80700 Білий Камінь

Перша письмова згадка про Білий Камінь датується 1493 роком. У 1614 році Білий Камінь відмежували від двох більших сіл — Ушні та Черемошні. У 1682 році йому надали магдебурзьке право. 1785 року містечко налічувало 1493 мешканців (935 християн), 1880 року - 3144 (1090 греко- і 420 римо-католиків), Після Ісв. війни Білий Камінь втратив статус міста та у документах того часу вже значиться селом, в якому 1921 року проживало лише 1515 осіб, нині ж - менше восьми сотень мешканців.

Мурований костел у Білому Камені споруджено коштом його власників родини Вишневецьких 1613 року, а парафія тут постала 1615 року (правда, є непідтвержена інформація, що її було утворено набагато раніше, ймовірно, на основі первісного дерев'яного храму). Ця ж родина 1642 року профінансувала також заснування препозитури, проте у 1648-1657 роках, а також у 1667, 1672, 1675 роках святиня зазнала значних руйнувань спочатку від козаків, а потім - від татарів і турків.

78100 Городенка,
вул. Володимира Великого, 1

Уперше в літописах Городенка згадується 1195 року. У XVст. тут збудували замок, а 13 лютого 1668 року поселення отримало магдебурзьке право. 1800 року тут проживало понад 5 тисяч мешканців, 1870 року - 8824, у тому числі 4726 греко- і 857 римо-католиків, 1900 року - 11613, 1921 року - 10054, у тому числі 5390 українців і 1571 поляків, 1939 року - 14 тисяч, нині - 9 тисяч осіб. З автрійських часів місто було центром повіту, з радянських - райцентром, а від 2020 року входить до Коломийського району.

Спочатку римсько-католицька парафія була заснована у містечку Михальче, яке у XV-XVII століттях було вагомішим за Городенку (до неї і належали городенківці). На початку XVII століття у Городенці вже була своя святиня (дерев'яна), яка згадується серед знищених під час турецько-татарських нападів 1618-1621 років. Черговий городенківський дерев'яний храм занотовано 1721 року.

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 334685547022026

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1747-1754 роках в Ізяславі було споруджено храм для оо.-місіонерів за проектом архітектора польського королівського двору Пауло Антоніо Фонтани, який навічно залишився в Ізяславі (його поховали тут 1765 року). Костел консекрував єпископ Франциск Кобельський. 1831 року монастир місіонерів було ліквідовано, а святиня стала парафіяльною.

48711 Озеряни,
вул. Центральна

Поселення відоме із XIIст., потім згадується 1469 року, у 1494р. його зруйнували татари, наступна згадка - 1550 року, а в 1565р. воно вже було містечком. 1785 року в Озерянах проживало 1085 мешканців, 1845 року - 2608, 1900 року - 4669, 1910 року - 4676, 1921 року - 3821, 1931 року - 4318, 2014 року - 1585 осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові. В середині ХІХ століття їх чисельність (разом із вірянами села Констанція) не перевищувала трьох сотень. Проте вже 1854 року в Озерянах постала парафіяльна експозитура, що охопила десяток сусідніх сіл, налічувала майже дві тисячі римо-католиків, для яких проводили богослужіння в озерянській греко-католицькій церкві, та обслуговувалась молодим священником о. Франциском Посоховським.

80540 Новий Милятин

Вперше Милятин в документах згадується 23 лютого 1431 року. У 1578 році неподалік нього було засноване нове поселення, яке отримало магдебурзьке право і з часом стало називатись Новим Милятином, проте у 70-х роках XVIII століття втратило міські права. 1880 року тут проживало 460 мешканців, у тому числі 434 римо- і 23 греко-католиків, нині - майже шість сотень осіб. У 1944-1959 роках Новий Милятин був райцентром, потім належав до Буського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

У 1738 році коштом Терези Галецької було засновано кіновію Святого Хреста оо. камальдулів, але через недотримання ними норм чернечого життя 1 лютого 1745 цей осередок закрили. Цього ж року ця ж Тереза (у другому замужестві - Лончинська) запросила до містечка зі Львова кармелітів босих, які згодом на виділені нею 1755 року кошти приступили до будівництва костельно-монастирського комплексу.

34264 Нетреба

На теренах теперішнього села Нетреба до ІІсв. війни містились села Будки Борівські, Окопи і власне Нетреба. Борівські Будки та Окопи населяли переважно поляки, тоді як в Нетребі з дуже бідним, неродючим грунтом жили українці. 1921 року в окопах проживало близько двох сотень мешканців. Села Борівські Будки і Окопи були спалені у 1943 році загоном УПА, частина поляків загинула, інші виїхали до Польщі. В Окопах на братській могилі вбитих поляків місцеві українці встановили пам'ятник. Нині у селі, яке входило до Рокитнівського району, а від 2020 року є частиною Сарненського, проживає близько півтисячі осіб.

Римо-католики Будок Борівських та Окопів належали до парафії св. Терези від Немовляти Ісуса у Рокитному. У 1934 році в Окопах коштом вірян, лісництва в Карпилівці і прикордонників та завдяки зусиллям рокитнівського настоятеля о. Брунона Виробіша було збудовано дерев'яну каплицю на мурованому фундаменті. Цього ж, 1934 року її освятив під титулом св. Йоана Хрестителя єпископ Адольф Шельонжек.

81410 Самбір,
вул. Сагайдачного, 7,
+380 (3236) 344-43, 200-54,
www: parafiasambor.pl,
f.b.: 899839423458739

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Ймовірно, що першим дерев'яним костелом св. Миколая у (Новому) Самборі стала вже існуюча (принаймні, у 70-х роках XIVст.) церква св. Параскови, а парафію було засновано перед 1390 роком.

30000 Славута,
вул. Князя Сангушка, 29,
+380 (3842) 263-72, 713-36

У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка, яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду міста належали до парафії св. Йосифа в Ізяславі. У 1795 році у Славуті освятили перебудовану завдяки місцевим власниками Сангушкам з якоїсь господарської споруди філіальну муровану каплицю, якою стали опікуватись ізяславські отці-місіонери (лазаристи), отримавши тут свій осередок. А 1822 року ця ж родина Сангушків розпочала на околиці свого парку будівництво сучасного мурованого костелу - їх родинної усипальниці та філіального храму вже згаданої парафії в Ізяславі.

30000 Славута

У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка, яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду міста належали до парафії св. Йосифа в Ізяславі. Наприкінці XVIIIст. завдяки місцевим власниками Сангушкам в Славуті постали філіальна мурована каплиця, перебудована з якоїсь господарської споруди і освячена 1795 року, та осередок отців-місіонерів (лазаристів) при ній.

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.