35320 Олександрія,
вул. Івана Франка, 1

Перша документальна згадка про Олександрію (Першки, Першкову Арку, Першків Міст) датується 1518 роком. 1603 року власник поселення Олександр Острозький перейменував Першки на Олександрію, яка вже 1629 року згадується як місто з населенням понад дві тисячі мешканців. У Російській імперії Олександрія була центром волості, а у 1940-1959 роках - районним центром. Нині тут проживає майже 2400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел постав в Олександрії ще у першій половині ХVІІ століття, проте він був зруйнований під час козацько-польської війни. У 70-х роках коштом Казимира Шишковського було збудовано наступний дерев'яний храм та засновано парафію. Цю святиню знищила пожежа 23 січня 1792 року, але ще цього ж року завдяки зусиллям настоятеля о. Франциска Оранського та коштам парафіян її замінив новий дерев'яний храм.

47724 Велика Березовиця

Перші письмові згадки про Велику Березовицю датуються 1458 та 1474 роками. У 1880 році село налічувало 1489 мешканців, з них 1386 українців, 79 поляків і 24 євреїв. 6 липня 1957 року Велика Березовиця отримала статус селища міського типу. Нині тут проживає майже 8400 осіб.

Римо-католики села спочатку належали до парафії св. Вацлава у Баворові. 1899 року, коли їх чисельність майже сягнула півтори сотні, вони своїм коштом збудували філіальну муровану каплицю та освятили її під титулом Пресвятої Діви Марії. 1907 року католики латинського обряду Великої Березовиці перейшли до парафії св. Адальберта (Войтеха) у Буцневі

77161 Блюдники

Вперше письмово Блюдники згадуються 1412 року як містечко, в якому проживала шляхта. Наступні згадки - у 1413, 1415, 1435, 1438, 1447 і 1478 роках. Від 1623 року були власністю францисканського монастиря Святого Хреста у Галичі (ймовірно, аж до його ліквідації австрійською владою). 1880 року тут проживало 1049 жителів, у тому числі 913 греко- і 33 римо-католиків, 1939 року - 1630, з них 1490 українців-греко-католиків, 60 поляків і 40 українців-римо-католиків, нині ж - понад 700 осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Войнилові. Власники Блюдників в парку поблизу свого палацу збудували приватну муровану каплицю, яка містила скульптуру св. Онуфрія. Ця святиня вперше згадується у схематизмі Львівської архідієцезії у 1876 році, хоча споруджена була значно раніше, можливо навіть наприкінці XVIII століття.

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

47660 Великий Ходачків

Перша писемна згадка про поселення датується 1504 роком. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть Великий Ходачків згадується як містечко. Нині у цьому селі проживає майже 1400 мешканців. Належало воно до Козівського району, а тепер - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1870 року родина Шеліських подарувала земельну ділянку під костел, а 24 квітня 1879 року було закладено наріжний камінь під його будівництво, яке завершили вже наступного року. Консекрація храму відбулась 1890 року. У 1899-1900 роках святиню добудували. 1907 року вперше згадується парафіяльна експозитура у Великому Ходачкові. 1916 року німецькі війська, намагаючись знищити спостережний пункт російських військ, облаштований на вежі костелу, повністю його зруйнували.

48524 Великі Чорнокінці

Перша документальна згадка про Чорнокінці - 17 липня 1413 року, згадуються також 28 лютого 1452 року. У 1880 році у Великих Чорнокінцях разом із Малими та двома присілками проживало 3276 мешканців, у тому числі 2553 греко- і 600 римо-католиків. У Великих Чорнокінцях: 1900 року - 2971 мешканець, 1910 року - 3075, 1921 року - 2875, 1931 року - 2924 (переважна більшість українців), нині - майже тисяча осіб. У 1965 році Великі і Малі Чорнокінці об'єднали в одне село, а 1988 року - знову розділили на два.

Католики латинського обряду Чорнокінців, як Великих, так і Малих, спочатку належали до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сидорові та користувались греко-католицькою дерев'яною церквою у Великих Чорнокінцях. Їх чисельність від середини ХІХ століття до 1878 року, коли у Великих Чорнокінцях збудували коштом місцевих власників Еразма і Матильди Волянських філіальний мурований храм та освятили його, зросла від півтисячі до шести сотень вірних.

59021 Давидівка,
Лісова, 7

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

81506 Долиняни

Перша документальна згадка про Долиняни датується 1443 роком, село згадується також 07.12.1450р., 1471р., 18.03.1496р. та 1498 року. У 80-х роках у Долинянах та присілках проживало понад 470 римо-католиків та менше сотні греко-католиків, а 1896 року - 438 і 133 відповідно. Нині чисельність населення не перевищує сім сотень осіб. Село належало до Городоцького району, а від 2020 року - до Львівського.

Католики латинського обряду села та його присілків належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку. 1905 року вони власним коштом збудували у Долинянах філіальний мурований костел та освятили його під титулом Пресвятої Діви Марії. Цей храм вперше згадується у схематизмі Львівської архідієцезії за 1907 рік.

47723 Драганівка

Поселення існувало ще, принаймні, наприкінці XV століття як королівська власність, проте було спустошене під час козацько-польської війни у середині XVII століття. Тому пізніше сюди переселили поляків із Мазурії. Перша писемна згадка про це село як Драганівку чи Траганівку датується 1708 роком, є також згадка 1729 року. У 80-х роках ХІХст. тут проживало понад 1400 мешканців, з них близько 1200 римо-католиків, а 1914 року - майже 2200 (римо-католиків понад півтори тисячі), нині ж село нараховує понад дев'ять сотень осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1851 року віряни Драганівки та сусідніх Почапинець зібрали початкові кошти на будівництво костелу (земельну ділянку пожертвувала родина місцевих власників Соболевських). Ще до спорудження храму, у 1852 році у Драганівці коштом місцевої влади та Соболевських було утворено капеланію, до якої увійшли також Почапинці. Будівництвом храму, присченого спочатку Відвіданню Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, опікувався настасівський вікарій о. Мартин Малявський.

82100 Дрогобич,
Козловського, 57

У Х столітті тут інувало поселення Бич, яке наприкінці ХІ століття зруйнували половці. Уцілілі його мешканці заснували поруч 'інший, другий Бич', що і дало назву місту. У 1422 році Дрогобич отримав магдебурзьке право, потім був осередком повіту та староства. У 1939-1959 роках був обласним центром, нині - районний центр. У ньому проживає нині понад 76 тисяч мешканців.

У 1914 році з ініціативи настоятеля дрогобицької парафії св. Варфоломія о. Яна Шалайки за проектом міського будівничого Францішка Єллонка розпочали будівництво костелу, яке перервала війна. 1922 року коштом Раймунда Яроша старі мури розібрали та спорудили нові висотою близько 3 метрів, після чого будівництво знову припинилось. А продовжилось лише 1930 року завдяки фінансовій допомозі місцевих підприємств. І протягом трьох років під керівництвом інженера Владислава Клісецького було, в основному завершене.