30000 Славута,
вул. Ярослава Мудрого, 3

У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка, яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.

Старе католицьке (польське) кладовищі у Славуті, започатковане на початку ХІХ століття, нині є об’єктом історії місцевого значення. Дата спорудження цвинтарної каплиці парафії св. Дороти на ньому не відома, проте збудована вона була не пізніше 1876 року, коли згадується у схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії. І, ймовірно, завдяки родині Сангушків, оскільки без їх участі мало що у місті відбувалось.

82000 Старий Самбір

Згадується як Самбір у Воскресенському літописі 1071 роком. У 1241р. його уцілілі після знищення татаро-монголами мешканці оселились у Погоничі, який з часом назвали Новим Самбором чи просто Самбором, а зруйноване місто відновили під назвою Старого Міста чи Старого Самбора. 1375 року воно стало центром повіту, а у 1553р. отримало магдебурзьке право, підтверджене 1650 року. 1880 року тут проживало 3482 мешканців, у тому числі 1449 українців, 1257 німців і 767 поляків, 1921 року - 4314, нині - понад 6400 осіб. Від 1939 року Старий Самбір був райцентром, 2020 року увійшов до Самбірського району.

Непридатний старий парафіяльний костел св. Миколая у Старому Самборі зачинили 26 серпня 1881 року та потім розібрали повністю, а богослужіння перенесли до греко-католицької церкви та адаптованої цвинтарної каплиці, яка мала б бути спорудженою не пізніше 70-х років на кладовищі, де хоронили католиків латинського та візантійського обрядів.

23500 Шаргород

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

Перший католицький цвинтар у Шаргороді, розташований біля костелу св. Флоріана, 1829 року містив дерев'яну дзвіницю з трьома дзвонами. Але, швидше за все, на ньому вже не хоронили, оскільки наприкінці XVIII - на початку XIX століть на східному передмісті в районі річки Ковбасної вже були закладені нові кладовища, як православне, так і католицьке.

23417 Снітків,
вул. Жовтнева, 9

W źródłach Śnitków znany jest od XVI wieku, w 1720 roku otrzymał prawo magdeburskie. Pod koniec XVIIIw. był jednym z najbogatszych miasteczek Podola. Pod koniec XIX wieku mieszkało tu prawie trzy tysiące mieszkańców, obecnie – niecałe 700.

Wiadomości o pierwszym drewnianym kościele w Śnitkowie datowane są połową XVIII wieku. W latach 1768-1774 został on zamieniony nową drewnianą świątynią. W latach 1845-1857 zbudowano nowy murowany kościół. W latach sowieckich świątynia została przebudowana na dom kultury i do dnia dzisiejszego nie oddano ją katolikom.

81352 Тамановичі

Вперше село Тамановичі згадується у документах XVI століття. Нині проживає тут лише близько двох сотень мешканців. Входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римо-католики Таманович належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У середині XVIII століття в селі згадується приватна каплиця, проте пізніше її не стало. 1879 року місцевий власник Казимир Дрогойовський збудував на церковному цвинтарі муровану каплицю-усипальницю, яку 31 травня 1880 року освятив мостиський декан та гусаківський настоятель о. Фелікс Грохольський. Каплиця отримала титул св. Казимира та з дозволу фундатора використовувалась для публічних богослужінь.

460?? Тернопіль,
вул. Микулинецька

Тернопіль (до 9 серпня 1944 року - Тарнополь) заснував у 1540 році Ян Тарнавський на землях поблизу давньоукраїнського укріплення Сопільче (Топільче). 1548 року місто отримало магдебурзьке право. У 1772-1810 і 1815-1867 роках Тернопіль був центром округи, потім - повіту, у 1921-1939рр. був столицею воєводства, з грудня 1939 року є обласним центром. 1880 року тут проживало 25819 мешканців, у тому числі 7929 поляків і 6037 українців, нині місто нараховує понад 220 тисяч осіб.

У 1861-1865 роках з ініціативи монастирського фуртіана о.-єзуїта Каетана Маркевича у Тернополі на закладеному ще 1840 року Микулинецькому цвинтарі було споруджено неоготичну муровану каплицю, яка спочатку мала стати єзуїтською усипальницею, проте майже відразу ж була передана місцевій парафії Матері Божої Неустанної Допомоги. Її спроектував та збудував тернопільський інженер Ян Закревський, якому належить також проект костелу Різдва св. Йоана Хрестителя в Галущинцях.

