24531 Дзигівка

Дзигівка ввжається заснованою 1500 року, у 1787 році стала містечком, була центром волості. 1881 року тут проживало 3956 мешканців (переважно - євреїв), 1893 року - 5041, 1905 року - 7413, нині ж Дзигівка є селом з населенням три тисяч осіб, з яких лише близько сотні є римо-католиками. Входила до Ямпільського району, а від 2020 року є частиною Могилів-Подільського.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Матері Божої з Гори Кармель у Томашполі. У 1803-1805 роках у Дзигівці було споруджено сучасний мурований костел коштом місцевого власника Вікентія Ярошинського. Фундаційний акт він підписав 14 квітня 1804 року, а 28 серпня цього ж року звернувся із проханням до управляючого єпископа про заснування у містечку самостійної парафії, яку виділили із томашпільської 1806 року.

48423 Звенигород

Поселення Звенигород відоме у джрелах, принаймні, від середини XVIII століття, хоча археологічні знахідки засвідчують його значно поважніший вік. На початку 80-років ХІХ століття мало 771 мешканця, з яких 462 були римо- та 297 греко-католиками. У 1944-1945рр. поляки, що складали більшість населення, виїхали до Польщі, а у Звенигороді оселились українці з Польщі у Надсянні. Село до 2020р. входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Нині проживає тут близько 840 селян.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. 1889 року, коли їх чисельність вже становила понад півтисячі, вони збудували муровану філіальну каплицю, яку тоді ж було освячено під титулом Святого Духа і св. Йосафата.

80720 Глиняни,
вул. св. Миколая, 34,
+380 (3265) 515-86

Глиняни вперше згадуються у документах 1379 роком, є згадки також у 1380, 1381 і 1395 роках. 1397 року отримали магдебурзьке право, підтверджене 1425 року. 1857 року тут проживало 3155 мешканців, 1880 року - 3965, у тому числі 1794 греко- і 463 римо-католиків, 1921 року - 4255, з них 1965 українців і 719 поляків, 1939 року - 4563, у тому числі 1573 українців і 1121 поляків, нині - понад три тисячі осіб. У 1939-1962 роках були райцентром, потім увійшли до Золочівського району, а від 2020 року - у Львівському.

Парафію у Глинянах засновано 2 жовтня 1397 року коштом короля Владислава Ягайла та збудовано перший (дерев'яний) костел, який освятив архієпископ Галицький Яків Стрепа. Черговий дерев'яний храм було знищено нападниками на зламі другого і третього десятиліть XVII століття, але його швидко відновили.

32000 Городок,
вул. о. Ванагса, 14,
+380 (3851) 321-43,
www: wds-gorodok.com,
f.b.: 345857168908755

Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.

Seminarium diecezji Kamieniecko-Podolskiej założył w 1721 roku biskup Stanisław Rupniewski. W 1781r. otrzymała własny budynek, lecz w 1793r. władze carskie go odebrały, klerycy przenieśli się do klasztoru ojców karmelitów. Dwa lata później została zlikwidowana diecezja Kamieniecko-Podolska, seminarium przeniesiono do Oliki. W 1798r. wznowiono diecezję i seminarium, ale nie oddano budynek i klerycy ponownie przenieśli się do klasztoru ojców karmelitów. W 1843r. seminarium przypisano do Akademii Duchownej w Petersburgu, klerycy przenieśli się do klasztoru ojców dominikanów. W 1886r. władze carskie ponownie zlikwidowały diecezję, a seminarium zamknęły ostatecznie. W 1918 roku diecezja została wznowiona, lecz na skutek terroru komunistycznego nie udało się wznowić seminarium.

48311 Горожанка

Поселення Горожанка (Рожанка, Горожана, Грозана) відоме письмово від 22 червня 1439 року, згадується також 1445 року. У 1556-1635 роках вважалось приватним містом. Населене було переважно українцями. Нині у селі проживає майже півтори тисячі мешканців. Належало до Монастириського району, а тепер увійшло до Чортківського.

Перший дерев'яний костел в Горожанці (разом із парафією) постав у проміжку 1600-1615 років коштом місцевого власника Миколая Маковецького, проте 1620 року його спалили турки чи татари. Наступний дерев'яний храм згадується 1641 року, а 1741 року занотовано існування того ж чи вже іншого, але теж дерев'яного костелу, що мав три вівтарі: головний (Святого Духа) та бічні Матері Божої і Христа Розіп'ятого. Святиня згоріла 1751 року від удару блискавки.

