56100 Баштанка,
вул. Миколаївська, 2
+380 (51) 582-51-29

Заснували Баштанку на початку XIX століття переселенці із Полтавщини та Чернігівщини, і називалась вона до 1928 року Полтавкою. Статус міста отримала 1987 року, є районним центром з населенням понад 12 тисяч мешканців.

Із 1997 року сюди стали приїжджати оо.- христосівці із парафії в. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Миколаєві, богослужіння проводили у приватному будинку. Протягом кількох років вони згуртували тут спільноту вірян та допомогли зареєструвати місцеву парафію. Завдяки фінансовій допомозі тодішнього єпископа- помічника Кам'янець-Подільського Леона Дубравського OFM у Баштанці було придбано будинок на околиці міста, в якому і облаштували каплицю.

67700 Білгород-Дністровський,
вул. Захисників України, 9,
+380 (4849) 677-13,
f.b.: Sw.Malgorzata

У 4 столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), а на високому правому березі річки виросла скіфське поселення Тіра. Згодом два поселення злились в одне, яке у різні часи називалось Тіра, Алба-Юлія, Туріс, Білий Город (тиверців), Ак-Ліба, Четатя-Албе, Фегер-Вар та Аккерман. У 1944 році місто, яке перейшло від Румунії, у складі якої воно перебувало після громадянської війни, до УРСР, отримало назву Білгород-Дністровський. Нині - районний центр із населенням майже 49 тисяч мешканців.

Варто зауважити, що це місто відвідали по дорозі на каторгу в Крим Папи Римські Клементій І у 93-95 роках та Мартин І у 623-625 роках.

До революції римо-католики Аккермана належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та мали свою муровану каплицю Матері Божої Ченстоховської, яка діяла до кінця ІІ світової війни. У 1946 році святиню переобладанали на житловий будинок, в якому досі проживають люди та міститься офіс невеликої фірми. Місцева римсько-католицька спільнота відновила свою діяльність 1999 року, богослужіння відправлялись у приватному будинку однієї з парафіянок.

77111 Бурштин,
вул. Т. Шевченка, 67

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

Власник Бурштина Ігнатій Скарбек 13 липня 1842 року у своєму заповіті зобов'язав свою дочку Елеонору та її чоловіка Яна Яблоновського заснувати на теренах місцевої парафії Пресвятої Трійці заклад згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія для сиріт, хворих та калік, виділивши для цього значні суми на його будівництво та функціонування. Заклад мав утримувати п'ятеро сестер, одного священника, 30 сиріт, 30 хворих і 4 каліки.

22050 Війтівці

Війтівці вперше згадуються в документах за 1788 рік. На початку XX століття у селі проживало більше тисячі мешканців, з них католиків - 350. 1946 року поселення перейменували на Жданівку, а 11 червня 2016 року повернули стару назву. Нині чисельність населення - понад дві тисячі.

Римо-католики Війтівців належали до парафії св. Йони в Куманівцях (нині - св. Роха). Ще до більшовицького перевороту тут збудували будинок для священика із каплицею всередені та зібрали будівельні матеріали для спорудження костелу поряд із цим будинком. Але радянська влада відібрала і будинок, і будівельні матеріали. Відомо, що у 1950-1954 роках в колишній плебанії містилась школа, а пізніше - сільська рада.

21029 Вінниця,
вул. Келецька

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Неокатехуменальна семінарія Redemptoris Mater у Вінниці тимчасово розташована у будинку вінницької парафії Святого Духа у мікрорайоні Вишенька. Відмінність такого типу семінарій від звичайних дієцезіальних полягає не в програмі навчання, а в формації семінаристів-місіонерів, які готові служити будь-де у світі, куди їх пошле єпископ.

08296 Ірпінь-Ворзель,
вул. вул. Тюльпанова, 1,
+380 (4597) 473-71,
f.b.: 104310237962330

Будівництво дачного селища Ворзель розпочалось на початку XX століття. 1938 року Ворзель отримав статус селища міського типу. Підпорядкований Ірпінській міськраді. Проживає у селищі близько 6600 мешканців. При місцевій залізничній станції у Ворзелі була невеличка каплиця, яку зруйнували за радянської влади.

