80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Наприкінці XIII - на початку XIV століттів в Олеську було споруджено замок, який перебудовувався та відновлювався у XVII столітті, 1933 року та у 1970-1974 роках. У замку була невеличка каплиця. Саме нею змушені були користуватись місцеві римо-католики, оскільки олеські костели (парафіяльний Пресвятої Трійці та св. Йосифа капуцинів) їм не повернуто. 2020 року їм довелось збудували свій костел св. Антонія Падуанського.

89627 Павшино,
вул. Шевченка, 9
+380 (3131) 665-49,
f.b.: sjsmukraine

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

У 2004 році с. Ліджі Паяппілі із згромадження Сестер св. Йосифа де Сен-Марк, заснованого у Франції 1845 року священником П’єром-Полем Бланком, приїхала у Павшино та поселилась у парафіянки. З часом до с. Ліджі приєднались інші черниці цього згромадження.

32512 Петрашівка

Село Петрашівку заснували 1749 року вихідці із Росії - старообрядники з Помор'я, узбережжя Білого моря. До 1947 року село називалось Петраші. Досі майже половивину його населення, чисельність якого трохи перевищує тисячу мешканців, складають нащадки цих старообрядців.

Проте проживають тут також римо-католики, частина яких має польське коріння. Порівняно недавно вони облаштували для себе каплицю святої Анни у звичайному будинку. А духовно опікуються ними дієцезіальні священники із парафії Пресвятої Трійці у Зінькові.

812?? Плетеничі

Поселення вперше згадується 29 липня 1473 року в книгах галицького суду. Нині тут проживає менше двох сотень селян.

Римсько-католицька спільнота села Плетеничі належала до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. Лише у 1932-1935 роках їх перевели до новоствореної парафії Пресвятого Ісусового Серця у Вовкові.

62458 Покотилівка,
вул. Незалежності, 7,
+380 (57) 783-40-83

Спочатку наприкінці XIX століття виникло селище Карачівка. 1869 року поблизу пройшла лінія Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, у 80-90 роках XIX століття збудовали залізничну платформу Карачівка, а неподалік від неї - станцію Покотилівка. З 1938 року Покотилівка - селище міського типу. 1959 року Карачівку та Покотилівку об'єднали під спільною назвою Покотилівка (до цього залізничне полотно було розподільчою смугою між двома населеними пунктами). У вересні 2012 року частина селища була включена в межі Харкова. Нині тут проживає майже десять тисяч мешканців.

У 1996 році на запрошення єпископа Яна Пурвінського у Харків, який тоді належав до Київсько-Житомирської дієцезії, прибули сестри-кармелітки босі з монастиря у Дисі біля Любліна (Польща). Згодом наприкінці 90-х років ХХ століття - на початку ХХІ століття поблизу Харкова у Покотилівці постав монастир цих черниць. А офіційне відкриття першого у Харківсько-Запорізькій дієцезії споглядального монастиря відбулось 16 червня 2008 року (тоді там проживало 13 сестер: 8 - з України, 4 - з Польщі та 1 - зі Словаччини).

85300 Покровськ,
вул. 40-річчя Жовтня, 109,
+380 (6239) 279-93

Місто Покровськ, яке до 1934 року називалось Гришино, заснували 1875 року на теренах села Гришино як залізничну станцію, навколо якої з часом виникли підприємства та селище. У 1934-1938 воно мало назву Постишево, потім - Корнталь, а 30 серпня 1944 року отримало назву Красноармійськ. З 1938 року - статус міста, є районним центром. 12 травня 2016 року перейменоване на Покровськ. Населення - майже 63 тисячі мешканців.

До революції римо-католики Гришино, серед яких було чимало вірних німецького етнічного походження, належали до парафії св. Йосифа у Катеринославську (Дніпрі) та мали свою каплицю, доля якої не відома.

У першому десятилітті ХХІ століття у Красноармійську було придбано невеликий будинок, у якому облаштували каплицю та проживає священник. 7 квітня 2013 року, у свято Божого Милосердя єпископ Мар'ян Бучек освятив скульптуру Фатімської Матері Божої, яка знаходиться на площі перед каплицею (поряд з Хрестом). Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

77000 Рогатин

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

У 1538р. в Рогатині постав парафіяльний мурований храм св. Миколая, у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський храм св. Гіацинта (Яцка), який 1784 року австрійська влада разом із монастирем передала на потреби військових, а 1842 року місцевий власник Леопольд Красінський у своєму заповіті пожертвував містечко Підгороддя та села Завадівка, Залип'я і Голодівка черницям згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля (шариткам) на будівництво шпиталю та дитячого виховного закладу.

84122 Слов'янськ,
вул. Будьонного, 7

Поселення Тор (нинішній Слов'янськ) було засноване у середині XVII століття. У 1685-1764 роках було сотенним містечком Ізюмського полку. 1784 року його переймуновали на Словенськ та зробили повітовим містом. Нині - районний центр з населенням майже 110 тисяч мешканців.

До революції місцеві римо-католики не мали свого храму. З відродженням церковного життя після комуністичного тоталітаризму Святі Меси відправлялись у 'Домі Просвіти'. 11 лютого 2007 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив подаровані ним дерев'яні скульптури святих Кирила та Мефодія - покровителів новонародженої парафії. У центрі міста було придбано приватний будинок для облаштування у ньому каплиці, яку 24 липня 2012 року освятив єпископ Мар'ян Бучек.

08131 Софіївська Борщагівка,
вул. Микольсько-Борщагівська, 31,
+380 (44) 405-20-52

Село Борщагівка засноване у 1497 році, а з XVI століття відоме як володіння Софійського монастиря (тому і назва така). Правда, у XVII–XVIII століттях згадувалось також як Мильківщина та Праведницька земля. Нині проживає у ньому понад шість з половиною тисяч мешканців.

У свято свв. Кирила та Мефодія, 14 лютого 1991 року сестри з Краківського та Люблінського монастирів ордену Сестер Матері Божої з Гори Кармель (кармеліток босих) вперше ступили на українську землю та оселились у невеличкій і на той час єдиній на весь Київ капличці по вулиці Шепетівській на Святошино, яка звільнилась після переведення парафії у повернений костел св. Олександра. Проте каплицю не вдалося пристосувати до вимог кармелітського способу життя, оскільки з приїздом отців-кармелітів тут знову утворилась парафіяльна спільнота.

09400 Ставище,
вул. Генерала Кравченка, 3/2,
f.b.: groups/catholic.stavische

Ставище вважається заснованим 1525 року, хоча перша письмова згадка про нього датується 1622 роком. Проте поселення може бути значно старшим, оскільки небезпідставно асоціюється із давнім містом Любомир. У 1635 році Ставище отримало магдебурзьке право. Нині є селищем міського типу, яке за старим адміністративним поділом було районним центром, а тепер належатиме до Білоцерківського району. Проживає тут понад 6 тисяч мешканців.

Збудований 1778 року мурований пізньобароковий храм Пресвятої Трійці, який замінив попередній, дерев'яний, радянська влада зруйновала аж до фундаменту, на якому пізніше було збудовано кінотеатр «Зірка». Відродження парафії у Ставищах розпочалось 2008 року із впорядкування місцевого католицького кладовища, на якому похоронені, зокрема, колишні настоятелі оо. Йосиф Белінський (†1898р.) та Микола Троцький (†1917р.), відомий вчений-ботанік Антоній Анджейовський, а також ставищенські лікарі.