32660 Вільховець

Поселення Вільховець вперше письмово згадується 1403 року. Раніше було містечком, а нині є селом із населенням майже півтора тисячі мешканців.

Вперше римсько-католицька святиня у Вільховці з'явилась 1998 року у вигляді мурованої каплиці, де у вихідні дні відправляються Святі Меси та проводиться систематична катехизація. Місцева парафія була зареєстрована владою 2 листопада 1999 року. Її обслушовують оо.-вербісти (згромадження Слова Божого) із парафії св. Архангела Михаїла у Вербовці на Вінничині, а належать до неї також римо-католики із сусідніх Слобідки, Старої Гути і Тавчан.

21029 Вінниця,
вул. Келецька,
вул. Стельмаха, 43/19,
+380 (432) 43-82-83

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Nazwa osiedla pochodzi od rzeki Wiszeńka, która jest prawym dopływem Południowego Bugu i od dłuższego czasu służyła naturalną południowo-zachodnią granicą miasta. Zbudowano go w 1960-1990 latach. Miejscową parafię, która jest najmłodszą w Winnicy, zarejestrowano 3 lutego 2003 roku. Tegoż roku dzięki staraniom ks. Stanisława Krzyszkowskiego zbudowano tu przystosowaną kaplicę, którą 7 września poświęcił biskup Leon Dubrawski.

11242 Вірівка,
пров. Кар'єрний, 14

Слобода Вірівка була створена 1861 року в лісовому урочищі Нодрадин збіднілою польською шляхтою села Непізнаничі, яке поміщик Томаш Врочинський продав німецьким колоністам. Переселенці викупили ці землі у їх власника Аполлона Уварова, який поселення назвав на честь своєї доньки Віри. 1906 року тут проживало 364 мешканців, нині - лише півтори сотні осіб. Село входило до Ємільчинського району, а від 2020 - до Звягельського.

Міцеві римо-католики спочатку належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах, а від 1911 року - до новоствореної парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах. Своєї святині вони не мали.

11230 Запруда

Невеличке поселення Запруда, яке колись називалось Спаська Запруда, а до 1939 року було лише слободою, утворилось, швидше за все, у XIX столітті. У 1906 року тут вже проживало понад чотири сотні мешканців, що майже у два рази більше, ніж сьогодні. Село раніше належало до Ємільчинського району, а тепер - до Новоград-Волинського.

Зрозуміло, що місцеві римо-католики до жовтневого більшовицького перевороту своєї святині не мали. Релігійну громаду було зареєстровано вже після падіння комуністичного режиму 24 травня 1996 року.

59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1782 році тут проживало 1035 жителів, 1866 року - 2622, принаймні, у 90-х роках XIXст. вже вважалась містом із населенням понад три з половиною тисяч мешканців (переважно українців), нині має понад 7700 осіб. У 1905 році стала центром повіту, у 1940-2020 роках була районним центром.

Початок парафіяльного життя у Заставній нагадує кіцманську парафію Воздвиження Святого Хреста. Тут також 1812 року заснували капеланію, проте, як і в Кіцмані, її, принаймні, до 1819 року адміністрував настоятель парафії св. Архангела Михаїла у Садгорі о. Валентин Строменгер, обслуговуючи понад півтисячі вірних, з яких лише шість десятків проживало у Заставній. Як і в Кіцмані, заставнівський мурований костел збудували та консекрували (правда, під титулом cвв. Апп. Петра і Павла) 1826 року, проте тут також у першій половині 30-х років продовжували служити настоятелі інших парафій (зокрема, садгорський о. Франциск Ріхтер).

12732 Зеремля,
вул.Колгоспна, 15

Село Зеремля вважається заснованим 1786 року. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Новоград-Волинського району. Нині проживає у селі менше семи сотень мешканців.

Тривалий час місцеві католики латинського обряду збирались на богослужіння у власних домівках, де також відбувалась катехизація дітей. Потім вдалось придбати будинок, який було перебудовано на каплицю. 5 грудня 2009 року її освятив під титулом св. Миколая тодішній єпископ-помічник Київсько-Житомирський Віталій Скомаровський.

10006 Житомир,
вул. Дібровна, 41,
+380 (412) 24-39-69

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

Мальованка - колишні невеликі приміські поселення-хутори на правому березі річки Кам'янки, відомі з другої половини XVIIIст. За генеральним планом середини XIXст. увійшли до міської межі, нині є західною частиною міста.

Наприкінці 80-х років ХХст. Житомир почали навідувати паллотини з Польщі, які підтримували зв'язок із о. Олександром Мілевським з костелу св. Софії. Саме він 1988 року придбав будинок в мікрорайоні Мальованка, що використовувався не тільки для проживання, але й також для зустрічей та відпочинку гостей з-за кордону.

10009 Житомир,
вул. Селецька, 21,
f.b.: 100037781611347

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

Парафіяльну спільноту, яка з 2009 року послуговувалась каплицею, облаштованою в кімнаті багатоповерхового будинку по вулиці Селецькій на Польовій у Житомирі, зареєстровано 30 березня 2010 року. Першим її адміністратором був о. Станіслав Білявський. Протягом жовтня-листопада 2018 року завдяки зусиллям чергового настоятеля о. Євгена Бобика на місці будівництва майбутнього парафіяльного костелу споруджено тимчасову каплицю.