77552 Вигода
Поселення Вигода вперше згадується в документах 1872 року як присілок села Пациків. 1883 року воно стало центром лісозаготівлі та окремим селом. 1921 року мало 491 мешканців (242 поляків, 111 українців, 89 євреїв і 47 німців). 1940 року отримало статус селища міського типу, в якому нині проживає понад 2200 осіб. Входило до Долинського району, а від 2020 року - до Калуського.
Католики латинського обряду села належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Велдіжі (нині - Шевченкове). За чисельності місцевих вірян близько шести з половиною сотень їх коштом та завдяки зусиллям і фінансовій допомозі настоятеля велдіжської парафії о. Теофіла Гдовського у 1898-1900 роках було збудовано дерев'яний костел за проектом будівничого Йосифа Вештайна та освячено 1900 року під титулом Пресвятого Серця Господа Ісуса.
34531 Вирка
Спочатку Вирка була лише слободою, в якій поселялись селяни, отримуючи певні послаблення податкового характеру та інші вигоди. Зокрема, наприкінці ХІХ століття тут проживало 278 осіб, а 1906 року - вже 529. Статус села поселення отримало 1928 року. Ймовірно, що у міжвоєнний період чисельність мешканців збільшилась за рахунок польських колоністів. Нині тут проживає, за різними даними, 300-400 мешканців.
Дерев'яний костел у Вирці збудували коштом місцевих вірян 1934 року. Тоді ж спорудили парафіяльний дім та заснували парафію. У середині 30-х років її обслуговував адміністратор о. Костянтин Тужанський, якого пізніше замінив о. Ян Шарек, а входило до неї ще десять сіл (понад дев'ять сотень вірних).
44317 Вишнівка
Місто Опалин заснували 15 червня 1638 року на частині земель відомого із 1400 року села Гуща. У 1648р. та пізніше зазнало суттєвих знищень і 1685 року вже було селом, проте 9 червня 1687 року магдебурзьке право відновили. На початку ХХст. у містечку проживало півтори тисячі мешканців, 1921 року - 1226, нині ж село, перейменоване 1963 року на Вишнівку, нараховує лише сім десятків осіб. Входило до Любомльського району, а від 2020 року є частиною Ковельського.
Дерев'яний костел в Опалині збудували після заснування міста, а 1640 року тут вже була своя, досить непогано забезпечена парафія, проте 1648 року храм та парафіяльний будинок спалили козаки. Місцеві католики знову увійшли до парафії у Грубешові, який нині належить Польщі.
44142 Заболоття
Вперше Заболоття згадується 1501 року як Нові Заліси, а сучасна назва закріпилась за селом наприкінці XVI століття. Наприкінці XIX століття тут проживало близько півтори тисячі селян - усі українці. У 1940-1962рр. було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу з населенням майже 4500 мешканців.
Формально Заболоття вже з 1863 року належало до парафії Воздвиження Святого Хреста у Ратному, проте не існує жодного свідчення, що бодай хтось із села відвідував парафіяльний костел. І це зрозуміло, бо до двадцятих років XX століття населення села було виключно українським, православним. Але вже 1921 року 44 мешканці назвались поляками (правда, лише 30 з них вважало себе католиками). Очевидно, що під кінець двадцятих років кількість католиків у цьому селі та навколишніх ще зросла, тому у 1928-1930рр. для них за проектом інженера Ю. Коссовського було споруджено філіальний дерев'яний костел.
78264 Загайпіль
Перша письмова згадка про село датується 1400 роком, проте воно вважається заснованим на переломі XII - XIII століть. 1890 року Загайпіль мав 941 мешканців (893 українців, 31 німців і 17 поляків), з яких 761 були греко- і 149 - римо-католиками. Нині тут проживає понад вісім сотень селян.
Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яка нині присвячена св. Антонію. 1896 року, коли чисельність загайпільських римо-католиків перевищила дві сотні, у селі їх коштом та завдяки фінансовій допомозі Львівської курії було збудовано та освячено філіальну дерев'яну каплицю, в якій гвіздецькі душпастирі звершували богослужіння кожну другу неділю.
16552 Зеленівка
У 60-х роках XVIII століття німецькі переселенці з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць заснували поселення Ґрос Вердер і Кляйн Вердер. Згодом їх чисельність зросла від 647 осіб 1859 року до 1470 осіб 1901 року. З серпня 1943 року розпочалась евакуація етнічних німців до Німеччини, а залишені ними будинки після деокупації були заселені вихідцями з Росії та Білорусі. У червні 1945 року село Грос Вердер перейменували в Зеленівку, Кляйн Вердер - у Малозеленівку, а пізніше їх об’єднали в одне село Зеленівка. Нині у ньому проживає менше трьох сотень мешканців. Належало до Бахмутського району, а тепер - до Ніжинського.
Дерев’яний із березових колод на цегляному фундаменті костел у Ґрос Вердері під керівництвом о. Вільміка збудовали, скоріше за все, у 70-х роках XVIII століття, хоча й інколи наводяться більш пізні дати 1796 і навіть 1821 років (переселенці були переважно католиками, то ж не могли так довго обходитись без своєї святині, хіба що спочатку була споруджена тимчасова каплиця). Храм, збудований місцевими будівничими під керівництвом німців-замовників з характерними для православних святинь елементами, багато разів ремонтували - у 1827, 1857, 1868, 1883-1885 та 1904 роках.
12020 Зелена Діброва,
вул. Перемоги, 18
Село Яблонне (нинішня Зелена Діброва) було засноване, ймовірно, у XVII столітті. У другій половині XIX століття тут стали селитися німці, а село назвали Зеленою Дібровою. Нині тут проживає близько двох сотень мешканців. Село входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.
У 189?-1900 роках у Зеленій Діброві було споруджено дерев'яний костел коштом парафіян на земельній ділянці, виділеній Адамом Башинським, Яковом Гонгало та Бортківським. 8 травня 1910 року храм освятили під титулом св. Йосафата. Проте 1926 року у священника під початкову школу забрали парафіяльний будинок, а вірян з 1927 року почали піддавати репресіям. Костел став клубом, але з осені 1941 року знову запрацював. Храм та огорожу цвинтаря було відремонтовано, 1942 року встановили хрест біля костелу. У 1959 році святиню знову закрили, облаштувавши у ній спочатку клуб, а потім - магазин.
Софіївка
Трохимбрід, який також називався називався Софіївкою, постав наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Царська влада дозволила тут селитись євреям, то ж вони і забезпечили такий приріст населення, що село згодом стало вже невеликим містечком, в якому, зокрема, 1938 року проживало 3 тисячі мешканців (переважно євреїв за винятком чиновників-поляків). У війну німецькі окупанти створили тут гетто, куди звозили євреїв із сусідніх населених пунктів. 1942 року гетто було ними ліквідоване, а містечко - спалене. Нині його не існує - лише великий пустир серед лісового масиву.
У 1914 році дерев'яну каплицю на цвинтарі у Трохимброді збудували австрійські військові (в основному - для себе). Коли ж місцевість відійшла до Польщі, то згодом чисельність місцевих римо-католиків у містечку на навколишніх селах зросла за рахунок польських державних службовців та колоністів, тому вже 1921 року тут було засновано парафію, а 1926 року коштом родини Радзивілів споруджено дерев'яний костел. У середині 30-х років настоятелем парафії служив о. Венцеслав Маєвський, який обслуговував окрім Софіївки ще понад півсотні навколишніх сіл.
Kościoły i kaplice Ukrainy