79495 Львів-Винники,
вул. Львівська, 1,
+380 (32) 296-40-86, 296-40-86,
f.b.: parafijavynnyky

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Поселення Винники існує, принаймні, з XIII століття. У другій половині цього століття та в наступному належало родині львівських війтів Штехерів. 22 серпня 1352 року згадується як Малі Винники. 17 травня 1666 року отримало магдебурзьке право. У 1785-1940 роках тут існували німецькі колонії Вайнберґен і Унтерберґен. 1880 року місто нараховувало майже півтори тисячі українців, 1200 німців і 200 поляків. 1939 року чисельність поляків зросла до 2800, а українців - до 2600 осіб. У 1940-1959 роках Винники були центром району, нині ж належать до Львова у складі Личаківського району. Проживає у місті майже 22 тисячі мешканців.

31337 Мацьківці

Село Мацьківці відоме під назвами Macrkocze (1383р.), Mashowce (1668р.), Mackowce (1784р.), Мацьковці (1789р.), Мацевці (1805р.), Myszkowce (1820р.), Мацковці (1862р.) та Майковці (1898р.). Значну частину його населення, чисельність якого становить близько тисячі мешканців, складають українці польського етнічного походження, чиї предки-мазури оселились тут ще у XVII-XVIII століттях.

У 1801 році у Мацьківцях було споруджено костел, проте 1936 року його зруйнувала радянська влада. Недалеко від місцевого цвинтаря, у північно-східній частині села знаходилась придорожня капличка, яку знищили 1937 року. У 1995-1998 роках з ініціативи та під керівництвом Франциска Бялобжицького на цвинтарі збудували мурований костел, який консекрував єпископ Ян Ольшанський MIC. 2007 року поруч із храмом спорудили парафіяльний будинок. Мацьківцями опікувались оо.-єзуїти (товариство Ісуса) з парафії св. Анни у Хмельницькому на Гречанах, поки 8 вересня 2010 року тут не постала самостійна парафія, яку стали обслуговувати францисканці конвентуальні. У 2010-2012 роках у Мацьківцях працював настоятелем майбутній єпископ о. Едвард Кава OFM Conv. В парафії служать сестри-служебниці Святого Духа.

54001 Миколаїв,
вул. вул. Захисників Миколаєва, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph-mk.org,
f.b.: joseph.org.ua

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року відкрили римсько-католицький храм (ймовірно, дім молитви), який був присвячений св. Йосифу, хоча деякі джерела подають титул св. Миколая, сплутавши цю святиню із костелом св. Миколая у Миколаєві на Хмельниччині. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та польська.

81300 Мостиська,
Богдана Хмельницького, 5

За непідтвердженими даними, перша писемна згадка про поселення є в Галицько-Волинському літописі з 1244 року, проте більш ймовірною першою згадкою в документах є інша дата - 1392 рік. 1404 року Мостиська отримали магдебурзьке право, підтверджене у 1491 році, а 1434 року стало центром староства. З 1867 року місто було повітовим осередком, а з 1940 року - районним центром (нині належить до Яворівського району). Населення - понад 9 тисяч мешканців.

У XVI столітті у Мостиськах було споруджено мурований костел оо.-домініканів, монастир яких заснували ще за короля Владислава Ягайла. 1705 року святиню реконструювали. 20.12.1788р. австрійська влада ліквідувала монастир, а храм закрила (сіносховище). 1880 року викуплений костел було освячено як філіальний мостиської парафії. У 1881 році святиню віддали оо.-редемтористам. 1888 року було завершено ремонт костелу. У 1900-1901 роках храм розбудували за проектом Й. Яроліма (добудували бічні нефи, вежу тощо); Ю. Кручковський здійснив розпис інтер'єру святині. 25 березня 1902 року костел консекрував єпископ Йосиф Пельчар.

23530 Мурафа,
вул. Дружби, 75,
+380 (4344) 293-68, 294-44,
f.b.: murafs.ka.parafia

Мурафа (Морахва) вперше документально згадується 1432 року. Частина містечка на правому березі ріки Клекотина звалась Стара Мурафа, а на лівому березі - Нова Мурафа. У 80-х роках XIXст. ці дві Мурафи нараховували майже три тисячі мешканців, 1893 року - 2260, 1905 року - 3140. У радянські часи до 1989 року об'єднане село Мурафа називалось Жданове. Нині тут проживає понад 2700 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

У 1627 році у Мурафі місцева власниця Ядвіга Белжецька (із Язловецьких) фундувала невеликий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії для оо.-домініканців, пожертвувавши їм, зокрема, села (Великі) Голинчиці та Малі Голинчинці (Ксьондзівку, яка нині є Вербівкою). Після цього фундаторка померла, а її спадкоємець Януш Тишкевич заборонив ченцям оселитись у Мурафі, тому домініканці облаштувались у Голинчицях, збудувавши тут дерев'яні каплицю та невелику резиденцію.

