23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.

48514 Біла

На околиці Білої є залишки чотирьох давньоруських городищ, у тому числі Моклекова (Мокляківа), згаданого у Шалівському літописі у 1211 та 1214 роках. Перша ж писемна згадка про Біле (Велике Біле) датується 1442 роком. Стало містом, але цей статус втратило у середині XVII століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало майже 3200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Нині у Білій майже 3600 селян.

У 1484 році Давид Бучацький заснував у «своєму місті Велике Біле костел Різдва Славної Діви Марії» та парафію, першим її настоятелем став о. Станіслав. Проте разом із втратою міських прав приблизно у 1670 році Біла перейшла до домініканської парафії у Чорткові, до якої належала аж до ІІ світової війни. 1899 року завдяки зусиллям чортківського преора о. Мар'яна Кручека OP у Білій постала та була освячена філіальна мурована каплиця з вівтарем Матері Божої.

30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

77701 Богородчани,
вул. Шевченка, 61,
f.b.: 100075647123316

Богородчани (перша згадка в документах датується 3 січня 1441 роком, згадуються також 1485 року), ймовірно, у першій чверті XVIIст. стали містом. У 1786р. тут проживало лише 1134 мешканців, у 70-х - 80-х роках ХІХст. - близько 4600, з них приблизно 1790 греко- і 800 римо-католиків, 1900 року - 4706, 1910 року - 4378, у тому числі 1647 укрaїнців, 795 поляків i 6 німців, нині - понад 8200 осіб. У 1854-1932рр. містечко було центром повіту, у 1940р. стало селищем міського типу і центром району, а 2020 року увійшло до Івано-Франківського району.

6 лютого 1691 року власниця містечка Констанція Потоцька, отримавши ще рік тому, 15 січня дозвіл архієпископа Константина Ліпського, підписала фундаційний акт заснування у Богородчанах монастиря оо.-домініканців та парафії. Вже 1708 року мурований (а не дерев'яний, як подають деякі джерела) костел був не тільки повністю викінченим, але й мав вже багате оснащення, проте монастир збудували справді дерев'яним.

21000 Вінниця,
вул. Соборна

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Домініканці до Вінниці переселились із містечка Черленків (нині - Селище) на початку 20-х років XVII століття, збудувавши у місті дерев'яний костельно-монастирський комплекс поруч із єзуїтським. Проте у середині цього століття під час козацько-польських війн переїхали до Черленкова. Після їх повернення у Вінницю відновлені завдяки Стефану Черленківському костел та монастир знову було знищено у 90-х роках (тепер вже татарами). На початку XVIIІ століття залишки споруд розібрали.

44703 Володимир,
вул. Данила Галицького, 2

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Домініканці у Володимирі служили вже у другій половині XIVст. при парафіяльному костелі Пресвятої Діви Марії, проте їх монастир постав пізніше (ймовірно, наступного століття, принаймні, вже існував у середині цього століття). 17 липня 1497 року великий князь Литовський Олександр Ягеллончик, майбутній король Польщі, надав домініканському конвенту досить скромну додаткову фундацію. Можливо, що саме з тих часів їхній храм мав титул Пресвятої Трійці.

77760 Горохолина

Перша документальна згадка про Горохолину датується 1404 роком. 1803 року тут оселилось півсотні німців із Рейн-Пфальцу (Регенсбурга). На початку 80-х років ХІХст. у селі проживало близько 2700 мешканців, на початку 20-х років ХХст. - 3200, 1939 року - 4250, у тому числі понад 3800 українців і 250 німців, нині село має приблизно 2400 осіб. Входило до Богородчанського району, а 2020 року стало частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду Горохолини, а це німці, українці та поляки, належали до домініканської парафії Відвідин Пресвятої Діви Марії у Богородчанах. Від середини ХІХ століття до його закінчення їх чисельність збільшилась від півсотні вірян до понад сотні, а на початку наступного століття тут розпочали спорудження власного мурованого костелу.

81151 Давидів,
вул. Миру, 29

Вважається, що Давидів заснував у XII столітті князь Давид Ігорович, заселивши його полоненими половцями, проте у другій половині XIII століття поселення зруйнували татарські війська Бурундая. Перша згадка у документах про Давидів датується 20 березнем 1355 року, а 1415 року він отримав магдебурзьке право. Зі середини XVII і аж до ХХ століть був власністю львівських домініканців, які заселили його переселенцями з Польщі. Перед ІІсв. війною лише 10 відсотків місцевих мешканців були українцями, Після війни поляків переселили до Польщі, а звідти - українців. Нині тут проживає близько 4500 осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Парафію в Давидові фундував 6 листопада 1439 року його власник Станіслав Давидівський, а першим її душпастирем був о. Павло з Каньчуги (південно-східна Польща). Домініканці ж спочатку доручили парафію дієцезіальному священнику о. Якову Домарадзькому, проте той виявився недостойним душпастирем. Коли ж його спробували усунути з посади, то він, викравши костельне майно, утік, тоді архієпископ Ян Тарло заборонив йому духовне служіння. Від 1659 року парафію обслуговували домініканці, лише після 1815 року вона перейшла до дієцезіального духовенства.

7741? Єзупіль

Єзупіль (до 1597 року - Чешибіси) згадується у документах вперше 7 листопада 1435 року, а 1443 року поселення отримало магдебурзьке право і далі вважалось містечком. У 1940-2003 роках Єзупіль називався Жовтень. Нині є селищем міського типу з населенням понад 2800 мешканців, яке раніше входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Перший костел в Чесибісах занотовано 1443 роком, а 1489 роком - місцевого душпастиря. У XVIст. парафія стала протестантською, але вже наприкінці цього століття згадується серед католицьких. У 1598 році власник Єзуполя Яків Потоцький збудував на місці спаленого татарами храму невелику дерев'яну каплицю Успіння Пресвятої Діви Марії, відновив парафію та доручив її домініканцям, для яких було споруджено дерев'яний монастир. Тоді ж за участю львівського архітектора Павла Римлянина розпочали будівництво мурованих храму та монастиря, яке продовжив син Якова - Микола, завершивши його 1651 року.

80300 Жовква,
вул. Львівська, 5

Жовква заснована 1597 року на землях давньоукраїнського поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 роком, неподалік відомого з 1242 року древнього міста Щекотів (нині - село Глинськ). 22.02.1603р. отримала магдебурзьке право (її засновник Станіслав Жулкевський належав до давньоукраїнсько роду бояр, що прийняли католицизм). У 1784 році Жовква стала центром циркулу, 1880 року - повіту, а з радянських часів була райцентром, доки 2020 року не увійшла до Львівського району. 1890 року тут проживало 7143 мешканців, з них 1919 греко- і 1430 римо-католиків, нині - понад 13 800 осіб. У 1951-1992 роках місто називалось Нестерів.

У 1543 році у селі Винники, яке потім стало передмістям Жовкви, його власник Андрій Висоцький збудував парафіяльний дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці (пізніше - св. Андрія).

Спочатку була мала дерев'яна цвинтарна каплиця Діви Марії, споруджена наприкінці 80-х років XVIст. Станіславом Жулкевським, яка утримувалась за рахунок доходів парафільного костелу св. Лаврентія. Цю каплицю разом із земельною ділянкою 1653 року Теофілія Собеська передала запрошеним нею до Жовкви оо.-домініканцям, надавши їм також достатнє для спорудження та утримання костельно-монастирського комплексу фінансове забезпечення.