84500 Бахмут,
вул. Соборна, 8,
+380 (6274) 229-78

Розповсюджена версія про заснування Бахмута у 1571 році не відповідає дійсності. Острог на річці Бахмут збудували слобідські козаки у 1703 році, перший його опис складено 1704 року, а наприкінці цього століття він вже вважався містом. У 1924 році Бахмут перейменували на Артемівськ на честь революціонера-більшовика Артема (Ф. Сергєєва). Нині - місто обласного значення та районний центр. У лютому 2016 року йому повернули стару назву Бахмут. Населення - близько 80 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики (в основному - переселенці з Європи та західної частини Російської імперії) вже 1865 року придбали дерев'яний будинок, в якому облаштували молитовний дім (каплицю). До 1876-1877 років бахмутську парафію, чисельністю понад 1100 вірних, адміністрував о. Конрад Легович, якого замінив о. Валентин Шамотульський. У 1899-1903 роках адміністратор о. Болеслав Анджейкович обслуговував Бахмут та майже два десятки навколишніх населених пунктів, копалень і заводів, у тому числі Луганськ, Горлівку і Кадіївку.

31235 Бубнівка

Перша писемна згадка про Велику Бубнівку датується 1569 роком. У 1901 році у ній проживало 2750 жителів, з них католиками було 890 осіб. За радянської влади село і першу частину своєї назви втратило, і зменшило своє населення до тисячі мешканців. Входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмнльницького.

8 вересня 1991 року у Бубнівці було освячено будинок, в якому протягом наступних шести років відправляли богослужіння. 19 травня 1994 року єпископ Ян Ольшанський MIC затвердив статут парафії.

89430 Галоч,
вул. Головна, 56

В письмових джерелах Галоч відоме як 'Galich', 'Galuch', 'Galoch', 'Gálocs', а перша письмова згадка датується 1273 роком. Сьогодні тут проживає майже півтисячі мешканців, більшість з яких мають угорське етнічне походження.

Галоч був філією доборусківської парафії. На переломі XVI-XVII століть село стало реформатоським. У 1741 році тут згадуються дві церкви (можливо, одна з них була католицькою). У 1851 році у Галочі проживало 132 католика східного обряду та 88 - латинського. У 1928 році постала мурована Покровська греко-католицька церква, яку радянська влада закрила 1952 року (станом на 1944 рік у селі було 94 римо-католиків та майже у два рази більше греко-католиків).

89441 Глибоке,
вул. Головна, 13

Вперше село згадується в документах за 1417 рік. Називалось воно тоді Малим Холмцем чи Гуткою. Нині проживає тут трохи більше півтисячі мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Луки, євангеліста у Середньому. Місцевий костел збудував 1871 року середнянський парох о. Андраш Будьіш, він же заснував у селі також школу.

У 1960-х роках радянська влада закрила храм, а 1967 року року облаштувала у ньому музей атеїзму. Костел було повернено вірним 1989 року.

16552 Зеленівка

У 60-х роках XVIII століття німецькі переселенці з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць заснували поселення Ґрос Вердер і Кляйн Вердер. Згодом їх чисельність зросла від 647 осіб 1859 року до 1470 осіб 1901 року. З серпня 1943 року розпочалась евакуація етнічних німців до Німеччини, а залишені ними будинки після деокупації були заселені вихідцями з Росії та Білорусі. У червні 1945 року село Грос Вердер перейменували в Зеленівку, Кляйн Вердер - у Малозеленівку, а пізніше їх об’єднали в одне село Зеленівка. Нині у ньому проживає менше трьох сотень мешканців. Належало до Бахмутського району, а тепер - до Ніжинського.

Дерев’яний із березових колод на цегляному фундаменті костел у Ґрос Вердері під керівництвом о. Вільміка збудовали, скоріше за все, у 70-х роках XVIII століття, хоча й інколи наводяться більш пізні дати 1796 і навіть 1821 років (переселенці були переважно католиками, то ж не могли так довго обходитись без своєї святині, хіба що спочатку була споруджена тимчасова каплиця). Храм, збудований місцевими будівничими під керівництвом німців-замовників з характерними для православних святинь елементами, багато разів ремонтували - у 1827, 1857, 1868, 1883-1885 та 1904 роках.

