89411 Гута,
вул. Центральна, 25

Гута не згадується в урбаріальному описі від 1631 року, проте вже є в описі 1691 року. Очевидно, виникла приблизно в середині XVII століття, а заснували її переселенці, майстри з виготовлення скла, яких у той час називали гутниками. У 1715-1720 роках село спорожніло, а в другій половині XVIIIст. було заселено новими руськими (українськими) переселенцями. Окрім українців, тут проживають також словаки, а кількість мешканців менша трьох сотень.

У 1935 році у Гуті було освячено новозбудований сучасний мурований костел. Храм у 1958 році закрила радянська влада.

13322 Гвіздава,
вул. Щорса, 1а,
+380 (4143) 990-21

Przeważna większość niedużej wsi Gwozdawa, liczącej około dwustu mieszkańców, to Polacy.

Спільнота римо-католиків у Гвіздаві утворилась 1990 року. Сюди щонеділі доїжджав майбутній єпископ о. Віталій Скомаровський, а відправлялись Меси спочатку у приватному будинку, а потім в адаптованій каплиці у старому клубі. 1999 року місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво храму, яке розпочалось 2001 року. Будівництво завершили тоді, коли гості з Польщі привезли кошти на його добудову. 20 czerwca 2004 roku w kościele pierwszą Mszę świętą jako swoją prymicyjną odprawił pochodzący z Gwozdawy ks. Edward Kożuchowski.

78260 Гвіздець,
вул. Шевченка, 8,
www: hvizdets.blogspot.com

Груднем 1373 року датується перша документальна згадка про Гвіздець, який вже на той час був значним поселенням (виходить, заснування його мало б відбутись раніше), наступна - 1375 роком. У 1540 році Гвіздець отримав магдебурзьке право, а 1785 року - статус міста, який раніше було втрачено. З 1940 року є селищем міського типу (у 1940-1962 роках був навіть райцентром). Населення - понад 1900 мешканців.

Місцева парафія постала 1475 року коштом Яна Прокоповича із Гвіздця спочатку у сусідніх Остапківцях, а лише потім була перенесена у Гвіздець. І відбулось це не пізніше 1615 року, бо саме тоді костел (дерев'яний) у Гвіздці згадується як знищений татарами. Наступна інформація про парафію датується вже 1710 роком.

48273 Гадинківці

Перша згадка в документах про Гадинківці датується 1483 роком, згадуються також у 1491, 1564 і 1578 роках. У 80-х роках ХІХст. село мало майже 1100 мешканців (приблизно 840 греко- і 240 римо-католиків), нині тут проживає більше тисячі осіб. Українців у селі було значно більше, ніж поляків, проте кількісь останніх суттєво збільшилась у 20-х - 30-х роках ХХст. після розселення колоністів із Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Спочатку католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. У схематизмі Львівської архідієцезії 1862 року вперше згадується каплиця в Гадинківцях, в якій інколи проводили богослужіння для майже 330 місцевих вірян. За інформацією схематизму 1864 року, вони перейшли до новоствореної парафіяльної експозитури в Жабинцях, яка пізніше стала парафією. Причому, їх чисельність чомусь зменшилась до 220 осіб, а каплиця взагалі не згадується.

23720 Гайсин,
вул. В'ячеслава Чорновола, 6а,
www: rkcgajsin.wixsite.com/katolik

Перша письмова звістка про Гайсин (Гальшин, Айсин) датується 1545 роком, від 1600 року вважався містом. У 1744 році отримав магдебурзьке право. З 1797 року був центром повіту. У 1840р. тут проживало 4.9 тисяч мешканців, у 1860-х - 1880-х роках - близько десяти тисяч, 1893 року - 10447, 1905 року - 11766, нині - понад 26 тисяч. Від 1925 року Гайсин є районним центром.

Раніше місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Йоана Непомуцького в розташованій поблизу Куні, відвідували її костел та свого храму не мали. У 1908-1909 роках у Гайсині збудували чоловічу гімназію, яка отримала каплицю (зал для богослужінь). Її капеланом став адміністратор кунівської парафії о.-капуцин Аполінарій Бонер. Ця каплиця згадується в схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1914 року у складі парафії в Куні.

77100 Галич,
вул. Осмомисла, 24,
+380 (3431) 226-88

Галич вперше згадується в угорських літописах ще у біло-хорватські часи у 90-х роках IX століття, а за археологічними даними існував у Xст. На початку 40-х років XIIст. сталв столицею Галицького князівства, а пізніше - Галицько-Волинської держави (її князя називали 'самодержцем всієї Русі'). У 1367 році отримав магдебурзьке право, підтверджене 1374 року, від 1375р. був столицею Галицької архідієцезії латинського обряду, яку у 1410-1414рр. перенесли до Львова. З австрійських часів був центром повіту. 1870 року тут проживало 4142 мешканців, 1 січня 1939 року - 4700, нині ж - 6300 осіб. 17 січня 1940 року Галич став райцентром, а 2020 року увійшов до Івано-Франківського району.