23053 Копайгород,
вул. Центральна, 24,
+380 (4341) 324-44

Засноване у 1624 році на землях села Галчинець місто Новгород невдовзі отримало назву Копайгород та магдебурзьке право. На початку 80-х років тут проживало вісім сотень мешканців, 1893 року - 1628, 1905 року - 3913, нині - понад 1200 осіб. У 1920-1959 роках Копайгород був райцентром, потім увійшов до Барського району, а від 2020 року - до Жмеринського. Із 1956 року є селищем (міського типу).

3 березня 1635 року орендар та війт королівського Новгорода Лукаш Мясковський зобов'язався своїм коштом збудувати у містечку костел. Цей дерев'яний храм вже тоді отримав титул Успіння Пресвятої Дівм Марії та був знищений (можливо, не один раз) в буремні роки другої половини XVII століття. У 1710-х - 1720-х роках цю святиню востаннє відбудували з дерева.

12015 Кошелівка,
вул. Шевченка, 48

Поселення вважається відомим з XVIII століття, заселене було, переважно, польськими колоністами. 1906 року у Кошелівці проживало 738 мешканців. Восени 1936 року до Карагандинської області Казахстану радянська влада переселила 548 осіб (майже всі були поляками). Нині село нараховує близько шести сотень жителів. Входило до Пулинського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду Кошелівки належали до парафії св. Яна Непомуцького у Пулинах і раніше своєї святині не мали. Від 1990 року ними опікувались паллотини із житомирської парафії Божого Милосердя, а в 1992-2001 роках тут служили священники із згромадження Місіонерів Святої Родини з Польщі.

84301 Краматорськ,
вул. Танкістів, 24

У 1868 році на споруджуваній Курсько-Харківсько-Азовській залізниці біля річки Казенний Торець з'явилася залізнична станція, поблизу якої виросло селище Крам на Торці (потім поступово назва змінилась на Краматорівку). Поселення з 1926 року було селищем міського типу, у 1932 році отримало статус міста і назву Краматорськ. Населення - майже 154 тисяч мешканців.

На підприємствах у Краматорівці працювало багато спеціалістів-католиків з Європи, у тому числі і поляків. Відомо, що, принаймні, 1912 року їх духовними потребами опікувався о. Рилло, проте свого храму вони ще не мали. Мурований костел їх коштом у Старому місті почали споруджувати 1915 року, а завершили у 1917 році. За радянської влади храм закрили 16.08.1923р. і перетворили на зерносховище, а у вересні 1935 року колишня святиня стала Палацем піонерів. Пізніше будівлю костелу, яка сильно постраждала від пожежі під час війни, повністю знесли, а на її місці поставили пам'ятник Леніну.

25066 Кропивницький,
вул. Дворцова, 50/46,
+380 (522) 22-76-18

У XVI - першій половині XVIII століть землі сучасного Кіровограда були володіннями Запорозької Січі, а його історія починається із заснування у 1754 році фортеці святої Єлизавети. У 1784 році Єлизаветград став центром повіту, 1923 року - центром округи. 1924 року місто перейменували на Зінов'євськ, у грудні 1934 року - на Кірове, а разом з перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року воно стало обласним центром. 14 липня 2016 року перейменоване на честь українського письменника і драматурга Марка Кропивницького. Населення - понад 227 тисяч мешканців.

З квітня 1992 року у Кіровоград стали приїзджати священки з Кам'янець-Подільського на Хмельниччині та Чечельника на Вінничині, які відправляли Святі Меси у приватному будинку Олександра і Нонни Голиченків. 25 грудня цього ж року була заснована місцева парафія (тоді під титулом Фатімської Божої Матері, який пізніше змінили на Святого Духа). 1994 року її першим настоятелем став о. Йосиф Шиманський, котрий спочатку поселився у будинку сім'ї Голиченків. Оскільки старий костел Різдва Пресвятої Діви Марії у місті знищила радянська влада ще 1936 року, у 1995 році було придбано невеликий будинок по вулиці Короленко, у якому облаштували каплицю.

23242 Малі Крушлинці,
вул. Коцюбинського, 2

Nazwa osady pochodzi od nazwy sąsiedniej wsi Kruszlyńce Duże, założonej wcześniej, bo po raz pierwszy wspomnianej w 1777 roku. Nazwa pochodzi od słowa „krusza” - kruszec. Pierwsza wzmianka o Kruszlyńcach Małych w dokumentach datowana jest 1797 rokiem. Нині тут проживає понад 1600 мешканців.

Na 1901 rok jedną czwartą ludności stanowili katolicy, którzy mieli swoją kaplicę, do której dojeżdżał ksiądz. Kaplica w Kruszlyńcach Małych nie zachowała się do naszych dni. W latach 1997-1998 dzięki staraniom Stefana Puszkara zbudowano tu murowany kościół i 6 czerwca 1998 roku poświęcono go pod wezwaniem Ducha Świętego.