48509 Білий Потік

Поселення Білий Потік вперше згадується у документах у 1442, 1448 та 1564 роках. 1880 року тут проживало 855 мешканців, 1900 року - 1211, 1910 року - 1259, 1921 року - 1152, 1931 року - 1167, більшість яких була поляками, нині ж село нараховує лише трохи більше двох з половиною сотень осіб.

Католики латинського обряду Білого Потоку належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Чорткові, а після заснування 1854 року у Хом'яківці парафіяльної експозитури перейшли до неї. Тоді їх було близько чотири сотні вірян, наприкінці цього століття - понад шість сотень, а перед І світовою війною - понад 760 осіб.

30510 Буртин,
вул. Перемоги, 51

Буртин засновано 1815 року. До 1937 року тут проживали лише римо-католики, більшість яких тоді ж репресували та вислали до Казахстану. Нині католики латинського обряду складають половину населення села, чисельність якого перевищує вісім сотень мешканців.

У 1991-1993 роках тут споруджено костел зусиллями майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM. 26 серпня 1993 року храм консекрував єпископ Ян Ольшанський MIC.

81555 Великий Любінь

Вперше Любінгород чи Любінь у руських хроніках згадується у XIII столітті. У І половині XV століття Любінь розділився на дві частини, які отримали назви Великого Любіня і Малого Любіня. В австрійські часи завдяки місцевим мінеральним водам Великий Любінь став курортом. Від 18.04.1964 року є селищем міського типу, в якому нині проживає понад 4500 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку. У 20-х роках ХІХ століття тут було споруджено невеличку каплицю для відпочиваючих, а у ІІ половині цього століття збудовали навпроти готелю каплицю у неороманському стилі. У 1911-1912 роках у Великому Любіні постала парафіяльна експозитура коштом А. Бруніцького, а 1923 року було засновано парафію.

12535 Горіхове

У невеликому селі Горіхове, що колись називалось Оріхове, проживає лише трохи більше сотні мешканців, частина яких є римо-католиками.

У 2017-2018 роках місцевий парафіянин Олексій Криницький своїми коштом та працею збудував у Горіхові невеличку муровану каплицю. 18 березня 2018 року від імені єпископа її освятив тодішній настоятель Житомирського кафедрального собору св. Софії о. Віктор Маковський. Горіхове обслуговують оо.-салезіани (товариство св. Франциска Салезького) з парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Коростишеві.

81613 Демня

Перша офіційна письмова згадка про Демню датована 1464 роком, але, за іншими джерелами, село згадувалося під назвою Демня на Зубрі або Воля ще 1453 року. У 80-х роках ХІХ століття мало приблизно 1400 мешканців. У 1950-1989 роках називалось Димівкою. Нині нараховує 1600 селян. Входило до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Місцеві римо-католики, які належали до парафії св. Миколая у Миколаєві, завдяки зусиллям її настоятеля о. Войтеха Войтановського 11 березня 1911 року, за чисельності майже чотири сотні вірних, отримали із Львівської курії дозвіл на будівництво філіальної святині. Вже наступного року коштом вірян Демні було споруджено її стіни. 1913 року на завершення спорудження каплиці кошти виділила як церковна, так і світська влада. Але закінчив будівництво неоготичного храму 1914 року вже новий настоятель о. Антоній Барць, та й то лише завдяки додатковій фінансовій допомозі, отриманій у травні цього року з курії.

Дубники-Калинівка

Дубники відомі у документах, принаймні, від 1566 року. У селі проживала велика кількість етнічних німців, а навколо поселення у міжвоєнний період заснували багато польських колоній-хуторів, у тому числі і Калинівку. Після ІІ світової війни на території села та його хуторів було створено військовий полігон, у звʼязку з чим село ліквідували. Фактично, Калинівка містилась на північ від Дубників, південніше Охнівки та на схід від Білина.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Йоахима i св. Анни у Володимирі. У 1929-1930 роках завдяки зусиллям настоятеля о. Броніслава Галицького коштом вірян на хуторі-колонії Калинівка села Дубники збудували костел у так званому 'пруському' стилі (з дерева та цегли). 7 липня 1930 року новоспоруджений храм під титулом Божої Матері Ченстоховської урочисто освятив єпископ Луцький Адольф Шельонжек.

