32000 Городок

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

У 1496 році біля фортеці на правому березі річки Смотрич коштом місцевих власників Михайла та Андрія Новодворських збудували в якості парафіяльного дерев'яний костел св. Анни, проте в середині XVI століття він був знищений великою міською пожежею під час нападу татар.

13420 Івниця

Перші письмові згадки про Івницю датуються 1456 роком, згадується також у 1545, 1569, 1584 і 1589 роках, а від 1598 року вважалась містечком, проте пізніше втратила цей статус. У другій половині XVIIIст. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, а 1761 року Івниця знову стала містечком. У 1880р. мала близько двох тисяч жителів, 1906 року - 2839, 1911 року - 3219, 1923 року - 2888, нині - понад 1600 осіб. Село входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

У середині XVIIIст. католики латинського обряду Івниці належали до парафії у Ходоркові. Перший (дерев'яний) івницький костел збудували з фундації когось із родини Лентовських (засновницький акт від 9 липня 1754р.). Оснастили святиню коштом місцевого власника Яна Чарнецького, а консекрував храм під титулом Пресвятої Трійці 31 травня 1762 року єпископ Андрій Залуський, який заснував тут самостійну парафію (її 1767 року обслуговував о.-паулін Ян Чосновський).

24225 Комаргород,
вул. Центральна, 6

Перша документальна згадка про поселення датується 13 червня 1459 року, а заснування тут містечка Комаргород пов'язують із шляхтичем Комаром-Забужинським. У другій половині XVIIст. було козацьким сотенним містечком. На початку 80-х років Комаргород мав 1112 мешканців, 1893 року - 1687, 1905 року - 2540, нині є селом із населенням понад 2400 осіб. Входило до Томашпільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Томашполі. 23 березня 1745 року місцеві власники брати Четвертинські (Стефан та Антоній) підписали фундаційний акт костельно-монастирського комплексу францисканців конвентуальних, жертвуючи земельну ділянку під його будівництво і відповідне фінансово-майнове забезпечення його спорудження та утримання ченців.

34700 Корець,
вул. Київська, 56

Перша літописна згадка про поселення під назвою Корчеськ датується 1150 роком, згадується у документах також у 1380, 1386 і 1399 роках. Місто наприкінці XVIIIст. отримало статус волосного центру. На початку 80-х років ХХст. тут проживало 12 тисяч мешканців, наприкінці 30-х років - понад 6600, нині - понад 7200 осіб. Корець був райцентром у 1940-1962 та 1966-2020 роках, а тепер входить до Рівненського району.

Монастир Пресвятої Трійці та костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії францисканців конвентуальних в Корці постали у 20-х - 30-х роках XVII століття коштом місцевого власника князя Самуїла Корецького, який перейшов в католицизм 1617 року, в частині православного жіночого монастиря за домовленістю із ігуменею цього монастиря - тіткою Самуїла княжною Софією Корецькою.

78600 Косів

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, у 60-х роках XVIст. поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Як місто вперше згадується 1579 року, хоча вважається, що міські права надані лише 1654 року. З 60-х років XIXст. Косів був повітовим центром, у радянські часи став райцентром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте ця назва не прижилась. На початку 80-х років ХІХст. мав 2795 мешканців (більшість - українці), нині - дев'ять тисяч осіб.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Косові відомі від початку XVIII століття. Постали коштом місцевих власників Юрія та Маріанни Дідушицьких, які, зокрема, пожертвували земельну ділянку під храм, виділили певну суму грошей і майна на утримання настоятеля та 1705 року звільнили чотирьох своїх підданих від будь-яких поборів взамін на виконання ними послуг при святині.

47002 Кременець,
вул. Шевченка

Достеменною першою писемною згадкою про Кременець вважається 1227 рік, згадується також у 1241, 1254 і 1366 роках. Магдебурзьке право отримав 1438 року. На початку 60-х років XIXст. у місті проживало понад 12600 мешканців, на початку 80-х років - близько 11 тисяч, 1931 року - 19877, у тому числі 8428 українців і 3108 поляків, нині - понад двадцять тисяч осіб. Після 1795 року Кременець був центром повіту, із радянських часів є райцентром.

Перший парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Кременці фундувала місцева власниця (від 1536 року) королева Бона документом, виданим у Кракові 3 червня 1538 року, а 1563 року додатково пожертвувала земельну ділянку, яка прилягала до храму, та місце під будівництва парафіяльного будинку. Станом на 1608 рік це була святиня 'z chrustu, gliną oblepiona'.

77160 Шевченкове

Принаймні, у XII столітті тут був укріплений форпост Галича і постала церква св. Пантелеймона. Її отримали францисканці та на початку XVIIст. відбудували і освятили під титулом св. Станіслава, тому поселення стало називатись Святим Станіславом, яке перейменували на Шевченкове 1940 року. 1777 року тут проживало 47 мешканців, 1808 року - 93, 1880 року - 347, 1914 року - 360, 1934 року - 282 осіб, 1939 року - 540, нині ж - лише півтори сотні осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Православну церкву св. Пантелеймона збудували не пізніше 1194 року, оскільки цим роком продатований один із написів кирилицею на її стіні. Після заснування 1375 року у Галичі митрополії католики переосвятили її на архікатедру під титулом Пресвятої Діви Марії. А після перенесення у першій половині 10-х років наступного століття столиці митрополії до Львова, все поселення разом із храмом отримало статус літньої резиденції львівських архієпископів, яким і належали.