського району, а від 2020 року - до Миколаївського.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Херсоні. У 1850-1852 роках у Киселівці постала філіальна мурована каплиця, споруджена коштом графині Целестини Панкратьєвої та вірян села, яку 1897 року освятив єпископ Тираспільський Антоній Церр. Десь між 1903 і 1912 роками тут заснували самостійну парафію, яку відтоді обслуговував настоятель о. Йосиф Барановський. Перед революцією вона нараховувала понад 1400 вірних у самому селі та навколишніх хуторах.

54001 Миколаїв,
вул. Декабристів, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph.org.ua,
f.b.: joseph.org.ua

Південня частина міста Вітовка отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року Вітовтівський замок (фортецю) і митницю для контролю торгівлі з татарами. А з кінця XV століття історія місцевих поселень тісно пов'язана із запорізькими козаками, такими були Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші. 1789 року Вітовку перейменували на Богоявленськ (цілющі вітовські джерела води були «даром Божим»). А власне Миколаїв заклав 1789 року князь Григорій Потьомкін на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга як флотське і корабельне місто. Майже сто років тут перебував штаб Чорноморського флоту. 1862 року в місті відкрили комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торгівельний осередок. Нині - обласний центр з населенням понад 483 тисяч мешканців.

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року був відкритий римсько-католицький храм св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії, хоча деякі джерела подають інший титул - св. Миколая. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та (зі середини XIXст.) польська. 1823 року храм було відновлено коштом парафіян, у 1868 році переробили його покрівлю у формі купола, проте на початок 70-х років ХІХ століття святиня, яка ледве могла вмістити 50 вірян, стала надто малою для парафії, що нараховувала тоді понад 3 тисячі осіб. До того ж, незадовільним був також технічний стан будівлі.

32327 Слобідка-Гуменецька,
вул. Косовського, 6

У 1851 році Слобідку-Гуменецьку вперше згадують у документах як окреме село. Тоді його називали Триугольня, а орієнтиром, який відрізняв цей населений пункт, була корчма при дорозі. Сьогодні тут проживає понад сім сотень жителів.

З 1991 року у селі проводилась постійна катехизація, а влітку відправлялись Богослужіння на цвинтарі. У 1994 році було зареєстровано парафіяльну спільноту та розпочато під опікою о. Романа Тварога TChr із Кам'янця-Подільського будівництво власного мурованого костелу. Храм освятив єпископ Ян Ольшанський MIC.

32445 Слобідка-Рахнівська

У селі Слобідка-Рахнівська проживає менше шести сотень мешканців, з них римо-католиками є (разом із шістьма сусідніми селами) десь 300-400 осіб.

Раніше католики латинського обряду обходились без власної святині, а відвідували парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Залісцях. Але на початку дев’яностих років минулого століття завдяки зусиллям о. Романа Тварога TChr із Кам’янця-Подільського у селі було збудовано свій мурований костел, який у 1995 році освятив єпископ Ян Ольшанський MIC. Місцевих вірян обслуговують оо.-христосівці (товариство Христове для Закордонної Полонії) із кам'янець-подільської парафії Пресвятого Серця Господа Ісуса.