894?? Тийглаш,
вул. св. Стефана, 89

Село Тийглаш (Kistéglás) вважається заснованим 1870 року. У радянські часи поселення перейменували на Цеглівку. Нині із понад півтисячі мешканців села 80 відсотків вважає рідною угорську мову.

Місцева римсько-католицька спільнота постала у першій третині ХХ століття. А 1933 року у Тийглаші було споруджено сучасний мурований костел. Закрили храм у 1952 році, а 1990 року святиня знову запрацювала. Здійснено її ремонт.

32411 Тинна,
вул. Шевченка, 3

Тинна вважається заснованою наприкінці XIV - на початку XV століть, проте першою згадкою у документах є 1597 рік, коли тут було споруджено перший мурований костел. Нині у селі проживає майже вісім сотень мешканців. Входило воно до Дунаєвицького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Оскільки місцевий старий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії i св. Войцеха, спорудження якого датують 1717 роком, за радянської влади був знищений, тому з відродженням релігійного життя у Тинній 1988 року на закритому католицькому цвинтарі зусиллями о. Владислава Ванагса з Городка розпочали будівництво нового мурованого костелу.

32411 Тинна

Тинна вважається заснованою наприкінці XIV - на початку XV століть, проте першою згадкою у документах є 1597 рік, коли тут було споруджено перший мурований костел. Нині у селі проживає майже вісім сотень мешканців. Входило воно до Дунаєвицького району, а від 2020 року є частиною Кам'янець-Подільського.

Перший дерев'яний костел, присвячений св. Катерині, постав на лівому березі річки майже невдовзі по заснуванню містечка. У 1597 році на кошти чергового власника Тинної Томаша Гумецького було збудовано мурований храм під титулом св. Войцеха, але його зруйнували турки. У 1717 році завершили коштом Гумецьких спорудження нової мурованої святині на фундаменті зруйнованої старої. 10 листопада 1717 року цей храм консекрував єпископ Стефан Рупневський під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії i св. Войцеха. У середині XVIII століття костел відновили ті ж таки Гумецькі. Реставрація храму проводилась також у 1894 та 1904 роках.

90355 Тисобикень

Вперше у документах село згадується 1230 року як Бекень. У середині ХІХст. тут проживало 64 римо- католиків, 292 греко- католиків, 186 протестантів та 11 євреїв. 25 червня 1946 року поселення перейменували на Бобове, а 1995 року - на Тисобикень. Населяє його близько 2200 мешканців.

Костел у селі було споруджено у XIII- XIV століттях, проте пізніше його перейняли протестанти. Невелика громада римо-католиків протягом століть не мала своєї святині. Будівництво власного храму розпочалось лише 1999 року (тоді наріжний камінь костелу освятив Антал Майнек), а проводилось коштом Міністерства національних ресурсів Угорщини, Мукачівської курії та інших жертводавців.

77401 Тисмениця

Перші письмові згадки про Тисменицю містять руські (давньоукраїнські) та вірменські літописи, проте на новому місці (після 'переїзду') вона вперше документально датується 1436 роком. У 1448 році отримала магдебурзьке право. 1880 року тут проживало 7080 мешканців (переважна більшість - українці), нині - менше дев'яти тисяч осіб. Місто було райцентром, але від 2020 року входить до Івано-Франківського району.

Перший (дерев'яний) костел у Тисмениці згадується 1600 року як такий, що був відбудований після знищення татарами, тобто існував раніше. Проте і його зруйнували татари 1618 року. Душпастирство у Тисмениці, яке не мало визначеного фінансово-матерільного забезпечення, час від часу здійснювали домініканці.

23300 Тиврів,
вул. Леніна, 18,
+380 (4355) 215-86,
www: tyvriv.omi.org.ua,
f.b.: 614570998676489

Вперше Тиврів згадується 1505 роком, 1744 року отримав статус містечка, у 1956 року - селища міського типу, а з 1961 році є районним центром, в якому нині проживає майже чотири тисячі мешканців.