09804 Тетіїв,
вул. Януша Острозького, 18а

За часів Київської Русі тут було місто Тимошня, від 1514 року поселення відоме як Тетіїв, яке 1606 року отримало магдебурзьке право. Під час Хмельниччини Тетіїв був сотенним містечком, від 1800 року - волосним. У 1853 році тут проживало 4488 мешканців, на початку 1921 року - тільки 5975 (майже вдвічі менше, ніж у 1916 року), нині ж - понад 12600. 1968 року Тетіїв віднесено до категорії міст. Був райцентром, а 2020 року увійшов до Білоцерківського району.

У Тетієві на цвинтарі поруч із спорудженим у 1802-1804 роках костелом Успіння Пресвятої Діви Марії заснованої у 70-х роках XVIII століття парафії було збудовано 1805 року у формах античної святині муровану каплицю-усипальницю заможної родини землевласників на Тетіївщини (і не тільки) Свейковських.

7800? Тлумач

Ще у ХІІст. тут виникло поселення Товмач, назва якого польською мовою перейшла у Тлумач. Вперше письмово згадується 1213 року, пізніше - у 1370 і 1403 роках. 1448 року отримало магдебурзьке право, а містечком вважалось від 1436 року. У 1775 році тут проживало 860 мешканців, 1786 року - 1014, у 90-х роках ХІХст. - більше п'яти тисяч, у тому числі понад 1800 греко- і понад 1300 римо-католиків, 1921 року - 5788, з них 1951 римо- 1821 греко-католиків, нині - більше 8700 осіб. У 1867-1939 роках Тлумач був центром повіту, від 1940 року - райцентром, а 2020 року увійшов до Івано-Франківського району.

У 1485 році у Тлумачі заснували парафію св. Анни. Вона почергово мала не менше чотирьох дерев'яних костелів, останній з яких, споруджений 1721 року, у 1876 році перенесли до Вікнян, оскільки у місті нарешті збудували мурований храм. У другій половині ХІХст. у Тлумачі облаштували новий цвинтар, а не пізніше 1884 року коштом Йосифа Заппе на ньому постала мурована калиця, в якій (пере)поховали померлу ще 1881 року його дружину Катерину.

48100 Теребовля

Pierwsze wspomnienie o książęcym grodzie Trembowli datowane jest 1093 rokiem. Раніше Було столицею Теребовельського білохорватського, а потім і руського князівств. Prawo Magdeburskie miasto otrzymało w 1389 roku у складі Королівства Польського, od 1434 roku – centrum starostwa, centrum powiatu i rejonu (od 1940r.). Від 2020 року входить до Тернопільського району. Dziś miasto ma ponad 13,500 mieszkańców.

Наприкінці XIV століття у Теребовлі постав дерев'яний костел, а 1423 року засновано парафію і споруджено новий дерев'яний храм. У 1784 році через поганий стан чергової парафіяльної дерев'яної святині богослужіння перенесли до костелу кармелітів. Старий парафіяльний храм згорів на початку XIXст., а з 90-х років цього століття внаслідок аварійності кармелітського храму богослужіння здійснювались у греко-католицькій церкві.

81572 Тулиголове

Поселення Тулиголове відоме, принаймні, із 1418 року. В наступні століття відбулась істотна зміна етнічного складу його населення на користь поляків, проте 1945 року більшість селян польського етнічного походження було вивезено до Польщі. Нині тут проживає близько півтори тисячі мешканців. Належало воно раніше до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Сучасний мурований костел св. Дороти у Тулиголовах, який нині є греко-католицькою церквою Покрови Пресвятої Богородиці, постав на початку XVII століття та був консекрований 1858 року. У другій половині ХІХ століття поселення перейшло у власніть до родини Балів (принаймні, один з них, Станіслав Яків Баль народився тут вже 1 травня 1870 року). А муровану каплицю-усипальницю на місцевому кладовищі ця родина збудувала не пізніше 1882 року, оскільки саме тоді у ній було поховано Йосифа Баля, а пізніше - ще шестеро осіб.