35600 Дубно

Дубно вперше згадується 30 серпня 1100 року, є також згадка 1149 року, проте, як свідчать археологічні рокопки, засноване ще раніше. 4 червня 1498 року отримало статус міста, а 1507 року - магдебурзьке право. Від 1795 року місто було центр повіту. 1860 року тут проживало 8364 мешканців, 1937 року - понад 15 тисяч (29% - українці, 26% - поляки), нині ж місто є райцентром із населенням понад 40 тисяч осіб.

Першу католицьку святиню (замкову каплицю) у Дубні збудував 1560 року його власник православний Костянтин Василь Острозький для своїх дружини-католички та дворян-католиків.

У період 1608-1614рр. наступний власник Дубна Януш Острозький запросив до міста оо.-бернардинів, надавши їм цю замкову каплицю та оселивши їх поряд із нею, а 1614 року фундував спорудження для них костельно-монастирського комплексу. Збудувати його мали на теренах тодішнього парафіяльного храму, а парафія отримувала зайняту бернардинами територію поблизу замку. Цей обмін земельними ділянками єпископ у Луцьку затвердив лише 1625 року, тому спорудження бернардинських будівель не могло розпочатись раніше.

32400 Дунаївці,
вул. Красінських, 24

Перша згадка про Дунаївці датується 1403 роком. У 1592 році поселення отримало статус магдебурзьке право, підтверджене 1605 року, і назву Дунайгород, яка не прижилась. Від 1862 року Дунаївці - волосний центр, від 1923 року - райцентр, а з 1958 року - місто. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 10 тисяч мешканців, 1893 року - 12339, 1905 року - 12540, нині - близько 16 тисяч осіб. 2020 року місто увійшло до Кам'янець-Подільського району.

В Дунаївцях від початку XVIIст. вже існував парафільний костел св. Архангела Михаїла, проте 1750 року місцевий власник Йосиф Потоцький запропонував збудувати ще й храм (і монастир) для капуцинів. У березні наступного року обрали земельну ділянку, а 24 квітня цього ж року єпископ Миколай Дембовський повідомив про заснування капуцинського костельно-монастирського комплексу. Хоча фундатор невдовзі помер, проте його син Станіслав підтвердив фундаційні зобов'язання щодо капуцинів.

32365 Жванець,
вул. 60-річчя Жовтня,
f.b.: 370487763150144

Жванець вперше згадується у 1431 році. 1646 року король Владислав IV надав Жванцю магдебурзьке право. Нині колишнє містечко є селом із населенням понад півтори тисячі мешканців.

Сучасний мурований костел у Жванці було споруджено у 1740 році на пожертви католиків вірменського обряду та Лаврентія Ланцкоронського, з дозволу якого 1699 року у Жванець прибули вірмени з сусіднього Кам’янця-Подільського. 1769 року храм спалили барські конфедерати, а в 1782-1786 роках його відбудували. 1791 року святиню консекрував Львівський архієпископ вірменського обряду Валеріан Туманович. 1869 року храм став парафіяльним.

47234 Залізці

Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

У першій половині XVI століття у Залізцях збудували перший (ймовірно, дерев'яний) костел та заснували парафію. Наступну (муровану) святиню, споруджену у першій половині XVII століття, відновили 1730 року та освятили у 1738 році під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Нині цей храм перебуває у стані глибокої руїни.

47234 Залізці

Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Перший (мурований чи дерев'яний) костел у Залізцях не міг постати раніше 1511 року, коли місцева землевласниця Ядвіга Каменецька здійснила його фундацію. Можливо і справді він мав титул св. Антонія, як подають деякі джерела, хоча і не підтверджують церковні документи, але, швидше за все, таку присвяту пізніше приписали храму через святкування відпусту св. Антонія. 13 листопада 1547 року син фундаторки Ян Каменецький суттєво розширив фінансово-майнове забезпечення святині, що і стало офіційним початком парафії.

