22420 Пиків

Пиків вважається заснованим не пізніше 1590 року, документально згадується у 1569-1570рр. чи навіть 1525 року, а також у 1594, 1603 та 1611 роках. Принаймні, із XVIIIст. подається як містечко, яке в царській Росії було центром волості, а в радянські часи коротко райцентром. У 80-х роках ХІХст. мало приблизно 2300 мешканців (Старий і Новий Пиків), 1903 року - 2356, 1905 року - 4658, нині тут проживає майже дві тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

Мурованої каплиці на католицькому кладовищі парафії Пресвятої Трійці у Пикові, за даними схематизмів Кам'янецької дієцезії, у 1859-1860 роках ще не існувало, проте схематизми Луцько-Житомирської дієцезії її подають, починаючи, принаймні, від 1876 року аж до 1914 року. Оскільки не вдалось знайти жодної іншої інформації про цю каплицю, наче її взагалі не було, то гіпотетично її можна спробувати ототожнити із каплицею-усипальницею Романського.

48000 Підгайці,
вул. Шевченка

Вперше Підгайці згадуються якщо не 1397, то, принаймні, 1436 року, проте вважаються заснованими у 1015 році під назвою Тудинка. У 1539р. отримали магдебурзьке право, яке підтверджено 19 липня 1539 року, але у 1783 році втратилим статус міста, ставши містечком. Від 1867 року - повітовий центр. 1870 року тут проживало 4570 мешканців, у тому числі 1031 греко- і 900 римо-католиків. До 30 грудня 1962 року Підгайці були райцентром, 6 червня 1991 року знову стали районним центром, проте від 2020 року входять до Тернопільського району. Нині у місті проживає понад 2600 осіб.

Цвинтар в Підгайцях було закладено, ймовірно, на початку ХІХ століття. Мурована цвинтарна каплиця занотована в схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1862 року. Але, швидше за все, це не стосується сучасної неокласичної цвинтарної каплиці, а лише невеличкої необарокової, що стоїть неподалік від неї.

48150 Підгайчики

Вперше село у документах згадується 1469 року, потім - 1508 року. Наприкінці ХІХ століття у Підгайчиках чисельність переселених із Польщі поляків та їх нащадків, а також ополячених українців, удесятеро перевищила кількість тих мешканців, які залишились українцями. 1940 року вживану раніше назву 'Підгайчики Юстинові' спростили до 'Підгайчиків'. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а натомість сюди приїхало десь 240-280 українських родин із Польщі. Нині тут проживає понад дев'ять сотень осіб. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села (разом із вже не існуючим нині хутором Вибранівка) належали до парафії Пресвятої Трійці в Янові (Теребовельському). Ще 1885 року тут постала цвинтарна каплиця, яка виконувала подвійну функцію усипальниці родини місцевих власників Козебродських та публічної святині. Її було освячено 28 грудня цього ж року. В ній за відсутності в селі іншого римсько-католицького храму час від часу звершувались публічні богослужіння.

80670 Підкамінь

Перша згадка у документах про Підкамінь датується 1441 роком, проте поселення тут існувало ще в дохристиянські часи. Згадується також у 1464, 1471, 1475 і 1477 роках. 1569 року отримав міські права. 1880 року у містечку проживало 3312 мешканців, у тому числі півтори тисячі поляків, тисяча німців і вісім сотень українців, нині нараховує менше 1900 осіб. У 1939-1969рр. був райцентром, потім увійшов до Бродівського району, а 2020 року - до Золочівського. Із 1940р. є селищем (міського типу).

У 1796-1797 роках у Підкамені на заснованому 1787 року новому цвинтарі збудували муровану каплицю-усипальницю, в підземеллі якої хоронили членів родини Цетнерів та домініканців, у тому числі о. Садока Баронча OP - автора виданої у Львові 1858 року книжки 'Wiadomość o klasztorze WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu'.

80760 Поморяни

Поморяни виникли в середині XIVст., а вперше у документі згадуються 1391 року, є також письмові згадки у 1437 і 1446 роках. У 1456р. отримали міські права, підтверджені 1504 року. У 60-х роках XVIст. поруч зі старим містом заснували нове, яке 1564 року теж отримало магдебурзьке право. 1880 року у містечку проживало 4605 мешканців, у тому числі 2931 українців, 1381 поляків і 286 німців, у 1913р. - 4500, з яких 2950 були українцями, а 850 - поляками, нині селище має понад 1200 осіб. У 1940-1941 і 1944-1959 роках було райцентром.

