84500 Бахмут,
вул. Соборна, 8,
+380 (6274) 229-78

Розповсюджена версія про заснування Бахмута у 1571 році не відповідає дійсності. Острог на річці Бахмут збудували слобідські козаки у 1703 році, перший його опис складено 1704 року, а наприкінці цього століття він вже вважався містом. У 1924 році Бахмут перейменували на Артемівськ на честь революціонера-більшовика Артема (Ф. Сергєєва). Нині - місто обласного значення та районний центр. У лютому 2016 року йому повернули стару назву Бахмут. Населення - близько 80 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики (в основному - переселенці з Європи та західної частини Російської імперії) вже 1865 року придбали дерев'яний будинок, в якому облаштували молитовний дім (каплицю). До 1876-1877 років бахмутську парафію, чисельністю понад 1100 вірних, адміністрував о. Конрад Легович, якого замінив о. Валентин Шамотульський. У 1899-1903 роках адміністратор о. Болеслав Анджейкович обслуговував Бахмут та майже два десятки навколишніх населених пунктів, копалень і заводів, у тому числі Луганськ, Горлівку і Кадіївку.

31235 Бубнівка

Перша писемна згадка про Велику Бубнівку датується 1569 роком. У 1901 році у ній проживало 2750 жителів, з них католиками було 890 осіб. За радянської влади село і першу частину своєї назви втратило, і зменшило своє населення до тисячі мешканців. Входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмнльницького.

8 вересня 1991 року у Бубнівці було освячено будинок, в якому протягом наступних шести років відправляли богослужіння. 19 травня 1994 року єпископ Ян Ольшанський MIC затвердив статут парафії.

89430 Галоч,
вул. Головна, 56

В письмових джерелах Галоч відоме як 'Galich', 'Galuch', 'Galoch', 'Gálocs', а перша письмова згадка датується 1273 роком. Сьогодні тут проживає майже півтисячі мешканців, більшість з яких мають угорське етнічне походження.

Галоч був філією доборусківської парафії. На переломі XVI-XVII століть село стало реформатоським. У 1741 році тут згадуються дві церкви (можливо, одна з них була католицькою). У 1851 році у Галочі проживало 132 католика східного обряду та 88 - латинського. У 1928 році постала мурована Покровська греко-католицька церква, яку радянська влада закрила 1952 року (станом на 1944 рік у селі було 94 римо-католиків та майже у два рази більше греко-католиків).

89441 Глибоке,
вул. Головна, 13

Вперше село згадується в документах за 1417 рік. Називалось воно тоді Малим Холмцем чи Гуткою. Нині проживає тут трохи більше півтисячі мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Луки, євангеліста у Середньому. Місцевий костел збудував 1871 року середнянський парох о. Андраш Будьіш, він же заснував у селі також школу.

У 1960-х роках радянська влада закрила храм, а 1967 року року облаштувала у ньому музей атеїзму. Костел було повернено вірним 1989 року.

16552 Зеленівка

У 60-х роках XVIII століття німецькі переселенці з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць заснували поселення Ґрос Вердер і Кляйн Вердер. Згодом їх чисельність зросла від 647 осіб 1859 року до 1470 осіб 1901 року. З серпня 1943 року розпочалась евакуація етнічних німців до Німеччини, а залишені ними будинки після деокупації були заселені вихідцями з Росії та Білорусі. У червні 1945 року село Грос Вердер перейменували в Зеленівку, Кляйн Вердер - у Малозеленівку, а пізніше їх об’єднали в одне село Зеленівка. Нині у ньому проживає менше трьох сотень мешканців. Належало до Бахмутського району, а тепер - до Ніжинського.

Дерев’яний із березових колод на цегляному фундаменті костел у Ґрос Вердері під керівництвом о. Вільміка збудовали, скоріше за все, у 70-х роках XVIII століття, хоча й інколи наводяться більш пізні дати 1796 і навіть 1821 років (переселенці були переважно католиками, то ж не могли так довго обходитись без своєї святині, хіба що спочатку була споруджена тимчасова каплиця). Храм, збудований місцевими будівничими під керівництвом німців-замовників з характерними для православних святинь елементами, багато разів ремонтували - у 1827, 1857, 1868, 1883-1885 та 1904 роках.

78600 Косів,
вул. Міцкевича, 9,
+380 (3478) 201-23

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, а у 60-х роках XVI століття поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Місто вперше згадується у податковому реєстрі 1579 року, хоча датою його заснування вважається 1658 рік. З 60-х років XIX століття Косів став повітовим центром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте пізніше ця назва не прижилась. За радянської влади став центром району. Населення - понад 9000 мешканців.

Місцева парафія відома від початку XVIII століття. У 1777 році у Косові спорудили дерев'яний костел для францисканців конвентуальних коштом Тадея Дідушицького замість первісного дерев'яного костелика. 20 липня 1881 року цей храм згорів, тому 2 серпня 1890 року було освячено наріжний камінь під будівництво нового мурованого костелу. 13 вересня 1897 року новоспоруджений храм освятили під титулом Матері Божої Святого Розарію.

78600 Косів

Перші відомості про Косів містяться у грамоті князя Свидригайла від 1424 року, а у 60-х роках XVI століття поблизу виросло місто, яке отримало назву Риків. Проте воно було знищене і відновлене вже під назвою Косів, а село Косів перейменували на Старий Косів. Місто вперше згадується у податковому реєстрі 1579 року, хоча датою його заснування вважається 1658 рік. З 60-х років XIX століття Косів став повітовим центром. 1937 року його назвали Косовим Гуцульським, щоб відрізнити від інших Косовів, проте пізніше ця назва не прижилась. За радянської влади став центром району. Населення - понад 9000 мешканців.

Не пізніше 1873 року (ймовірно, у 60-ті роки) у Косові було споруджено муровану цвинтарну каплицю, яка двічі виконувала функцію парафіяльної святині. Перший раз - у 80-90-х роках ХІХ століття, коли згорів дерев'яний костел Матері Божої Святого Розарію. За радянської влади її використовували як майстерню з виробництва надгробних пам'ятників.