75134 Абрикосівка,
вул. Південна, 15,

Хутір у цьому місці з'явився ще у 90-х роках ХІХ століття, проте село вважається заснованим у 1928 році як Сад-комбінат ім. Фрунзе. З 1957 року називається Абрикосівкою. Населення - близько 1200 мешканців. У селі є церква Почаївської ікони Божої Матері Херсонської єпархії Московського патріархату та костел Матері Божої Фатімської. Жодна з громад, яким належать ці святині, не є домінуючою, співіснують доброзичливо.

З 1999 року в Абрикосівці проводились богослужіння у сім'ях парафіян. Статут парафії Матері Божої Фатімської було зареєстровано органами влади 12 вересня 2006 року, цього ж року в Абрикосівці розпочалось спорудження свого мурованого храму, яке здійснювалось на пожертви як місцевих вірян, так і сімей з Польщі.

23655 Ганнопіль,
вул. Польова, 47а

Перші згадки про село Ганнопіль (Аннопіль) містять історичні джерела XVIII століття. 1885 року тут проживало 1200 мешканців, 1893 року - 1329, 1897 року - 1893, 1905 року - 1903, нині село нараховує менше півтори тисячі осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у розташованому неподалік Тульчині та, не маючи власної святині, відвідували парафіяльний костел, розміщений при дорозі на Копіївку в центрі міста. Мурований храм в Ганнополі постав лише у пострадянські часи.

58025 Чернівці,
вул. Івана Підкови, 10,
+380 (372) 56-14-37,
f.b.: 757028404664469

Чернівці (Черн) відомі з ХІІ століття, коли давньоукраїнські буковинські землі були частиною Галицького та Галицько- Волинського князівств. Пізніше Чернівці згадуються 8 жовтням 1408 року, а у 80-ті роки XV століття стали центром повіту та отримали статус міста. В Австрійській імперії місто з 1787 року було центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. стало столицею окремої Буковинської провінції. З 1940р. після об'єднання Чернівецького та Хотинського повітів Чернівці є обласним центром. Проживає у ньому понад 266 тисяч мешканців.

Садгора вважається заснованою 1770 року, 1801 року отримала статус торгового містечка. У 1774р. тут проживала лише сотня мешканців, 1869 року - 6009, 1880 року - 5019, 1910 року - 4600. У 1949р. стала селищем міського типу, була райцентром, а нині є частиною Чернівців.

Після входження у 1774 року Буковини до складу Австрійської імперії понад сотня садгорських римо-католиків послуговувалась каплицею, облаштованою ними у залишеній турками дерев'яній будівлі. Богослужіння для них проводив австрійський військовий капелан.

12724 Довбиш,
вул. Костельна, 9,
+380 (4144) 513-52, 510-04,
f.b.: 1177798512292375

Вперше згадується у джерелах 1811 року під назвою Довбишів Ставок, потім - Довбишів, а, принаймні, від 1900 року - Довбиш. На початку ХХст. його околиці заселялись вихідцями із центральних районів Польщі, тому половина жителів донині має польське коріння. У 1925-1935рр. був Мархлевськом та центром польського національного району, а в 1939-1944рр. - Щорськом, від 1938 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає майже 4300 осіб. Входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Звягельського.

Католики латинського обряду Довбиша належали до парафії св. Йоана Непомуцького у Пулинах. Виходячи з того, що 1911 року із 156 осель 154 були польськими і лише 2 українськими, а чисельність мешканців 1900 року становила 967 осіб, можна припустити, що кількість вірян тоді, принаймні, перевищила тисячу. І їм знадобилась своя святиня, бо парафіяльна розташовувалась надто далеко.

45109 Дубище

Дубище відоме з 1322 року, коли тут згадується у джерелах православний монастир. 1793 року село мало лише сім десятків мешканців, 1900 року - удвічі більше та ще 174 в колоніях Дубище Старе і Дубище Нове, нині ж у селищі (міського типу), яким воно стало 1992 року, проживає майже дві тисячі осіб (у 1991-1995рр. населення збільшилось за рахунок переселенців з-під Чорнобиля - на підставі рішення Ради Міністрів України від 28.08.1990р.). Входило до Рожищенського району, а від 2020 року - до Луцького.

Місцеві католики латинського обряду, що населяли переважно колонію Дубище Нове, спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишеньках, але після заснування у 1920-1921 роках парафії Преображення Господнього у Рожищах, перейшли до неї, проте своєї святині раніше не мали. Від 1931 року, коли вперше у схематизмах Луцької дієцезії почали вказувати населені пункти парафій, у складі рожищенської парафії подається лише Дубище Нове без Дубища і Дубища Старого.