78600 Косів,
вул. Міцкевича, 9,
+380 (3478) 201-23

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, у 60-х роках XVIст. поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Як місто вперше згадується 1579 року, хоча вважається, що міські права надані лише 1654 року. З 60-х років XIXст. Косів був повітовим центром, у радянські часи став райцентром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте ця назва не прижилась. На початку 80-х років ХІХст. мав 2795 мешканців (більшість - українці), нині - дев'ять тисяч осіб.

Парафія та дерев'яний костел у Косові відомі від початку XVIII століття під титулом св. Миколая, єпископа. У 1777р. спорудили наступний дерев'яний храм для францисканців конвентуальних коштом Тадея Дідушицького. 20 липня 1881 року ця святиня згоріла, тому 2 серпня 1890 року було освячено наріжний камінь під будівництво нового мурованого костелу. 13 вересня 1897 року новоспоруджений храм освятили під титулом Матері Божої Святого Розарію.

78600 Косів

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, у 60-х роках XVIст. поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Як місто вперше згадується 1579 року, хоча вважається, що міські права надані лише 1654 року. З 60-х років XIXст. Косів був повітовим центром, у радянські часи став райцентром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте ця назва не прижилась. На початку 80-х років ХІХст. мав 2795 мешканців (більшість - українці), нині - дев'ять тисяч осіб.

Парафіяльний дерев'яний костел у Косові, що існував від початку XVIIIст., у 1777р. замінили іншим дерев'яним храмом, який 1881 року згорів. Тому у 1890-1897рр. постав мурований костел Матері Божої Святого Розарію. Але ще раніше, на початку 70-х років ХІХст. збудували муровану цвинтарну каплицю, яка двічі була парафіяльною святинею (у 80-х - 90-х роках ХІХст. після пожежі у костелі, а потім - у пострадянські часи).

78600 Косів

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, у 60-х роках XVIст. поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Як місто вперше згадується 1579 року, хоча вважається, що міські права надані лише 1654 року. З 60-х років XIXст. Косів був повітовим центром, у радянські часи став райцентром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте ця назва не прижилась. На початку 80-х років ХІХст. мав 2795 мешканців (більшість - українці), нині - дев'ять тисяч осіб.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Косові відомі від початку XVIII століття. Постали коштом місцевих власників Юрія та Маріанни Дідушицьких, які, зокрема, пожертвували земельну ділянку під храм, виділили певну суму грошей і майна на утримання настоятеля та 1705 року звільнили чотирьох своїх підданих від будь-яких поборів взамін на виконання ними послуг при святині.

67831 Мар'янівка

Колишню німецьку колонію Марієнталь заснували у 1804-1805 роках переважно переселенці із села Марієнталь в Ельзасі. У 1896-1917рр. поселення називалось Георгієвка (на честь вел. князя Георгія, сина імператора Олександра Третього). Від 1 лютого 1945 року є Мар'янівкою. Населення - майже тисяча мешканців.

У 1807 році була відкрита перша католицька школа. З 1809 року місцеві католики належали до парафії св. Йосифа у Йосифсталі, проте через кілька років тут створили свою парафію. Богослужіння спочатку проводили у школі, а у 1817-1821 роках коштом парафіян збудували мурований костел. Окрім того, завдяки Георгу Ошу на кладовищі постала каплиця.

77145 Медуха

Перші документальні згадки про Медуху датуються 1435-1449 роками, хоча вже від 1402 року відомо про якогось Бульріка з Медухи. 1464 року підтверджено продаж третьої частини села Львівському архієпископу Григорію Саноцькому. Пізніше львівські архієпископи викупили решту села, яке залишалось у їхній власності аж до ХХ століття. 1880 року село мало 1428 мешканців, з них 799 греко- і 651 римо-католиків, нині ж у селі проживає менше півтисячі осіб. Входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Римо-католики села належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках. Ще 1794 року у Медусі планували створити парафію. Цього не сталось, проте такий намір може свідчити про існування у селі якогось храму вже у той час. Правда, принаймні, у другій половині ХІХст. його вже не існувало. І 1870 року, коли чисельність вірних становила півтисячі, у Медусі коштом місцевої шляхти спорудили та освятили філіальну муровану каплицю.