96100 Джанкой,
вул. Перекопська, 4

Вперше Джанкой згадується 1784 роком як невелике татарське село. Згодом туди прибули німецькі колоністи, які у 1865 році складали вже більшість населення. Статус міста Джанкой отримав 1924 року. Є районним центром з населенням близько 35 тисяч мешканців.

Існує думка, що до революції місцеві римо-католики, які свого храму не мали, належали до парафії у Богемці (нині - Лобанове). Насправді ж, довідник Тираспільської дієцезії за 1917 рік вказує на те, що католики латинського обряду проживали лише на залізнодорожній станції Джанкой (у самому поселенні їх не було) та належали до парафії св. Антонія Падевського у Караміні (Гріненталі) - нині Михайлівка Нижньогірського району, яку обслуговував о. Франц Шерер. Там був мурований костел, споруджений 1883 року коштом парафіян.

67571 Фонтанка,
вул. Серпнева, 12

Фонтанка заснована 1892 року переселенцями з Київщини. Місцева рада створена 1944 року, статус села - з 1949 року. Проживає тут понад шість тисяч мешканців.

У вересні 2010 року у Фонтанці, розташованій в десяти кілометрах біля Одеси, поселились оо.-місіонери (zgromadzenie Księży Misjonarzy św. Wincentego a Paulo) Ян Тчоп СМ і Віталій Новак СМ. В лютому 2011 року вони придбали земельну ділянку під будівництво монастиря, цього ж року було офіційно засновано спільноту священників-місіонерів, а восени розпочалось спорудження їх будинку. З вересня 2011 року у Фонтанці працюють також черниці-шаритки згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля. Робота представників Вікентійської родини направлена, насамперед, на допомогу бездомним та іншим людям із соціальних низів, у тому числі залежним від шкідливих звичок.

84600 Горлівка,
вул. Середня, 2

Перші поселення на теренах Горлівки заснували на початку XVIII століття запорізькі козаки та селяни-втікачі. У другій половині XVIII століття для укріплення кордонів Російської імперії тут поселили також сербів, хорватів та словенців. 1754 року виникло село Государевий Буєрак, а 1776 році зимовники і хутори в балці Сухий Яр і в урочищі Жеваний Ліс злилися в слободу Зайцево. Ці два населені пункти і стали основою міста, яке 1779 року отримало назву Государів Посад, а 1869 року було перейменоване на Горлівку на честь інженера Петра Горлова. У 1925 році Горлівка стала районним центром, а 1932 року отримала статус міста. Населення - близько 244 тисячі мешканців.

До революції Горлівка не мала своєї римсько-католицької святині. Лише, ймовірно, наприкінці ХХ - на початку ХХІ століть у передмісті було облаштовано каплицю, проте місце її розташування створювало певні труднощі (важко було сюди добиратись). Тому було придбано невеликий приватний будинок у центрі Горлівки, який, після часткового ремонту, 19 червня 2009 року єпископ Мар'ян Бучек освятив як парафіяльну каплицю. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

32000 Городок,
вул. о. Ванагса, 14,
+380 (3851) 321-43,
www: wds-gorodok.com,
f.b.: 345857168908755

Po raz pierwszy pisemnie Gródek jest wspominany w 1362 roku, kiedy Litwa rozbiła Tatarów na rzece Sine Wody i zawładnęła miastami i wioskami Podola. Gródek wspominany jest też w 1392r. nosił nazwę Bedrychów Gorodok, Gorodok, Gródek, Gródek i Nowodwór. Jarzmo Tureckie w latach 1672-1699 zmniejszyło liczbę ludności, więc Gródek został zasiedlony Mazurami z nad Wisły i Sanu. W 1786 roku otrzymał prawa miejskie. W 1795r. został centrum powiatu. Status miasta otrzymał w 1957r., przedtem był osadą. Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

Seminarium diecezji Kamieniecko-Podolskiej założył w 1721 roku biskup Stanisław Rupniewski. W 1781r. otrzymała własny budynek, lecz w 1793r. władze carskie go odebrały, klerycy przenieśli się do klasztoru ojców karmelitów. Dwa lata później została zlikwidowana diecezja Kamieniecko-Podolska, seminarium przeniesiono do Oliki. W 1798r. wznowiono diecezję i seminarium, ale nie oddano budynek i klerycy ponownie przenieśli się do klasztoru ojców karmelitów. W 1843r. seminarium przypisano do Akademii Duchownej w Petersburgu, klerycy przenieśli się do klasztoru ojców dominikanów. W 1886r. władze carskie ponownie zlikwidowały diecezję, a seminarium zamknęły ostatecznie. W 1918 roku diecezja została wznowiona, lecz na skutek terroru komunistycznego nie udało się wznowić seminarium.

