816657 Берездівці,
+380 (3261) 260-10,
f.b.: Brzozdowce

Берездівці відомі у джерелах з 1410 року, коли у селі постала парафія, проте поселення старіше, про що свідчить, принаймні, збудований раніше костел. Згадуються також у 1435-1441, 1455 і 1497 роках. 1526 року Берездівці отримали магдебурзське право. У 1833 році містечко мало 1342 мешканців, 1880 року - 1920, у тому числі 652 греко- і 628 римо-католиків, 1931 року - 1672, а нині - понад 1700 осіб. Село входило до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Отже, 16 вересня 1440 року місцевий власник Бенко (та його син Станіслав із села Жабокруки, яке від 1974 року називається Квітневим) склали фундаційний акт парафії у Берездівцях, пожертвувавши для неї село Чижичі. А дерев'яний костел Різдва Пресвятої Діви Марії Бенко за згодою архієпископа Галицького Якова Стрепи Бенко збудував ще раніше. 5 січня 1439 року Маргарита, власниця сусідніх Ляшок (нині - Долішнє і Горішнє) та Мильчиць, відписала парафії певні маєтності, що підтвердив у 1497 році Ян Сенявський.

77146 Більшівці,
вул. Івана Франка,
+380 (3431) 611-44,
f.b.: 385214355167863

Більшівці (Богушівці) 24 березня 1402р. подаровані архієпископу Львівському Якову Стрепі, у документах згадуються також 8 березня 1408р. та 12 березня 1436р. 1590 року отримали статус містечка. У 1880р. мали 3500 мешканців, з яких 1000 були греко- і 500 римо-католиками, а 1939 року - 3900 (1850 українців-греко-католиків, 200 українців-римо-католиків, 400 поляків). У 1940р. стали селищем міського типу та до 1963р. були районним центром, потім увійшли до Галицького району, а 2020р. - до Івано-Франківського. Населення - майже 2 тисячі мешканців.

У замковій каплиці в Богушівцях місцевий власник Мартин Казановський помістив образ Матері Божої з Дитятком, виловлений (за легендою) 1620 року у Дністрі перед успішною битвою з переважаючими силами татар. Цю ікону оточили великою шаною та коштом Казановського швидко збудували для неї перший костел, до якого вже 20 березня 1624 року внесли чудотворний образ, а новоспоруджений храм віддали кармелітам (монастир для них Казановський фундував ще 23 лютого 1623 року). Тоді ж костел було проголошено дієцезіальним санктуарієм.

23130 Браїлів,
вул. Чайковського, 4,
+380 (4332) 335-72, 336-31,
www: brailiv.saletyni.org,
f.b.: SanktuariumJezusaNazaranskiegoBr...

Браїлів вперше згадується 1440 року, коли в межиріччі Рову і Браги було збудовано замок і засновано містечко. Є також згадки у 1594 та 1596 роках. За 'Реєстром війська запорізького' (1649р.) у часи Хмельниччини Браїлів був сотенним містечком Брацлавського полку. Із 1972 року - селище міського типу, в якому нині проживає близько 4500 мешканців.

Католицька парафія латинського обряду у Браїлові існувала з 1604 року, її обслуговували оо.-капуцини.

На початку 30-х років XVIII століття царська влада віддала споруджений у 1767-1778 роках костельно-монастирський комплекс оо.-тринітаріїв, у тому числі костел Пресвятої Трійці, Православній Церкві. Римо-католики змушені були послуговуватись цвинтарною каплицею Преображення Господнього.

23420 Вербовець,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4356) 346-66

Перша документальна згадка про Вербовець датується 1439 роком, згадується також у 1530, 1542 і 1566 роках. 7 червня 1607 року село отримало магдебурзьке право, приблизно тоді місто мало 3661 мешканців. У 1796-1804рр. Вербовець був центром повіту. 1893 року тут проживало лише 2584 жителів, нині - понад шість сотень осіб. Село входило до Мурованокуриловецького району, а від 2020 року є частиною Могилів-Подільського.

Перший дерев'яний костел св. Архангела Михаїла у Вербовці, збудований коштом короля Зигмунда ІІІ Вази, постав 1607 року, коли поселення отримало магдебурзьке право, проте станом на 1717 рік храм вже був руїною. Відновлена у 1752 році дерев'яна святиня згоріла в ніч на Пасху 1798 року від розведених вогнищ. Від 1752 року тут також велись метричні книги.