Будинок семінарії у Житомирі було споруджено ще у 1756-1757 роках, проте розпочала вона свою діяльность лише 6 травня 1785 року, коли затвердили її статут. На початку 40-х років XIX століття семінарія переїхала до монастиря оо.-франциканців, яких царська влада змусила покинути Житомир. А їхній храм (нині - св. Йоана з Дуклі) став семінарійним під титулом св. Антонія Падуанського. У 1876 році царат закрив семінарію, проте вже через 5 років її було відновлено. У квітні 1919 року, після встановлення у Житомирі більшовицької влади семінаристи були змушені переїхати до Олики, пізніше - до Гнєзна у Польщі, і лише у 1922 році семінарія запрацювала у Луцьку, де вона перебувала до 1941 року.

84600 Горлівка,
вул. Середня, 2

Перші поселення на теренах Горлівки заснували на початку XVIII століття запорізькі козаки та селяни-втікачі. У другій половині XVIII століття для укріплення кордонів Російської імперії тут поселили також сербів, хорватів та словенців. 1754 року виникло село Государевий Буєрак, а 1776 році зимовники і хутори в балці Сухий Яр і в урочищі Жеваний Ліс злилися в слободу Зайцево. Ці два населені пункти і стали основою міста, яке 1779 року отримало назву Государів Посад, а 1869 року було перейменоване на Горлівку на честь інженера Петра Горлова. У 1925 році Горлівка стала районним центром, а 1932 року отримала статус міста. Населення - близько 244 тисячі мешканців.

До революції Горлівка не мала своєї римсько-католицької святині. Лише, ймовірно, наприкінці ХХ - на початку ХХІ століть у передмісті було облаштовано каплицю, проте місце її розташування створювало певні труднощі (важко було сюди добиратись). Тому було придбано невеликий приватний будинок у центрі Горлівки, який, після часткового ремонту, 19 червня 2009 року єпископ Мар'ян Бучек освятив як парафіяльну каплицю. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

32000 Городок,
вул. о. Ванагса, 14,
+380 (3851) 321-43,
www: wds-gorodok.com,
f.b.: 345857168908755

Історики відносять Городок до міст Болохівського князівства під назвою Городець, проте роком першої писемної згадки вважається 1362, коли Литва розгромила татар на річці Сині Води і оволоділа Поділлям з його містами та селами. Городок згадується також 1392 роком. Називався Бедрихів Городок, Городок, Грудек, Грудок і Новодвор. Турецьке ярмо 1672-1699 років зменшило населення міста, тому Городок заселили мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року за королівською грамотою отримав права міста. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

Семінарію Кам'янець-Подільської дієцезії заснував єпископ Станіслав Рупневський 1721 року. У 1781 році вона отримала власну будівлю, проте ненадовго, бо вже 1793 року царська влада її відібрала, семінаристи переселились у монастир отців-кармелітів. Через два роки була ліківідована і сама Кам’янець-Подільська дієцезія, її семінарію перенесли до Олики. У 1798 році єпархію та її семінарію відновили, проте будівлю не віддали, і семінаристи знову поселились у монастирі оо.-кармелітів. 1843 року семінарію приписали до Духовної академії у Петербурзі, а семінаристам довелось переселитись у монастир оо.-домініканців. У 1866 році царська влада дієцезію повторно ліквідувала, а семінарію остаточно закрила. Після відновлення єпархії у 1918 році семінарію внаслідок комуністичного терору семінарію не вдалось відновити.

45700 Горохів,
вул. Богдана Хмельницького, 2,
www: parafiahorochow.wixsite.com/ukra...,
f.b.: RomeCatcholicHorokhiv

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Горохівський костел Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста фізично проіснував десь до 60-х років минулого століття. А потім його, за різними джерелами, радянська влада або знищила повністю, або лише частково, перебудувавши для іншого призначення. 1973 року було ліквідоване також місцеве римсько-католицьке кладовище. Невелика громада римо-католиків міста збирається у приміщенні спортивної школи, орендованому Товариством польської культури ім. Е. Фелінської. У грудні 2015 року горохівський настоятель та священик УПЦ КП освятили пам’ятний знак на місці ліквідованого кладовища.

67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101

Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.