45700 Горохів,
вул. Богдана Хмельницького, 2,
www: parafiahorochow.wixsite.com/ukra...,
f.b.: RomeCatcholicHorokhiv

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Горохівський костел Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста фізично проіснував десь до 60-х років минулого століття. А потім його, за різними джерелами, радянська влада або знищила повністю, або лише частково, перебудувавши для іншого призначення. 1973 року було ліквідоване також місцеве римсько-католицьке кладовище. Невелика громада римо-католиків міста збирається у приміщенні спортивної школи, орендованому Товариством польської культури ім. Е. Фелінської. У грудні 2015 року горохівський настоятель та священик УПЦ КП освятили пам’ятний знак на місці ліквідованого кладовища.

48467 Язловець,
+380 (3544) 414-86

Язловець виник у першій половині XIV столітті на торговому шляху зі Львова на Молдавію у володіннях магнатів Бучацьких-Язловецьких, які розбудували тут замок. 1519 року містечко отримало магдебурзьке право. З 1947 по 1991 рік називалось Яблунівка. Нині Язловець є селом з населенням трохи більше півтисячі мешканців.

У 1436 році тут було засновано парафію св. Марії Магдалини, а наприкінці XVIст. споруджено муровані костел та монастир для домініканців. З 1717 по 1777 роки язловецьку замкову каплицю обслуговувати пауліни. У 1828р. домініканський храм став парафіяльним, його освятили 1838 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

65481 Южне,
вул. Новобілярська, 28/15,
+380 (4842) 226-67

У 1975 році вирішили будувати неподалік від села Сичавка на березі моря населений пункт для проживання працівників порту «Южний» та Одеського припортового заводу. 11 травня 1978р. новопобудованому поселенню надали назву Южне та статус селища міського типу, а 3 лютого 1993р. його було віднесено до міст обласного підпорядкування. Населення - понад 32 тисячі мешканців.

З 1992 року римо-католики Южного збиралися на молитву спочатку у квартирах парафіян, а потім у підвалі житлового будинку (у греко-католиків). Першим священником, який відправив Святу Месу у Южному, був о. Тадеуш Хоппе SDB, проте душпастирі приїжджали сюди лише на великі церковні свята. І аж у липні 2006 року віряни Южного дочекалися призначення постійного адміністратора (проте він ще не проживав тут постійно), а з жовтня цього ж року стали послуговуватись маленькою тимчасовою каплицею греко-католиків. Статут парафії було затверджено 4 листопада, 13 грудня 2006р. отримано свідоцтво про державну реєстрацію.

94005 Кадіївка,
вул. К. Лібкнехта, 38/2,
+380 (6444) 458-17,
www: romancatholic.ucoz.ua

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Колишній кадіївський костел св. Антонія / св. Ігнатія був зруйнований радянською владою на початку 50-х років минулого століття. Тому місцева спільнота римо-католиків придбала 2004 року приватний будинок, в якому було облаштовано каплицю. 22 вересня цього ж року о. Гжегош Рапа відправив у ній першу Святу Месу.

31244 Канівка,
вул. Центральна, 4

В документах Канівка згадується від 1782 року. На початку 80-х років ХІХ століття мала майже сім сотень мешканців, 1904 року - 783, нині ж тут проживає лише трохи більше двох сотень осіб. Село входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Католики латинського обряду Канівки належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Тарноруді та, можливо, мали у селі філіальну каплицю, хоча жодний із схематизмів Луцько-Житомирської дієцезії добільшовицького періоду це не підтверджує. Вважається, що цей храм був знищений радянською владою.