22432 Іванів,
вул. вул. Михайла Богачука, 17

Іванів нині є селом, а до 1946 року був містом Янів. У 1410р. Адам Мишка розпочав будувати тут великий обороний замок, проте першою писемною згадкою про Янів вважається 1537 рік. Згадується також у 1545 і 1552 роках, а 1578 року поселення отримало магдебурзьке право. У 1833р. у місті проживало 1300 мешканців, на початку 80-х років ХІХст. - близько 2000, 1893 року - 2356, 1905 року - 5850, 1929 року - 6481, у тому числі 4570 українців і 240 поляків, нині - понад чотири тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

У 1754р. місцевий власник Адам Мишка Холоневський збудував у Янові дерев'яні монастир та каплицю Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, маючи намір передати їх якомусь чернечому ордену для обслуговування заснованої парафії. У 1760р. його пропозицію прийняли бернардини, проте єпископ Луцький Антоній Воллович не дав дозволу на утворення чернечого осередку, а погодився лише на одного ченця в якості адміністратора парафії.

68600 Ізмаїл,
вул.Комсомольська, 43,
+380 (4841) 210-74

Ізмаїл стоїть на місці, де у IV–V сторіччях знаходилась грецька колонія Антиофілас, а потім виникло поселення «Сміл», яке у середньовіччі генуезькі купці називали «Сініл». Після XVI століття територію захопили турки і на цьому місці постала фортеця «Ішмаел» (можливо, що турки просто пристосували до своєї мови назву «Сміл»). Після відступу турків у 1812 році вона отримала статус міста і назву Тучков (назву Ізмаїл повернули у 40-х роках XIX сторіччя). З 1944 року був центром області, а від 1956 року є районним центром, в якому нині проживає майже 72 тисячі мешканців.

Після отримання у 1825 році дозволу на спорудження костелу римо-католики Ізмаїла збудували 1826 року через недостатність коштів лише невелику каплицю, яка вже 1840 року стала руїною. І тільки наприкінці 40-х - на початку 50-х років постав нарешті сучасний мурований храм. У 1915 році костел заново було відбудовано після пожежі. До революції парафію, як нараховувала 2215 вірних, обслуговував о. Йоан Хондру, а храм продовжував працювати і далі, оскільки Ізмаїл увійшов до складу Румунії.

813?? Іорданівка

Село Іорданівка існувало, принаймні, від початку ХХ століття. Нині тут проживає менше двох сотень мешканців.

Римо-католики Іорданівки до ІІ світової війни належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. 1913 року, коли у селі проживало понад сто католиків латинського обряду, тут вже була дерев'яна філіальна святиня. Із 40-х років ХХ століття по 1989 рік її було закрито. Після повернення каплицю освятили як костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

57334 Киселівка,
вул. Соборна, 6

Село заснували у 30-х роках ХІХст. переселенці-католики з польських, литовських та білоруських земель, які опинились тут не з власної волі, а за царським указом після Листопадового повстання. Спочатку воно називалось Поляцьким, проте, принаймні, від 1876 року вже мало назву Киселівка. 1886 року тут мешкало 558 осіб, нині ж (до війни) - понад 1200 мешканців. До 2020 року село входило до Снігурівського району.

Місцеві римо-католики належали до парафії свв. Пія і Миколая у Херсоні. У 1850-1852 роках у Киселівці на високому місці біля цвинтаря постала мурована каплиця, споруджена коштом графині Целестини Панкратьєвої та вірян, яка, принаймні, від 1876 року вже мала статус філії херсонської парафії, що від 1887 року титулувалась лише святим Миколаєм. В середині 80-х років постав проект перебудови киселівської каплиці на повноцінний костел (правда, не реалізований). У 1897 році єпископ Тираспольський Антоній Церр консекрував належно оснащений храм під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (згадується під цією присвятою ще 1876 року).

45514 Кисилин

Перша писемна згадка про Кисилин (Киселин) датується 1451 роком, згадується також у 1545, 1570 і 1589 роках, вважався містечком. У Російській імперії був центром волості. 1870 року у містечеку проживало 598 мешканців, на початку ХХст. - понад 1400, 1906 року - 1556, 1921 року - 458, нині село має лише трохи більше трьох сотень осіб. Входило до Локачинського району, а 2020 року увйшло до Володимирського.

Перший костел в Кисилині постав у 40-х - 50-х роках XVIIст., коли існуючий у містечку мурований місцевим власником Юрієм Чаплич-Шпанівським аріанський збір за вироком Люблінського трибуналу зачинили та переробили на католицький храм.