44731 Устилуг,
вул. Олени Хохол, 1

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. Статус міста та районного центру - із січня 1940 року, проте 1956 року Устилуг перестав бути райцентром. Населяє його лише трохи більше двох тисяч мешканців.

Колишній парафіяльний костел Пресвятого Імені Ісуса капуцинського костельно-монастирського комплексу радянська влада розібрала 1960 року (разом із монастирем). Проте збереглась каплиця на кладовищі, споруджена 1810 року, в якій у радянські часи було облаштовано магазин.

21029 Вінниця

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Парафіяльний ('за містом') цвинтар у Вінниці постав наприкінці 80-х - на початку 90-х років XVIII століття, коли парафіяльний осередок перший раз перейшов до капуцинського костелу Матері Божої Ангельської. І приблизно тоді ж на ньому збудували дерев'яну каплицю.

80217 Новий Витків

Перша згадка про Витків датується 1455 роком, згадується також у 1469 року. Пізніше поселення розділилось річкою на Витків Новий і Старий, який після ІІсв. війни став частиною Нового. Наприкінці XVIIIст. Новий Витків вже був містечком. 1880 року у Новому Виткові проживало 2014 мешканців, у тому числі 1690 українців, 263 поляків і 21 німців, 1886 року у Старому Виткові - 766 (549 українців, 211 поляків і 6 німців), нині - понад 1200 осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

У 1777 році в крипті костелу Пресвятої Трійці у Новому Виткові поховали рештки трагічно загиблої 1771 року з вини родини Потоцьких Ґертруди Коморовської, а потім також ї її батьків (Якова - 1781 року, Антоніну - 1791 року), які після 1772 року відсудили Новий Витків та інші маєтності у Потоцьких. У 1906 році крипту відкрили, знайшовши в ній три труни.

31335 Волиця

Przyjęte jest, że niewielka wieś Wolica, która liczy mniej niż 500 mieszkańców, została założona w 1610 roku.

Miejscowi katolicy należeli do parafii św. Anny ojców jezuitów w Chmielnickim na Hreczanach. W latach 1997-1998 w Wolicy na cmentarzu kosztem parafian zbudowano murowaną kaplicę. Dnia 7 grudnia 2008 roku biskup pomocniczy Kamieniecko- Podolski Jan Niemiec poświęcił ołtarz tej kaplicy.

82130 Волоща

Вперше у документах Волоща згадується 21 березня 1425 року. Попри те, що у XVIIст. тут двічі намагались заснувати місто під назвою Коритків, Волоща залишилась лише селом. 1890 року у ньому проживало 1808 мешканців (1388 українців і 420 поляків), 1904 року - 1995, 1939 року - 2510 (переважно - українці), а нині село нараховує понад 1200 осіб.

Місцевий власник Франциск Брюкманн поховав померлу від холери дружину Анну на околиці села та 1832 року збудував на її могилі муровану цвинтарну каплицю св. Анни, подарувавши волощанській парафії Воздвиження Святого Хреста земельну ділянку навколо під цвинтар. У цій каплиці щотижня проводились богослужіння за померлих фундаторів.

90300 Виноградів

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

За відсутності документальних свідчень про час спорудження цієї цвинтарної каплиці залишається віднести її будівництво до кінця XIX - початку ХХ століть. 1949 року її передали на баланс Виноградівської міської ради. У 1959-1989 роках каплиця служила парафіяльною святинею, оскільки інші виноградівські храми (зокрема, костели Вознесіння Ісуса Христа та св. Йоана Капістранського радянська влада закрила та використовувала за іншим призначенням).

78315 Заболотів

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Неоготичну муровану каплицю-усипальницю Якса-Добеків гербу Гриф на парафіяльному кладовищі поруч із костелом Пресвятої Трійці у Заболотові збудували коштом Анжели Якса-Добек (з Домбровських) 1902 року, хоча смерть одного із похованих там членів цієї родини, Віктора, настала ще 1899 року. Іншого Якса-Добека, Йосифа, на честь якого каплиця отримала титул, було поховано у ній саме 1902 року.

48573 Заболотівка,
вул. Нова

Перша письмова згадка про Заболотівку, засновану на південній околиці Улашківців, датується 1584 роком. Пізніше село згадується 1646 року у зв'язку із добудовою церкви. У 1890 році тут проживало 1010 мешканців (722 українців, 270 поляків і 18 німців), 1900 року - 1059, 1921 року - 1065, 1931 року - 1140. У 1953-1993 роках Заболотівка була частиною Улашківців. Станом на 2018 рік село має 537 осіб.

Католики латинського обряду Заболотівки спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Ягільниці. Їх чисельність в середині ХІХ століття перевищила три сотні, а наприкінці цього століття збільшилась на вісім десятків вірних, проте своєї святині у селі вони не мали.

81600 Заклад

У другій половині XIXст. виникло поселення довкола заснованого графом Станіславом Скарбеком у 40-х роках XIXст. на землях відомого у документах із другої половини XIVст. Дроговижа «Доброчинного закладу (інституту) для сиріт і убогих» та з часом отримало назву Заклад. Спочатку його населення складали, в основному, особи, які обслуговували заклад та його вихованці, нині у селі проживає три сотні мешканців. До 2020 року входило до Миколаївського району.

Утворене навколо «Доброчинного закладу для сиріт і убогих» поселення отримало також і свій цвинтар, на якому 1887 року було збудовано муровану каплицю-усипальницю для померлого ще 28 жовтня 1848 року фундатора закладу, похованого тимчасово у родинному гробівці на Личаківському кладовищі у Львові (разом із ним там похоронили також померлого 1881 року молодшого брата фундатора Владислава Скарбека, який теж був доброчинцем закладу). 8 травня 1888 року згідно із заповітами рештки Скарбеків урочисто перепоховали у крипті новоспорудженої каплиці, а 1904 року знайшов тут свій вічний спочинок Генрік Скарбек, куратор закладу.

48023 Заставче

Село вперше згадується як Заставе 24 березня 1449 року в книгах галицького суду. У різні часи вважалось частиною розташованого поряд містечка Завалів. Від 1847р. було власністю Рачинських - нащадків старовинного українського шляхетського роду. 1890 року тут проживало 885 осіб, у тому числі 601 українців і 231 поляків (641 греко- і 147 римо-католиків), нині - близько 330. Село спочатку входило до Бережанського району, від 1990 року - до Підгаєцького, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Заставчого, як і віряни Завалова, спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині - Івано-Франківщина), потім - до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій, а від 1864 року - до новоствореної парафіяльної експозитури у Завалові, яка пізніше стала самостійною парафією Матері Божої з гори Кармель.