77463 Липівка

Село Ляцьке (Лядське), яке з другої половини ХІХ століття називалось також Ляцьке-Шляхетське, а 7 червня 1946 року було перейменоване на Липівку, вважається заснованим у середині XIV століття переселенцями із Польщі. Перші письмові згадки про нього датуються кінцем XIV - початком XV століття, згадується також 4 березня 1437 року. 1880 року мало 1815 мешканців, у тому числі 107 римо-католиків, 1907 року - 2428 жителів, з яких 1829 були українцями, 384 - поляками і 214 - німцями (в колонії Сіттаверівка - нині Нова Липівка), 1939 року - 3070, у тому числі 2490 українців, 50 поляків, 300 українців-латинників, 150 німців, а нині - майже 1900 осіб. Село входило до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до домініканської парафії свв. Миколая та Софії у Тисмениці. Спорудження філіального мурованого храму у Ляцькому-Шляхетському датують 1880 роком, хоча, за непідтвердженими даними, місцеві костельні записи інують вже від 1872 року (зокрема, 1873 року у храмі було охрещено 5 дітей).

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року коштом його власника Андрія Потоцького, а костел (дерев'яний) мав бути спорудженим значно раніше завдяки фундації Конєцпольських і містив їх поховання. У другій половині XVIIIст. цей храм вже замінив новий дерев'яний костел з титулом Різдва Пресвятої Діви Марії. Проте святиня згоріла 1785 року. І тоді 14 квітня архієпископ Львівський Фердинанд Кіцький передав місцеву парафію разом із її фінансово-майновим забезпеченням католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині. Римо-католики ж стали послуговуватись дерев'яною католицькою святинею вірменського обряду, спорудженою після того, як 1779 року згоріла попередня.

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року, а костел (дерев'яний) мав бути спорудженим значно раніше. У другій половині XVIIIст. цей храм вже замінив новий дерев'яний костел з титулом Різдва Пресвятої Діви Марії, але згорів 1785 року. 14 квітня цього ж року парафію було передано католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині, а римо-католики стали послуговуватись дерев'яною вірменською святинею, спорудженою після того, як 1779 року згоріла попередня. Коли 16 липня 1830 року згорів і цей храм, його замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії, спорудженим у 1834-1853 роках.

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року, а дерев'яний костел було споруджено ще раніше. У ІІ половині XVIIIст. цей храм замінив новий дерев'яний костел, але він згорів 1785 року. Цього ж року парафію передали католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині, а римо-католики стали послуговуватись дерев'яною вірменською святинею. Коли 16 липня 1830 року згорів і цей храм, його замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії, спорудженим у 1834-1853 роках. 1872 року поруч з ним постала мурована каплиця св. Григорія Просвітителя.

35220 Лисин

Вперше Лисин у документах згадується 1512 роком, проте оборонне городище тут з'явилось значно раніше. У першій половині ХVIІст. був одним із осередків розвитку аріанства, мав аріанський храм (на місці колишнього городища), який пізніше замінив костел. Лисин належав до Демидівського району, а тепер входить до Дубенського. Населення - близько двох сотень мешканців.

Після заборони аріанства у другій половині ХVIІст. на місці аріанської святині постала католицька дерев'яна каплиця, яку 1724 року замінив дерев'яний костел, збудований коштом родини Древньовських. Є інформація, що 1761 року Святіший Отець Климентій ХІІІ встановив для місцевого храму відпуст 6 серпня. У 1777 році тут була заснована самостійна парафія, яка охопила також сусідні села та налічувала до тисячі вірян.

90150 Лисичово,
вул. Головна, 10

Розташоване на лівому березі річки Лисичанки село Лисичово відоме з 1465 року під назвою «Liszicza» та 1466 року як «Lissica». У 1517 році його називали «Rawasmezew», а в 1662 році — «Ravaszmező». У 1795 році було відоме як українське (русинське) поселення, в якому проживало понад півтисячі греко-католиків. У 1910р. тут вже було понад 1700 мешканців, з них лише близько сотні були римо-католиками німецького та угорського етнічного походження. Нині у селі проживає понад 3100 мешканців.

У 1993 році місцеві католики латинського обряду придбали звичайний сільський будинок та пристосували його для богослужінь в якості каплиці. 8 серпня цього ж року відбулось освячення цієї каплиці.