30423 Городище

Dawnioruskie horodyszcze, które się tu znajduje niektórzy badacze uważają za Izasław, inni - twierdzą pod Izasławem. Zbudowano go w XIIw. i należało do księcia Trembowlańskiego księstwa, potem odeszło do Bołochiwskiego księstwa i pełniło funkcje obronne na jego północnych rubieżach. W 1241 roku Mongołowie zrujnowali horodyszcze. Według legendy wieś założyli w XIV wieku ludzie, którzy przeżyli najście Mongołów, nieopodal zrujnowanego horodyszcza – o jeden kilometr dalej. Po raz pierwszy w dokumentach Horodyszcze jest wspomniane jako własność księcia Eliasza Konstantego Ostrogskiego (akta z dnia 31.01.1534r.). Нині є селом з населенням близько двох тисяч мешканців.

Po upadku reżimu komunistycznego wierni gromadzili się na Msze św. w domu prywatnym. W 1994 roku biskup Jan Olszański MIC poświęcił kamień węgielny pod budowę nowej świątyni, ponieważ dawny karmelitański kościół Najświętszej Maryi Panny, споруджений 1746-1782 роках, nie udało się odzyskać (його віддали Московському патріархату).

31226 Гайдайки,
вул. Миру, 2а

На початку 60 років XIX століття тут, на безлюдній території першими поселилась родина Гайдай. Гайдай проводив виміри земельних наділів для селян, які прибували на місце нового поселення з навколишніх сіл. Це і стало основою населеного пункту Гайдайки. У 1968 році до Гайдайок увійшло поселення Червоне. У Гайдайках раніше переважали мешканці польського етнічного походження, тоді як у Червоному мещкали переважно українці. Нині тут проживає лише трохи більше трьох сотень селян.

Будівництво місцевого мурованого костелу проводилось у 1989-1992 роках зусиллями о. Яна Білецького та Ганни Пачковської. 12 грудня 1992 року єпископ Ян Ольшанський MIC освятив цей храм.

41600 Конотоп,
вул. Клубна, 72А,
f.b.: 1834671493477205

Історики вважають, що місто існувало ще до навали монголо-татар, проте перша згадка про нього у джерелах датується 1634 роком. Тут постало військове укріплення Конотоп, яке у 1640 році було перебудовано у достатньо потужну фортецю. Після 1648 року Конотоп став сотенним містечком. З 1923 року - районний центр. Населення - понад 86 тисяч мешканців.

Ймовірно, що у 1640-1648 роках у Конотопі, який тоді був польською фортецею, існував костел, про що, зокрема, може свідчити існування у минулому вулиці Костельної. Наприкінці 90-х років ХХ століття місцеві римо-католики, якими тут є переважно вихідці із Західної України, почали проводити богослужіння на приватній квартирі. 23 травня 2000 року на земельні ділянці в Конотопі була відправлена перша Служба Божа, а потім розпочалось будівництво нового храму.

81360 Крисовичі,
+380 (3234) 651-49,
www: krysowice.at.ua,
f.b.: krysowice

Назва поселення походить від давньоруської знатної родини Крисів, а вперше у документах воно зустрічається 1440 роком. Нині тут проживає близько шести сотень селян.

У XVIII столітті у Крисовичах було споруджено замок та облаштовано каплицю у ньому в збудованій сотню років раніше будівлі. 1780 року каплицю консекрував архієпископ Вацлав Сераковський. Під час І світової війни росіяни знищили замок, проте каплиця уціліла.

31040 Кульчини

Вважається, що поселення Кульчини згадується в документах періоду князя Володимира як князівське містечко Кольчичи, а в документах 1427-1428 років під назвою «Кольчини». Проте офіційно Кульчини вперше письмово датуються 1497 роком, є також згадка у 1517 році. Були містечком, в якому наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть проживало понад 3300 мешканців, нині ж - близько 1100 осіб. Село входило до Красилівського району, а від 2020 року - до Хмельницького.

Відомо, що 19 серпня 1763 року власник містечка Антоній Любомирський фундував спорудження першого костелу та монастиря домініканців, пожертву 1766 року збільшив його син Мартин Любомирський. Але вже 1795 року черговий власник Кульчин Ігнатій Понятовський збудував новий храм.