77030 Княгиничі

Вперше Княгиничі зустрічаються в документі від 12 листопада 1430 року, є також згадки у 1430, 1437, 1447 і 1451 роках. 1563 року отримали магдебурзьке право, були містечком. Етнічно у Княгиничах суттєво переважали українці. 1931 року тут проживало 1872 мешканців, 1939 року - 2040, нині - понад сім сотень осіб. Село входило до Рогатинського району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Парафія у Княгиничах постала не пізніше 1448 року, коли тут згадується місцевий душпастир Яків. 1600 року архієпископ Ян Соліковський описує костел (ймовірно, дерев'яний) як вміло збудований, проте вже на початку 20-х років цього століття його зруйнували турки і татари. Після відновлення храм зазнав чергового знищення 1648 року під час польсько-козацьких війн.

81463 Корналовичі

Перша письмова згадка про село Корналовичі датується 25 серпня (2 вересня за новим стилем) 1375 роком. У ньому проживає понад тисяча мешканців.

Місцеві римо-католики, чисельність яких перед ІІ світовою війною сягнула півтисячі вірних, належали до парафії св. Миколая у Дублянах. У 1890 році у Корналовичах було освячено під титулом Пресвятої Діви Марії муровану цвинтарну каплицю родини Созанських, яка використовувалась як публічна філіальна святиня.

Від 40-х років ХХ століття по 1991 рік каплиця не працювала, а після повернення стала місцевим костелом під титулом Матері Божої Ченстоховської. 26 серпня 2020 року відремонтований храм освятив єпископ Едвард Кава.

30640 Малий Лазучин

Невеличке село Малий Лазучин, в якому проживає менше двох сотень мешканців, вважається заснованим 1420 року.

Місцева римсько-католицька громада була зареєстрована завдяки зусиллям о. Павла Прушинського 31 жовтня 1997 року. Свята Літургія відправляється у житловому будинку, який пристосовано під каплицю та проведення катехиз. Цією святинею послуговуються також жителі понад десятка сусідніх сіл, а опікуються нею дієцезіальні священники із парафії Пресвятої Трійці у Теофіполі.

87543 Маріуполь,
вул. Бестужева, 60,
+380 (629) 24-17-70,
www: kostel-mari.blogspot.com

Перше стаціонарне поселення хліборобів на території Маріуполя постало у IX—X століттях і називалося Адамаха. Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано на початку XVIст. запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Згодом Домаха перетворився на городище, а потім - на фортецю. У 1734 році перебудована й укріплена фортеця Домаха офіційно стала центром Кальміуської паланки (козацького військового округу) Запорізької Січі. У 1778 році поблизу заклали повітове місто Павловськ, яке 1779 року отримало назву Маріанополь чи Маріу-Поль. 1780 року місто остаточно перейменоване в Маріуполь. У 1948-1989 роках називалось Жданов. Населення - понад 440 тисяч мешканців.

У вересні 1995 року на квартирі Єлени і Віктора Клєщьових було проведено перше Богослужіння маріупольської спільноти римо-католиків, а 6 квітня 1996 року Свята Меса відбулась вже в актовому залі «Міськодоканала» (вул. Варганова, 7). 30 вересня 1996 року зареєстували римсько-католицьку парафію Успіння Матері Божої у Маріуполі. 24 жовтня 2002 року у місті з'явилась перша копія чудотворної ікони Матері Божої Ченстоховської. А 27 жовтня у присутності майбутнього єпископа о. Яна Собіло із Запоріжжя та о. Здіслава Зайонца із парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бердянську, котрий досі опікувався вірними у Маріуполі, парафію офіційно перейняли оо.-пауліни. 31 серпня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив парафіяльну каплицю у паулінському будинку.