81774 Махлинець

Поселення Махлинець, посередині якого тече річка Махлінка, заснувала 1823 року родина Добжанських (власники дашавських маєтків) на належній їм землі для переселенців-німців із Чехії (Богемії). 1900 року тут проживало 537 мешканців, з них 518 вважали себе німцями, а решта - поляками та українцями. У 20-х - 30-х роках ця ситуація суттєво не змінилась. 1940 року радянська влада за угодою з нацистською Німеччиною німців виселила до окупованої Польщі. Нині у Махлинцях лише трохи більше сотні селян. Входило село до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Німці-переселенці були римо-католиками і спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, проте вони не знали польської мови, якою там послуговувались, тому добивались створення у селі окремого душпастирського осередку. 28 вересня 1838 року світська влада затвердила проект невеликої дерев'яної каплиці авторства В. Клафса, а 1842 року новоспоруджений храм освятив о. Себастіан Іванський.

22133 Махнівка,
вул. Шкільна, 8,
+380 (4342) 320-38

Поселення Махнівка (у 1935-2016рр. - Комсомольське) постало на землях, які 1430 року Каленик (предок магнатів Тишкевичів) отримав від князя Свидригайла. У 1767р. Протазій Потоцький зробив його своєю резиденцією, після чого Махнівку називали 'малою Варшавою'. 1791 року отримала привілеї містечка, у 1796-1846рр. була центром повіту, від 1845р. - центром волості. У 1885р. тут проживало 955 мешканців, 1897 року - 5343, нині - понад 3400 осіб. У 1923-1962рр. була райцентром, потім належала до Козятинського району, а 2020 року увійшла до Хмільницького.

У 1628 році у Махнівці місцевий власник Януш Тишкевич фундував бернардинський костельно-монастирський комплекс (ченці також обслуговували парафію), проте через двадцять років їх храм та монастир знищили козаки Максима Кривоноса. А відновлену пізніше святиню 1690 року зруйнували повстанці Семена Палія.

31337 Мацьківці

Село Мацьківці відоме під назвами Macrkocze (1383р.), Mashowce (1668р.), Mackowce (1784р.), Мацьковці (1789р.), Мацевці (1805р.), Myszkowce (1820р.), Мацковці (1862р.) та Майковці (1898р.). Значну частину його населення, чисельність якого становить близько тисячі мешканців, складають українці польського етнічного походження, чиї предки-мазури оселились тут ще у XVII-XVIII століттях.

У 1801 році у Мацьківцях було споруджено костел, проте 1936 року його зруйнувала радянська влада. Недалеко від місцевого цвинтаря, у північно-східній частині села знаходилась придорожня капличка, яку знищили 1937 року. У 1995-1998 роках з ініціативи та під керівництвом Франциска Бялобжицького на цвинтарі збудували мурований костел, який консекрував єпископ Ян Ольшанський MIC. 2007 року поруч із храмом спорудили парафіяльний будинок. Мацьківцями опікувались оо.-єзуїти (towarzystwo Jezusowe) з парафії св. Анни у Хмельницькому на Гречанах, поки 8 вересня 2010 року тут не постала самостійна парафія, яку стали обслуговувати францисканці конвентуальні. У 2010-2012 роках у Мацьківцях працював настоятелем майбутній єпископ о. Едвард Кава OFM Conv. В парафії служать сестри-служебниці Святого Духа.

47850 Магдалівка

Перша згадка про Магдалівку у документах датується 1785 роком. У 1880 році це село разом із присілком Теклівка, яка нині є окремим селом, мало 1064 мешканців, з яких лише 235 були римо-католиками, 1939 року - близько 1600 (приблизно 30 відсотків були поляками), нині тут проживає понад вісім сотень осіб. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду Магдалівки спочатку належали до парафії св. Вацлава у Баворові. У 1903 році (за чисельності вірних понад 260) у селі завдяки зусиллям баворівського настоятеля о. Яна Шубера збудували муровану каплицю. Земельні ділянки під святиню та для забезпечення душпастирства пожертвували Флорентина Ценська (із Яблоновських), Клементина Чарторийська, Текля Беднарчук, яка також подарувала значні кошти.