21000 Вінниця,
вул. Москаленка, 46,
+380 (432) 27-40-86,
f.b.: 1969426503272157

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Завдяки зусиллям о. Владислава Халуп'яка у пристосованій капличці нового вінницького мікрорайона Тяжилів взимку 1994 року було звершене перше богослужіння та цього ж року зареєстрована парафія. Під керівництвом о. Казимира Дудека 1996 року розпочали будівництво мурованого костелу, наріжний камінь якого освятив у вересні єпископ Генрик Томасік із Польщі.

77100 Галич,
вул. Осмомисла, 24,
+380 (3431) 226-88

Галич вперше згадується в угорських літописах ще у біло-хорватські часи у 90-х роках IX століття, а за археологічними даними існував у Xст. На початку 40-х років XIIст. сталв столицею Галицького князівства, а пізніше - Галицько-Волинської держави (її князя називали 'самодержцем всієї Русі'). У 1367 році отримав магдебурзьке право, підтверджене 1374 року, від 1375р. був столицею Галицької архідієцезії латинського обряду, яку у 1410-1414рр. перенесли до Львова. З австрійських часів був центром повіту. 1870 року тут проживало 4142 мешканців, 1 січня 1939 року - 4700, нині ж - 6300 осіб. 17 січня 1940 року Галич став райцентром, а 2020 року увійшов до Івано-Франківського району.

Перший костел (дерев'яний) св. Марії Магдалини існував у Галичі з 1367 року, наступним стала церква св. Пантелеймона, яку переосвятили під титулом Пресвятої Діви Марії. А перша інформація про інший, парафіяльний храм у місті датується 1396 роком. У 1427 році парафія отримала суттєве збільшення свого фінансово-майнового забезпечення, а новий мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії було збудовано у 1710-1780 роках.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

32000 Городок,
вул. Ванагса, 14,
+380 (3851) 315-83

Історики відносять Городок до міст Болохівського князівства під назвою Городець, проте роком першої писемної згадки вважається 1362, коли Литва розгромила татар на річці Сині Води і оволоділа Поділлям з його містами та селами. Городок згадується також 1392 роком. Називався Бедрихів Городок, Городок, Грудек, Грудок і Новодвор. Турецьке ярмо 1672-1699 років зменшило населення міста, тому Городок заселили мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року за королівською грамотою отримав права міста. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

На жаль, муровані костели (францисканський св. Антонія 1737 року та св. Станіслава 1779 року) не збереглись.

У 1496 році у Городку було споруджено дерев'яний костел, проте 1550 року татари знищили святиню. У 1580-1589 роках збудовали та облаштували новий дерев'яний храм коштом М. Гербурта з Фельштина. А 1779 року було споруджено мурований костел за кошти Я. Замойського, який 1826 року освятив єпископ Францішек Мацкевич. У 1937 році цей храм повністю знищила радянська влада.

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

69035 Запоріжжя,
вул. Заводська, 21А,
+380 (61) 218-58-49, 213-33-33,
www: rkc.zp.ua,
f.b.: SanktuarijBogaOtcaMiloserdnogoVG...

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

До революції в Олександрівську була філіальна каплиця парафії в Катеринославську (Дніропетровську), яку в 30-х роках XXст. закрили, а 50-х - знищили (на її місці збудували завод). З 1993 року Служби у Запоріжжі проводились в різних приміщеннях. Потім завдяки єпископу Я. Ольшанському та організації 'Kirche in Not' було придбано недобудований житловий будинок, у якому 04.09.1994р. після ремонту та реконструкції єпископ Я. Ольшанський освятив каплицю св. Ап. Павла.

У 1997 році міська влада виділила земельну ділянку під будівництво храму та парафіяльного будинку, а 5 квітня 1998 року тодішній єпископ- помічник Кам'янець- Подільський Станіслав Падевський OFM Cap (майбутній перший єпископ Харківсько- Запорізький) освятив територію під будівництво костелу. 7 грудня 1998 року Папа Йоан Павло II освятив наріжний камінь, взятий з основи базиліки св. Апостола Петра у Римі, і того ж дня передав його запорізькому пароху о. Яну Собіло (нині - єпископ) через свого секретаря о. Мечислава Мокшицького (нині - архієпископ), а 7 жовтня 1999 року єпископ Леон Дубравський OFM заклав його під будівництво храму за проектом запорізьких архітекторів (зменшена копія базиліки св. Петра у Ватикані).