У 1746 році у Тиврові збудували дерев'яний костел для оо.-домініканців. У 1752-1760 роках було споруджено муровані костел та монастир коштом Я. Калітинського та інших жертводавців на місці попереднього дерев'яного (у храмі знаходився чудотворний образ Матері Божої Ченстоховської, привезений 1739 року Калітинськими). 1800 року у костелі сталася пожежа, після якої його відреставрували. У 1832-1833 роках монастир закрили, а храм став парафіяльним. 1841 року костел освятив єпископ Франциск Мацкевич.

80065 Угнів

Перша згадка про Угнів датується 1360 роком, у 1462 року отримав маґдебурзьке право. У 1940-1941рр. та 1944 року місто було центромрайону. 1947 року в рамках акції «Вісла» українське населення виселили на захід і північ Польщі. У 1951 році Угнів перейшов до СРСР в обмін на українські території на верхньому Сяні, які перейшли до Польщі. Після цього польське населення з міста виїхало, у ньому оселились українці. Нині є найменшим містом України з населенням менше тисячі мешканців.

Після надання Угневу міських прав його власник Зигмунт Радзановський заснував парафію з двома священиками та школою, його коштом збудували дерев'яний костел Успіння Пречистої Богородиці і св. Дороти. Проте у XV—XVI століттях парафія занепала після переходу власників міста у кальвінізм.

81553 Угри

Перша документальна згадка про поселення датується 1427 роком, від 1450 року називалось Угерці. Від XVI-XVII століть аж до ІІ світової війни перебувало у власності родини Незабитовських, тому його, щоб відрізнити від інших Угерців, називали Угерцями Незабитовськими чи попросту Незабитівкою. 1880 року у селі проживало 1325 мешканців, у тому числі 117 римо-католиків, а загалом було 1065 українців, 247 поляків та інші, нині ж в Уграх є понад 1100 селян. Входили до Городоцького району, а від 2020 року - до Львівського.

Католики латинського обряду Угрів належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку. 1872 року місцевий власник Володимир Незабитовський збудував на цвинтарі муровану каплицю-усипальницю, в якій і був похований 12 листопада 1900 року.

77423 Угринів

Угринів виник у першій половині XIIІст., проте перша письмова згадка про нього датується 1440 роком. Через кілька століть розпався на три села (Горішній, Долішній і Шляхетський), які 1945 року об'єднали в одне. У 1880р. в Угринові Горішньому мешкало 675 мешканців, у тому числі 634 українців, 31 поляків і 9 німців, в Угринові Долішньому - 561 (490 українців, 44 німців і 27 поляків), в Угринові Шляхетському - 121 (108 українців, 9 поляків і 4 німців), нині село має близько шести з половиною тисяч осіб. Входило до Тисменицького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду усіх Угриновів належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Станіславові (Івано-Франківську). В середені ХІХ століття їх чисельність не перевищувала чотирьох десятків, причому у схематизмах Львівської архідієцезії Угринів Шляхетський, який тривалий час вважався лише частиною Угринова Горішнього, навіть не подавався.

80012 Угринів

Угринів постав ще у руські часи, у XIII столітті як власність якогось Гуріна та тривалий час називався Гурін. 1515 року отримав магдебурзьке право. У 1946-1947 роках із Угринова, який тоді належав Польщі, в Україну вивезли частину місцевих жителів, а 1951 року, коли село повернулось в Україну, завезли інших - із Турківського району. У 1951-1993 роках називався Дібровкою. Входить до Червоноградського району (раніше - до Сокальського).

Парафію в Угринові та перший (дерев'яний) костел заснував у 1450-1460 роках місцевий власник Ян Угринівський. Черговий власник Петро Голдач, який 1515 року отримав для свого села магдебурзьке право, її відновив. Проте у 90-х роках XVI століття парафію перейняли протестанти, а повернулась вона в лоно Церкви у XVII столітті. Не відомо, коли у XVIII столітті розпочалось спорудження барокового мурованого костелу, проте датою завершення його будівництва є 25 листопада 1779 року. Бо саме тоді новоспоруджений храм освятив львівський о.-канонік Томаш Зуб-Зданович.