Перший костел (дерев'яний) св. Марії Магдалини існував у Галичі з 1367 року, наступним стала церква св. Пантелеймона, яку переосвятили під титулом Пресвятої Діви Марії. А перша інформація про інший, парафіяльний храм у місті датується 1396 роком. У 1427 році парафія отримала суттєве збільшення свого фінансово-майнового забезпечення, а новий мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії було збудовано у 1710-1780 роках.

77100 Галич,
вул. Осмомисла, 3

Галич вперше згадується в угорських літописах ще у біло-хорватські часи у 90-х роках IX століття, а за археологічними даними існував у Xст. На початку 40-х років XIIст. сталв столицею Галицького князівства, а пізніше - Галицько-Волинської держави (її князя називали 'самодержцем всієї Русі'). У 1367 році отримав магдебурзьке право, підтверджене 1374 року, від 1375р. був столицею Галицької архідієцезії латинського обряду, яку у 1410-1414рр. перенесли до Львова. З австрійських часів був центром повіту. 1870 року тут проживало 4142 мешканців, 1 січня 1939 року - 4700, нині ж - 6300 осіб. 17 січня 1940 року Галич став райцентром, а 2020 року увійшов до Івано-Франківського району.

Перший костел (дерев'яний) існував у Галичі з 1367 року, коли його освятив під титулом св. Марії Магдалини архієпископ Гнєзненський Ярослав Скотницький. Наступним стала збудована наприкінці XIIст. церква св. Пантелеймона, яку переосвятили під титулом Пресвятої Діви Марії на катедру новоствореної Галицької архідієцезії. А перша інформація про інший, парафіяльний храм у місті датується 1396 роком.

47841 Галущинці,
вул. Шевченка, 3,
+380 (3543) 323-35

Вперше Галущинці згадуються у 1533 та 1540 роках, а також 1607 року. Після війських спустошень XVI-XVII століть заселялись поляками із Польщі. 1880 року тут проживало 1338 мешканців, з яких 1169 були римо-католиками, 1921 року було 1694 осіб, на початок 1939 року - 1810 жителів (1720 поляків, 60 українців, 30 євреїв), а нині - майже сім сотень селян. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. 1720 року у Галущинцях збудовали дерев'яний костел, а 1786 року планували заснування парафії, проте безуспішно. У першій половині XIX століття храм згорів від удару блискавки (богослужіння здійснювали у греко-католицькій церкві). Але це не завадило 1851 року коштом пожертв вірян та одного з двох крупних місцевих землевласників (Ігнатія Гриневецького) створити парафіяльну експозитуру, до якої увійшло ще кілька сусідніх сіл.

80733 Галицьке

Село Галицьке, яке до 2024 року називалось Червоним, а до 1946 року - Ляцьким, ділилось на два поселення - Велике Ляцьке і Мале Ляцьке. Уперше документально згадується 14 жовтня 1370 року. 1880 року у Ляцькому Великому проживало 848 мешканців, а у Малому - 736, на початку 1939 року - 1210 (Ляцьке Велике) і 830 (Мале). Переважна більшість населення була українцями. Нині село нараховує понад 1700 осіб.

Католики латинського обряду у Великому та Малому Ляцькому спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах. У схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи від 1862 року, у Малому Ляцькому подаються дві каплиці, одна з яких містилась у палаці, а другою була споруджена на початку 20-х років ХІХст. на високій горі поряд із селом усипальниця місцевих власників Стшембошів. В них звершували нерегулярні богослужіння.

80733 Галицьке

Село Галицьке, яке до 2024 року називалось Червоним, а до 1946 року - Ляцьким, ділилось на два поселення - Велике Ляцьке і Мале Ляцьке. Уперше документально згадується 14 жовтня 1370 року. 1880 року у Ляцькому Великому проживало 848 мешканців, а у Малому - 736, на початку 1939 року - 1210 (Ляцьке Велике) і 830 (Мале). Переважна більшість населення була українцями. Нині село нараховує понад 1700 осіб.

У схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи від 1862 року, у Малому Ляцькому в складі парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах подаються дві каплиці, одна з яких містилась у палаці, а друга - на високій горі поряд із селом. Остання і була родинним храмом-усипальницею місцевих власників Стшембошів.