48201 Гусятин,
вул. Суходільська, 5,
+380 (3557) 225-93,
www: husiatyn.ofm.org.ua,
f.b.: HusiatynRomanCatholicChurchUkrai...

Гусятин (Всятин, Усятин) вперше згадується 1431 роком, а також у 1456, 1474, 1530 і 1539 роках, у 1559р. отримав магдебурзьке право. У 70-х роках XVIIIст. тут проживало дві з половиною тисячі мешканців, у 80-х роках ХІХст. - п'ять з половиною тисяч, нині - близько семи тисяч осіб. З 1939 року був райцентром, із 1969 року є селищем (міського типу), яке від 2020 року входить до Чортківського району.

Церковні документи свідчать, що дерев'яний костел і парафія (у складі Кам'янецької дієцезії) у Гусятині існували задовго до 1610 року (ймовірно, постали у другій половині XVI століття після заснування міста). А 1610 року місцевий власник Валентин Калиновський передав їх оо.-бернардинам та фундував спорудження їхнього костельно-монастирського комплексу, яке проводилось впродовж наступних років та завершилось завдяки фінансовій підтримці сина фундатора (Мартина) 1625 року. Ченці отримали муровані оборонного типу храм та двоповерховий монастир, в якому і оселились (їх тоді було дванадцятеро).

80520 Гута

Вважається, що поселення вже існувало, принаймні, 1600 року. 18 липня 1946 назва Гута Полонична була змінена на Гута. Нині тут проживає близько 240 мешканців. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду Гути спочатку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Буську, а від 1864 року їх село у схематизмах Львівської архідієцезії вже подається у складі парафії св. Станіслава єп. мч. у Топорові (причому, під назвою Гута Полонична). Їх чисельність від середини ХІХ століття до середини 30-х років ХХ століття зросла від менше двох сотень вірних до понад чотирьох сотень.

32456 Гута Яцьковецька

W źródłach historycznych osada wspominana jest jako „przysiółek na drodze od Jaćkowiec do Krzywczyka” i nazywa się Słobidka Jaćkowiecka albo Huta Czarna. Pierwsza data to rok 1530. Wieś nieduża, licząca mniej niż 400 mieszkańców.

Dawniej miejscowi wierni раніше своєї святині немали та nawiedzali kościoły w Kamieńcu Podolskim i Hołozubyńcach. W latach 1994-1996 pod kierownictwem ks. Józefa Czopa i ks. Marka Bzinkowskiego zbudowano własny murowany kościół, który w 1999r. konsekrował biskup Jan Olszański MIC.

Liczba wiernych (razem z Jaćkowcami, Trybuchiwką, Lipinami i Dubinką ) stanowi 40 rzymsko-katolików.

Гутиська

Село Гутиська існувало, принаймні, від початку ХІХ століття, бо вже у ІІ половині цього століття тут проживало від трьох-чотирьох до п'яти з половиною сотень римо-католиків (переважно поляків), чисельність яких у 30-х роках зросла до семи сотень. У квітні 1944 року загін УПА в якості відплатної акції (термін, яким цинічно зловживали українська і польська сторони братовбивчого конфлікту) спалив це село та знищив частину мешканців, решта яких перебралась до інших населених пунктів. Відтоді село не існує.

Римо-католики Гутиськів належали до парафії св. Валентина у Раковці. У 1912 році, коли їх кількість сягнула шести сотень вірних, тут збудували філіальний мурований костел. І хоча у середені 30-х років село мало вже близько семи з половиною сотень католиків латинського обряду, проте богослужіння у костелі відбувалось лише двічі на місяць, а сам храм не був освячений та не отримав титулу (ймовірно, що виникли проблеми із його оснащенням).

48141 Гвардійське

Гниловоди (після 1964 року стали Гвардійським) вперше документально згадуються у 1785 і 1787 роках. 1803 року тут проживало 440 мешканців, 1880 року - 882, у тому числі 471 греко- і 382 римо-католиків, 1890 року - 1008, 1910 року - 1054, 1921 року - 1163, а нині - трохи більше чотирьох сотень осіб. Село мало засновані у 20-х роках польськими колоністами (мазурами) присілки Велика Підліщівка і Мала Підліщівка, звідки 1945 року селян вивезли до Польщі. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. У 1909 році, коли їх чисельність перевищила 470 вірних, у Гниловодах збудували філіальну муровану каплицю, яка вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується 1910 року. Проте ще навіть 1914 року вона вважалась 'nondum finita' (ще не закінченою), а під час І світової війни її було знищено.

31352 Гвардійське,
вул. Соборна, 33,
+380 (382) 62-41-82

Місто з магдебурзьким правом Фельштин (Фульштин) заснував 24 серпня 1584 року Микола Гербурт на честь Фульштина у Моравії, з якого походив. 1880 року у містечку проживало 2994 мешканців, переважна більшість яких була євреями, 1893 року - 2833, 1905 року - 4420, нині село має понад 2300 осіб. У радянський період до 1931 року був райцентром, від 1947 року називається Гвардійським.

У 1594-1596 роках перший дерев'яний костел св. Адальберта (Войтеха) у Фельштині (та, ймовірно, парафія) постали коштом засновника міста, проте 1615 року храм спалили татари, які облаштували у містечку табір хана. Черговий дерев'яний храм був знищений турками 1680 року. Його відбудував місцевий власник Ян Стшеменський у 1721 році, він же пожертвував парафії значне фінансово-майнове забезпечення.

22700 Іллінці,
вул. Європейська, 7(чи 9?)

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують костел в містечку 1785 роком та приписують його спорудження місцевому власнику Ієроніму Янушу Сангушці. Але, за інформацією багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', це був попередній дерев'яний храм, для якого фундатор 1804 року здійснив свою останню (перед смертю 1812 року) пожертву - 20 моргів землі та 1600 злотих.

22700 Іллінці,
вул. Коцюбинського, 3а

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Попередній мурований храм Воздвиження Хреста Господнього в Іллінцях, споруджений, ймовірно, у 20-х - 30-х роках ХІХ століття, за радянської влади було перебудовано на житловий будинок, тому місцеві римо-католики спочатку збирались на богослужіння в орендованому приміщенні, яке пристосували під каплицю.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

08200 Ірпінь,
вул. Троїцька, 38,
f.b.: TerezaIrpin

У II половині XIXст. на місці нинішнього Ірпеня виникла німецька колонія Северинівка. У зв'язку з будівництвом у 1898р. залізниці Київ-Ковель біля залізничного мосту через річку Ірпінь постало поселення (станція) Ірпінь, яке згадується вже 1902 року. У 1923 року Ірпінь увійшов до складу Гостомельського району Київської губернії, а 1928 року - до Київської округи. Від 1932 року Ірпінь - у складі Київської області. 30 грудня 1956 року Ірпінь віднесено до категорії міст районного підпорядкування (у складі Києво-Святошинського району), а 30 грудня 1962 року йому надається статус міста обласного підпорядкування. З 1967 року йому адміністративно підпорядковані Ворзель, Гостомель і Коцюбинське. Населення - понад 100 тисяч мешканців.

Лише у цьому столітті у римо-католиків Ірпеня з'явилась своя святиня. Каплицю облаштували у приватній садибі. Відомо, що 4 жовтня 2015 року архієпископ Петро Мальчук OFM під час храмового свята освятив наріжний камінь костелу.