Цвинтар у Поморянах спочатку був біля парафіяльного костелу Пресвятої Трійці, проте Прушинські, які володіли містечком у 1789-1876 роках, заснували нове парафіяльне кладовище, яке нині вважається старим, а всередині не пізніше 70-х років збудували родинну муровану каплицю-усипальницю.

48420 Переволока

Вперше село згадується 28 липня 1379 року у фундаційній грамоті парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, потім - 21 грудня 1439 року, 4 липня 1467 року, у 1469 році та 13 липня 1472 року. У 1857 році тут проживало 1902 мешканців, 1880 року - 2083, з них лише 30 були римо-католиками, нині - понад 2300 осіб. Переволока входила до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у сусідніх Старих Петликівцях. За непідтверженими даними, у першій половині XVII століття тут вже був свій костел, який знищили козаки і татари 1648 року.

81062 Прилбичі

Перша письмова згадка про Прилбичі датована 1376 роком, наступні - в 1437, 1453 і 1469 роках. Із XVIII століття аж до 1939 року село належало спольщеній родині Шептицьких зі старовинного українського боярського роду, з якої походять два греко-католицькі митрополити - Атанасій і Андрей (останній народився у Прилбичах). 1880 року Прилбичі мали 1106 мешканців (868 українців і 238 поляків), з яких 975 були греко- і 82 римо-католиками, нині - понад 2300 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці у Брухналі (нині - Терновиця). У цьому костелі, що перебував під патронатом Шептицьких, 9 серпня 1865 року охрещено майбутнього митрополита Андрея. Старий панський будинок у Прилбичах, де 29 липня 1865 року він народився, став затісним, тому поряд з ним збудовали двоповерховий палац, освячений 8 грудня 1872 року. У ньому була каплиця, яка пізніше згадується у схематизмах Перемишльської дієцезії разом із родинною каплицею-усипальницею.

80200 Радехів

Перша письмова згадка про Радехів (Радихів) датована 1472 роком, наступна - 1493 роком. 1752 року отримав магдебурзське право. 1880 року місто нараховувало понад 3500 мешканців, причому кількістю українці у десять разів переважали поляків. У 1911-1939 роках був центром повіту, а пізніше - центром району. Від 2020 року входить до Червоноградського району. Нині тут проживає понад 9700 осіб.

У 1775-1776 роках до Радехова перенесли парафію із Станина та розпочали будівництво мурованого костелу св. Анни, яке завершили 1828 року консекрацією храму під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. 1885 року на закладеному при заснуванні парафії кладовищі чергові власники міста Бадені збудували та освятили родинну муровану каплицю-усипальницю.

78114 Раковець

Раковець відомий у документах від 1440 року. Нині у селі проживає понад вісім сотень мешканців. Входило воно до Городенківського району, а тепер - до Коломийського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії в Обертині, а після створення парафіяльної експозитури у Воронові у 1903 році, яка 1925 року була піднесена до рангу самостійної парафії (Матері Божої), увійшли до складу останньої. У схематизмах Львівської архідієцезії поселення зазначено, починаючи від початку ХХ століття, а чисельність вірних у Раковці залишалась незмінною протягом чотирьох десятків років - на рівні приблизно сотні осіб. Муровану каплицю у селі на католицькому цвинтарі було збудувано 1835 року як усипальницю родини Дверніцьких. Пізніше вона перейшла до Левицьких.

81923 Репехів,
81712 Баківці

Перша згадка в документах про Репехів датується 1406 роком, згадується село також 1469 року, а розташовані поруч Баківці письмово відомі від 1475 року. Протягом століть села належали спільному власнику. 1880 року у Репехові проживало 458 мешканців, з яких 449 були українцями і 9 поляками, нині ж - понад дві з половиною сотні осіб, а в Баківцях сьогодні - понад 380. Села входили до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Католики латинського обряду двох сіл належали до парафії Пресвятої Трійці у Соколівці. В середині ХІХ століття їх чисельність в Баківцях перевищила шість десятків вірян, а в Репехові - три десятки, проте у перших роках ХХ століття Баківці мали вже 140 вірних, а Репехів - 130. Саме тоді і розпочали будівництво спільної мурованої каплиці.