21000 Вінниця,
вул. Соборна

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Домініканці до Вінниці переселились із містечка Черленків (нині - Селище) на початку 20-х років XVII століття, збудувавши у місті дерев'яний костельно-монастирський комплекс поруч із єзуїтським. Проте у середині цього століття під час козацько-польських війн переїхали до Черленкова. Після їх повернення у Вінницю відновлені завдяки Стефану Черленківському костел та монастир знову було знищено у 90-х роках (тепер вже татарами). На початку XVIIІ століття залишки споруд розібрали.

35311 Клевань,
вул. Міцкевича, 5

Поселення Клевань існувало вже у ХІІ столітті під назвою Коливань, проте в письмових джерелах Клевань вперше згаданий 1458 роком. У 1654 році поселенню було надане магдебурзьке право. З 1940 року - селище міського типу, після війни Клевань до другої половини 60-тих років був районним центром. Населення нині - понад 7700 мешканців.

У 1590 році власник Клевані князь Юрій Чорторийський, який першим з цього руського православного княжого роду перейшов в католицизм, спочатку збудував тут дерев’яний костел, а у 1610-1630 роках - мурований. У 1673 році храм консекрував єпископ-помічник Луцький Станіслав Лоза.

80084 Межиріччя

Село Межиріччя, яке до ІІ світової війни називалось Пархач, відоме у документах з 60-х років XVI століття. 1940 року радянська влада перейменувала його на Шевченкове та зробила центром району, який проіснував недовго. Станом на 1 січня 1939 року у селі проживало 1830 мешканців, з них римо-католиків - 140 українців, 70 поляків та 120 польських колоністів міжвоєнного періоду у присілку Грушів. Нинішнє населення - понад тисяча селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії Зіслання Святого Духа у Кристинополі (нині - Червоноград). 1903 року, коли їх кількість становила майже дві сотні, тут спорудили маленьку капличку.

48208 Сидорів,
f.b.: sydoriw

Перша писемна згадка про Сидорів датується 7 жовтням 1398 року. У квітні 1547 року поселення отримало статус міста. Нині є селом із населенням понад 1100 осіб. Входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Ймовірно, що після отримання міського статусу тут мала бути якась католицька святиня, проте достеменно відомо лише про заснування парафії у 1726 році. Сучасний мурований костел для домініканців- обсервантів збудували коштом місцевих власників Калиновських за зміненим проектом Йоана Вітте у 1720-1730-х роках, а після його оснащення освятили 1741 року. Після ліквідації австрійською владою 14 ківтня 1787 року домініканського монастиря у Сидорові костел перейняло світське духовенство.

40022 Суми,
вул. Псільська, 1,
+380 (542) 22-07-72,
f.b.: ecclsumy

Місто було засноване у 1652-1655 роках переселенцями з Правобережної України і називалось спочатку Сумина слобода, з 1656 року - Сумин. Із 60-х років буква «н» зникла і місто отримало сучасну назву - Суми. 1658 року місто стало центром Слобідського козацького полку, а в 1780 році - центром повіту. У 1923-1930 роках було центром округи, а з 1939 року є обласним центром. Населення - понад 263 тисячі мешканців.

У 1890-ті роки Павло Харитоненко подарував римсько-католицькій спільноті Сум земельну ділянку під будівництво філіального костелу парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Харкові, дозвіл на спорудження якого було отримано 1900 року. Неоготичний храм збудували протягом 1901-1911 років коштом парафіян та за фінансової допомоги П. Харитоненка, котрий був православним. 1911 року його консекрував єпископ-помічник Могильовський Ян Цепляк. У 1932 році радянська влада остаточно закрила святиню. У 1945-1953 роках у будівлі костелу знаходився обласний краєзнавчий музей, у 1953-1972 роках храм використовувся як спортивний зал педінституту, а в 1972-1994 роках - спортивний зал школи № 8.

18015 Черкаси,
вул. Піонерська, 22,
+380 (472) 32-00-72

Черкаси як постійне поселення відомі з кінця XIII століття, проте перша достовірна згадка міститься у Густинському літописі і датується 1305 роком. У 1386 році місто стало столицею Руського гетьманства. Від назви міста, навколо якого поселялись козаки, їх взагалі почали називати черкасами. А в російських документах XVI-XVII століть черкасами називали вже всіх українців. В 1791 році місто отримало магдебурзьке право, хоча існує версія, що такий привілей Черкаси мали й раніше. З 1797 року Черкаси стали ценром повіту Київської губернії, а 1923 року - центром Черкаського, з 1927 року - Шевченківського округу і району. Після ліквідації округів 1930 року місто залишилось центром району. Нині є обласним центром з населенням понад 276 тисяч мешканців.

32132 Шарівка

Шарівка (Шаравка) вперше згадується у 1432 році, проте постала вона ще у давньоруські часи, про що свідчить дзвіниця місцевої церкви, яка у XIV столітті була оборонною вежою. Шарівка мала статус містечка. Нині у селі проживає понад 1200 мешканців, належало воно до Ярмолинецького району, а тепер - до Хмельницького.

У 30-х роках XV століття власник поселення Домарат прибудував до східного фасаду згаданої вище оборонної вежі, яка стала дзвіницею, триконхову церкву. А вже у 70-х роках наступного століття цей православний храм став костелом домініканського монастиря, фундованого черговим власником Шарівки Яковом Претвичем. Після руйнувань початку XVIII століття святиню відновили 1773 року. Стіни та нове склепіння розписав тринітарій Ян Прагтель із Браїлова.