48577 Ридодуби,
+380 (3552) 513-08

Ридодуби документально відомі із 1600 року. 1785 року тут проживало 396 мешканців, 1870 року - 842, 1880 року - 947, 1910 року - 1267, 1931 року - 1196, нині село нараховує менше шести сотень осіб.

Католики латинського обряду Ридодуб, як і решти сусідніх сіл, спочатку належали до до парафії св. Станіслава єп. мч. у Чорткові, а після заснування 1854 року у Хом'яківці парафіяльної експозитури перейшли до неї. В середині ХІХ століття їх було понад три сотні, наприкінці цього століття - понад півтисячі, а перед І світовою війною - понад шість сотень. Ще тоді вони намагались спорудити власну святиню, проте їх наміри до війни не вдалось реалізувати.

44350 Римачі

Поселення Римачі вперше згадується 1417 року (за непідтвердженими даними), наступна згадка датується 1442 роком. Нині його населення - понад дев'ять сотень мешканців.

Римо-католики села належали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. Перед Ісв. війною у Римачах була невеличка капличка та планувалось спорудження філіального костелу. Проте лише 1 серпня 1926 року було створено комітет зі спорудження святині, який для початку вирішив збудувати тимчасову дерев'яну капличку. Її було освячено 12 квітня 1927 року. 21 червня 1928 року костельний комітет отримав проект храму, виготовлений інженером Тадеєм Крафтом із Ковеля. 19 травня 1929 року єпископ-помічник Луцький Стефан Вальчикевич освятив закладений ще в грудні 1928 року фундамент та наріжний камінь майбутньої святині.

13210 Рижів,
вул. Партизанська, 1а

Вважається, що село було засноване в середині XVII століття. У 1906 році тут проживало лише 81 мешканців, 1926 року - 554 особи, у тому числі 398 поляків, 1931 року - 621, нині село нараховує трохи більше сотні осіб. Входило до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Знайдення Святого Хреста у Чуднові, проте своєї святині не мали. У радянські часи вони відвідували костели у Житомирі і Покостівці, а в пострадянські - у Чуднові, Карвинівці та Бердичеві.

48433 Ріпинці

Село згадується у грамоті 7 червня 1471 року як Репеничі, потім називалось також Ропинці. Вперше як Ріпенці зустрічається в документі 1785 року. Від кінця XVII століття до ІІ світової війни належало родині Волянських. У 70-х роках ХІХ століття тут проживало 730 осіб, переважна більшість яких була українцями, нині ж село має понад шість сотень мешканців. Входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Наприкінці ХІХ століття та до ІІ світової війни у Ріпинцях проживало півтори-дві з половиною сотні католиків латинського обряду, а належали вони спочатку до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Язловці. У 1892 році місцеві власники Волянські збудували (як частину палацового комплексу) муровану каплицю-усипальницю, яка з часом стала публічною святинею, хоча і залишалась у їхній приватній власності (в джерелах інколи подають 1910 рік в якості дати її спорудження; можливо, тоді вона (до/пере)будовувалась).

09230 Ржищів

Ймовірно, що поселення існувало тут ще у давньоруські часи, проте документально воно відоме лише від початку XVI століття, коли 1506 року отримало магдебурзьке право. У Російській імперії Ржищів був центром волості. Наприкінці XIX століття його населення збільшилось до семи тисяч осіб. У 1939-1962рр. був районним центром. 30 грудня 1962 року отримав статус селища міського типу, а 6 червня 1995 року - міста обласного підпорядкування. Нині тут проживає майже сім з половиною тисяч мешканців, а від 2020 року місто входить до Обухівського району.

У 1740 році у Ржищеві коштом місцевих власників Вороничів, які перейшли з православ'я в католицизм, було споруджено дерев'яні костел та монастир для оо.-тринітаріїв, проте 1751 року ці будівлі разом із містом спалили гайдамаки. У 1765 році тринітарський костельно-монастирський комплекс було відновлено (теж із дерева). Цього разу це сталось завдяки черговому власнику частини міста Станіславу Щеньовському. 7 жовтня 1765 року храм під титулом св. Станіслава освятив київський декан та настоятель парафії у Фастові о. Мартин Рибінський.

32322 Сахкамінь,
вул. Котовського, 1

Селище Сахкамінь заснували 1930 року, коли було відкрито кар’єр добування вапнякового каменю для цукроварень. Першими будівлями на розробках були їдальня і гуртожиток для робітників. Перед початком війни вже було побудовано понад 100 дворів і проживало понад 300 жителів. Нині його населяє майже тисяча мешканців.

Місцеві римо-католики спочатку відвідували костел Пресвятої Трійці у Черчему (після його відкриття), а з осені 1991 року оо.-пасіоністи вже відправляли тут Святі Меси у приватному будинку. 1 травня цього ж року було освячено хрест на земельній ділянці під будівництво власної святині. 23 грудня 1991 року влада зареєструвала парафіяльну спільноту. Спорудження костелу здійснене завдяки зусиллям о. Владислава Ванагса із Городка.

48370 Садове

Село Новосілка Коропецька, як до 1946 року називалось нинішнє Садове, заснували у першій чверті XVIII століття польські дрібні шляхтичі-селяни, які мали сплачувати землевласникам оренду за землю. Заселення ними села продовжувалось до кінця цього століття. У XIX столітті тут також поселились українські сім'ї. Село входило до Монастириського району, а тепер - до Чортківського. Нині у Садовому проживає майже дві сотні селян.

Римо-католики Новосілки Коропецької належали до парафії св. Миколая у Коропці. У 1907-1908 році, коли їх чисельність становила близько трьох сотень, у селі коштом місцевих власників родини Бадені на подарованій ними земельній ділянці та з використанням пожертвуваних ними ж будівельних матеріалів було споруджено за участю вірян філіальну муровану каплицю, яку освятили 1908 року під титулом Опіки св. Йосифа. Ініціатором її будівництва стала с. Аполонія Вандович із згромадження Францисканок Родини Марії, яка працювала у селі у 1906-1945 роках, опікуючись школою.

81410 Самбір,
вул. Сагайдачного, 7,
+380 (3236) 344-43, 200-54,
www: parafiasambor.pl,
f.b.: 899839423458739

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Ймовірно, що першим дерев'яним костелом св. Миколая у (Новому) Самборі стала вже існуюча (принаймні, у 70-х роках XIVст.) церква св. Параскови, а парафію було засновано перед 1390 роком.

81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.

81400 Самбір,
вул. Перемишлянська, 25а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Нове кладовище парафії Мучеництва св. Йоана Хрестителя у Самборі заклали наприкінці ХІХ століття. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця Спауських (без титулу) на старому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.