13312 Бердичів,
вул. Соборна, 25,
+380 (4143) 240-42,
www: sanctuary.karmel.org.ua,
f.b.: karmelberdychiv

У 1430 році великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий котрого Бердич і заснував тут хутір, який згодом назвали Бердичевом. В 1483 року кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. У 1846 році Бердичів став повітовим містом. За кількістю жителів у середині XIXст. Бердичів займав п'яте місце на теренах сучасної України (після Одеси, Києва, Львова та Харкова). У 1923р. місто стало центром однойменного району та округу, нині є районним центром з населенням понад 75 тисяч мешканців.

2 березня 1634 року єпископ А. Шолдирський освятив у Бердичеві наріжний камінь під будівництво нижнього костелу оо.-кармелітів, а 22 липня 1642 року нижній храм урочисто відкрито та освячено під титулом Непорочного Зачаття П.Д.М., св. Михаїла Архангела, св. Йоана Хрестителя та св. Йоана Євангеліста. У 1739-1754 роках на підвалинах нижнього храму споруджено новий бароковий костел за проектом Я. де Вітте, подібним до львівської святині св. Юра роботи Б. Меретина (розписував храм Ф. Веніаміно). 1754 року єпископ К. Солтик консекрував верхній костел, а 1756 року коронував подарованими Папою Бенедиктом XIV коронами чудотворний образ Матері Божої, переданий кармелітам для верхнього храму ще 1642 року Я. Тишкевичем. У 1864 році після закриття монастиря царською владою святиня стала парафіяльною. У 1918-1926 роках храм знову перейняли кармеліти босі.

816657 Берездівці,
+380 (3261) 260-10,
f.b.: Brzozdowce

Берездівці відомі у джерелах з 1410 року, коли у селі постала парафія, проте поселення старіше, про що свідчить, принаймні, збудований раніше костел. Згадуються також у 1435-1441, 1455 і 1497 роках. 1526 року Берездівці отримали магдебурзське право. У 1833 році містечко мало 1342 мешканців, 1880 року - 1920, у тому числі 652 греко- і 628 римо-католиків, 1931 року - 1672, а нині - понад 1700 осіб. Село входило до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Отже, 16 вересня 1440 року місцевий власник Бенко (та його син Станіслав із села Жабокруки, яке від 1974 року називається Квітневим) склали фундаційний акт парафії у Берездівцях, пожертвувавши для неї село Чижичі. А дерев'яний костел Різдва Пресвятої Діви Марії Бенко за згодою архієпископа Галицького Якова Стрепи Бенко збудував ще раніше. 5 січня 1439 року Маргарита, власниця сусідніх Ляшок (нині - Долішнє і Горішнє) та Мильчиць, відписала парафії певні маєтності, що підтвердив у 1497 році Ян Сенявський.

77146 Більшівці,
вул. Івана Франка,
+380 (3431) 611-44,
f.b.: 385214355167863

Більшівці (Богушівці) 24 березня 1402р. подаровані архієпископу Львівському Якову Стрепі, у документах згадуються також 8 березня 1408р. та 12 березня 1436р. 1590 року отримали статус містечка. У 1880р. мали 3500 мешканців, з яких 1000 були греко- і 500 римо-католиками, а 1939 року - 3900 (1850 українців-греко-католиків, 200 українців-римо-католиків, 400 поляків). У 1940р. стали селищем міського типу та до 1963р. були районним центром, потім увійшли до Галицького району, а 2020р. - до Івано-Франківського. Населення - майже 2 тисячі мешканців.

У замковій каплиці в Богушівцях місцевий власник Мартин Казановський помістив образ Матері Божої з Дитятком, виловлений (за легендою) 1620 року у Дністрі перед успішною битвою з переважаючими силами татар. Цю ікону оточили великою шаною та коштом Казановського швидко збудували для неї перший костел, до якого вже 20 березня 1624 року внесли чудотворний образ, а новоспоруджений храм віддали кармелітам (монастир для них Казановський фундував ще 23 лютого 1623 року). Тоді ж костел було проголошено дієцезіальним санктуарієм.

23130 Браїлів,
вул. Чайковського, 4,
+380 (4332) 335-72, 336-31,
www: brailiv.saletyni.org,
f.b.: SanktuariumJezusaNazaranskiegoBr...

Браїлів вперше згадується 1440 року, коли в межиріччі Рову і Браги було збудовано замок і засновано містечко. Є також згадки у 1594 та 1596 роках. За 'Реєстром війська запорізького' (1649р.) у часи Хмельниччини Браїлів був сотенним містечком Брацлавського полку. Із 1972 року - селище міського типу, в якому нині проживає близько 4500 мешканців.

Католицька парафія латинського обряду у Браїлові існувала з 1604 року, її обслуговували оо.-капуцини.

На початку 30-х років XVIII століття царська влада віддала споруджений у 1767-1778 роках костельно-монастирський комплекс оо.-тринітаріїв, у тому числі костел Пресвятої Трійці, Православній Церкві. Римо-католики змушені були послуговуватись цвинтарною каплицею Преображення Господнього.

21000 Вінниця,
вул. Москаленка, 46,
+380 (432) 27-40-86,
f.b.: 1969426503272157

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Завдяки зусиллям о. Владислава Халуп'яка у пристосованій капличці нового вінницького мікрорайона Тяжилів взимку 1994 року було звершене перше богослужіння та цього ж року зареєстрована парафія. Під керівництвом о. Казимира Дудека 1996 року розпочали будівництво мурованого костелу, наріжний камінь якого освятив у вересні єпископ Генрик Томасік із Польщі.

77100 Галич,
вул. Осьмомисла, 24,
+380 (3431) 226-88

Галич вперше згадується в угорських літописах ще у доруські (біло-хорватські часи) у 896 та 898 роках. На початку 40-х років XII століття місто стало столицею Галицького князівства, а пізніше - Галицько-Волинської держави (князя називали 'самодержцем всієї Русі'). У 1367 році Галич отримав магдебурзьке право, підтверджене 1374 року. У 1375р. Галич став столицею Галицької архідієцезії латинського обряду (у 1410-1412рр. її перенесли до Львова). Нині є центром району із населенням понад 6200 мешканців.

Перший костел (ймовірно, дерев'яний) існував з 1367 року, коли його освятив під титулом св. Марії Магдалини Гнєзненський архієпископ Ярослав Скотницький. Наступним костелом стала збудована ще 1194 року білокам'яна церква св. Пантелеймона, яку переосвятили на кафедральний собор під титулом Пресвятої Діви Марії.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.