59020 Банилів-Підгірний

Село до 1946 року називалося Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів (відоме в джерелах з 1428 року). У 1830 році німецькі колоністи заснували присілок Банилова Августендорф. Населення села - 4 тисячі мешканців.

Римо-католики Банилова та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі. У 1881 році у Банилові (вірніше, у його присілку Августендор) було освячено дерев'яний храм. 1904 року тут створили парафіяльну експозитуру, яку обслуговували австрійські оо.-тринітарії. У 1907 році було споруджено муровані костел та монастир для тринітаріїв, а 1908 року храм освятили під титулом св. Мартина. 23 листопада 1911 року заснували самостійну парафію, яка у міжвоєнний період нараховувала понад 3 тисячі вірних.

23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.

13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

47501 Бережани,
вул. Костельна, 1

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Від початку XVII століття бернардини, яких до Бережан запросив ще засновник міста Миколай Сенявський, служили капеланами при замковому костелі Пресвятої Трійці. У 1630 році Урсула Софія Сенявська розпочала будівництво мурованого костелу під титулом св. Миколая для ченців на горі св. Миколай, де раніше стояв перший парафіяльний храм (теж св. Миколая), та бернардинської резиденції при ньому.

45765 Берестечко

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Після заснування міста у Берестечку постали також костел і парафія, проте вже у першій половині 80-х років XVIст. місцевий власник Олександр Проньський передав їх кальвіністам-аріанам. Наступний власник Владислав Лєщинський теж був завзятим кальвіністом. Його син Андрій став католиком і намагався створити у Берестечку бернардинський осередок, навіть збудував у місті дерев'яні каплицю св. Андрія та тимчасову резиденцію ченців при ній, в якій оселив одного бернардина (свого капелана), але реалізувати повністю цей задум йому не вдалось.

48514 Біла

На околиці Білої є залишки чотирьох давньоруських городищ, у тому числі Моклекова (Мокляківа), згаданого у Шалівському літописі у 1211 та 1214 роках. Перша ж писемна згадка про Біле (Велике Біле) датується 1442 роком. Стало містом, але цей статус втратило у середині XVII століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало майже 3200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Нині у Білій майже 3600 селян.

У 1484 році Давид Бучацький заснував у «своєму місті Велике Біле костел Різдва Славної Діви Марії» та парафію, першим її настоятелем став о. Станіслав. Проте разом із втратою міських прав приблизно у 1670 році Біла перейшла до домініканської парафії у Чорткові, до якої належала аж до ІІ світової війни. 1899 року завдяки зусиллям чортківського преора о. Мар'яна Кручека OP у Білій постала та була освячена філіальна мурована каплиця з вівтарем Матері Божої.

80700 Білий Камінь

Перша письмова згадка про Білий Камінь датується 1493 роком. У 1614 році Білий Камінь відмежували від двох більших сіл — Ушні та Черемошні. У 1682 році йому надали магдебурзьке право. 1785 року містечко налічувало 1493 мешканців (935 християн), 1880 року - 3144 (1090 греко- і 420 римо-католиків), Після Ісв. війни Білий Камінь втратив статус міста та у документах того часу вже значиться селом, в якому 1921 року проживало лише 1515 осіб, нині ж - менше восьми сотень мешканців.

Мурований костел у Білому Камені споруджено коштом його власників родини Вишневецьких 1613 року, а парафія тут постала 1615 року (правда, є непідтвержена інформація, що її було утворено набагато раніше, ймовірно, на основі первісного дерев'яного храму). Ця ж родина 1642 року профінансувала також заснування препозитури, проте у 1648-1657 роках, а також у 1667, 1672, 1675 роках святиня зазнала значних руйнувань спочатку від козаків, а потім - від татарів і турків.

30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

77146 Більшівці,
вул. Івана Франка,
+380 (3431) 611-44,
f.b.: 385214355167863

Більшівці (Богушівці) 24 березня 1402р. подаровані архієпископу Львівському Якову Стрепі, у документах згадуються також 8 березня 1408р. та 12 березня 1436р. 1590 року отримали статус містечка. У 1880р. мали 3500 мешканців, з яких 1000 були греко- і 500 римо-католиками, а 1939 року - 3900 (1850 українців-греко-католиків, 200 українців-римо-католиків, 400 поляків). У 1940р. стали селищем міського типу та до 1963р. були районним центром, потім увійшли до Галицького району, а 2020р. - до Івано-Франківського. Населення - майже 2 тисячі мешканців.

У замковій каплиці в Богушівцях місцевий власник Мартин Казановський помістив образ Матері Божої з Дитятком, виловлений (за легендою) 1620 року у Дністрі перед успішною битвою з переважаючими силами татар. Цю ікону оточили великою шаною та коштом Казановського швидко збудували для неї перший костел, до якого вже 20 березня 1624 року внесли чудотворний образ, а новоспоруджений храм віддали кармелітам (монастир для них Казановський фундував ще 23 лютого 1623 року). Тоді ж костел було проголошено дієцезіальним санктуарієм.

77701 Богородчани,
вул. Шевченка, 61,
f.b.: 100075647123316

Богородчани (перша згадка в документах датується 3 січня 1441 роком, згадуються також 1485 року), ймовірно, у першій чверті XVIIст. стали містом. У 1786р. тут проживало лише 1134 мешканців, у 70-х - 80-х роках ХІХст. - близько 4600, з них приблизно 1790 греко- і 800 римо-католиків, 1900 року - 4706, 1910 року - 4378, у тому числі 1647 укрaїнців, 795 поляків i 6 німців, нині - понад 8200 осіб. У 1854-1932рр. містечко було центром повіту, у 1940р. стало селищем міського типу і центром району, а 2020 року увійшло до Івано-Франківського району.

6 лютого 1691 року власниця містечка Констанція Потоцька, отримавши ще рік тому, 15 січня дозвіл архієпископа Константина Ліпського, підписала фундаційний акт заснування у Богородчанах монастиря оо.-домініканців та парафії. Вже 1708 року мурований (а не дерев'яний, як подають деякі джерела) костел був не тільки повністю викінченим, але й мав вже багате оснащення, проте монастир збудували справді дерев'яним.