82011 Нижанковичі,
вул. Костюшки, 17,
f.b.: 1847820292137724

Поселення Нижанковичі відоме з ХІІ століття як Загуменки та з 70-х років XIVст. як Краснопіль. 1431 року тут було засноване місто на польському праві, яке 1448 року перевели на магдебурзьке. У 1785р. в Нижанковичах проживало 590 греко- і 361 римо-католиків та 50 євреїв. 1793 року підтверджено права вільного королівського міста. У 1880р. Нижанковичі мали 1752 мешканців, у тому числі 642 греко- і 467 римо-католиків, а 1921 року - 1865 осіб. У 1934р. втратили міське право, а з 1940 року є селищем міського типу, яке у 1945-1959рр. було центром району. Нижанковичі належали до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського. Нині чесельність мешканців - понад 1800 осіб.

У 1448-1451 роках у Нижанковичах заснували парафію та спорудили первинний мурований костел коштом польського короля (Казимира IV), який до 23 липня 1511 року був патроном храму (на прохання єпископа Перемишльського Матея Джевіцького патронат передали колегії вікаріїв Перемишльської катедри). 1524 року святиню знищили татари. У 1540 році костел було відбудовано та освячено під титулом Пресвятої Трійці, Непорочного Зачаття П.Д.М., свв. Мартина, Миколая і Варвари та 11 Тисячі Дівиць.

65104 Одеса,
вул. Довга, 120,
+380 (482) 45-95-42,
f.b.: 1160910130588973, 604753963195065

Перша згадка про замок-порт Кацюбіїв, який у різні часи називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Римсько-католицька спільнота Таірова (одного з наймолодших одеських спальних житлових масивів) організувалась 2002 року. Перша Свята Меса тут була відправлена 26 вересня 2002 року в орендованому приміщенні. А через два роки, 24 вересня 2004 року було засновано парафію Фатімської Матері Божої, опікуватись якої доручили оо.-паллотинам (товариство Католицького Апостольства). 2005 року було придбано квартиру по вул. Академіка Корольова, після ремонту тут постали каплиця і помешкання для священника. 13 жовтня 2005 року єпископ Броніслав Бернацький освятив цю каплицю.

45263 Олика

Вперше назва містечка зустрічається в Іпатіївському літописі 1149 роком. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік Олики стояв укріплений град Чемерин, проте з часом вир міського життя перемістився в Олику, яка взяла собі назву від річки Оличі. 1564 року місто отримало магдебурзьке право. Нині Олика - селище міського типу (містечко). з населенням понад 3 тисячі мешканців.

Перший дерев'яний костел на цьому місці збудував у 1588 році Станіслав Радзивілл. Новий мурований храм було споруджено у 1635-1640 роках коштом Альбрехта Радзивілла на взірець римського храму Іль-Джезу за проектом італійців Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна за участі скульпторів Мельхіора Ерленберга і Міхала Германуса. У 1640 році костел консекрував єпископ Андрій Гембіцький, а через рік храм підняли до рангу колегіального. Із жовтня 1803 року його кустошем служив майбутній Луцько-Житомирський єпископ Михайло Пивницький.

57500 Очаків,
вул. Західна, 9,
+380 (515) 43-78-90

У 1480р. кримські татари захопили відоме ще з часів Київської Русі місто Дашів та у 1492-1493рр. збудували на його місці фортецю Кара-Кермен, яка пізніше отримала назву на турецький лад Ач(і/є)-Кале, що потім трансформувалось в Очаків. У 1792р. на місці зруйнованої турецької фортеці заклали портове місто Очаків. 1859 року у містечку проживало 4823 мешканців, У 80-х роках XIXст. - близько 5300, нині - понад 13 тисяч осіб. 1938 року Очаків отримав статус міста, до 2020 року був райцентром.

Раніше католики латинського обряду Очакова належали до парафії св. Миколая у Мюнхені (нині - Градівка). Причому, 1903 року їх ще було недостатньо, щоб подавати у схематизмі Тираспольської дієцезії у складі цієї парафії, проте, принаймні, 1912 року вони вже там згадуються. Але свої святині вони не мали.

47875 Полупанівка,
вул. Свята Гора, 2

Перша згадка про Полупанівку датується 1580 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. 1914 року в селі проживало 1320 жителів, 1931 року - 1402, у тому числі приблизно 80% поляків і 18% українців, нині - близько тисячі осіб. Село колишнього Підволочиського району тепер входить до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. Мурований костел Опіки св. Йосифа у Полупанівці вони збудували 1894 року. У 1913 році тут було засновано парафіяльну експозитуру, яка 1925 року стала самостійною парафією. Близько 1963 року храм радянська влада перетворила на похоронне бюро, а 1982 року - на краєзнавчий музей. Майже все оснащення святині було спалене.