81650 Розділ

Містечко Розділ самовільно заснував у королівських лісах не пізніше 1569 року М. Чернєйовський. 5 січня 1745 року король Август III надав містечку маґдебурзьке право. Із 1940 року є селищем міського типу. Чисельність населення - понад 2500 мешканців. Належало до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

У 1615 році вперше згадується місцевий дерев'яний костел, який знищили татари 1620 року. У 1616-1648 роках (з перервою у чверть століття) у Роздолі було споруджено мурований храм коштом родин Чернєйовських та Жевуських, який отримали 1646 року оо.-кармеліти. 21 липня цього ж року фундацію їх монастиря затвердив архієпископ Миколай Кросновський. 8 вересня 1648 року до костелу було впроваджено шанований вірянами образ Матері Божої Ченстоховської.

30000 Славута,
вул. Острозька, 29,
+380 (3842) 263-72

У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка, яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.

У 1988 році у Славуті по колишній вулиці Кірова було збудовано муровану каплицю, яка конструктивно дуже подібна до першого храму, спорудженого та освяченого 1795 року. Святиня отримала титул св. Миколая та кілька років до повернення 1990 року храму св. Дороти і завершення його ремонту виконувала функцію парафіяльної.

32162 Солобківці

Соло(б/д)ківці відомі у документах з 1493 року, згадуються також у 1530, 1542, 1565, 1569 і 1583 роках, а 1642 року вважались містом. У XVIIIст. місцеві власники Гумєцькі переселили сюди католиків із інших маєтностей. 1792 року у містечку проживало 1590 мешканців, 1835 року - 1540, 1893 року - 4747, 1905 року - 4300, нині - понад 2200 осіб. Були центром волості, у 1923-1957рр. - райцентром. Село входило до Ярмолинецького району, а від 2020 року - до Хмельницького.

У 40-х роках XVIIст. у Солобківцях для домініканців спорудили мурований храм св. Йосифа, який після суттєвого знищення у другій половині століття відбудували у 1722-1729 роках та відновили 1790 року. Після закриття домініканського монастиря 1832 року костел став лише парафіяльним, був також відновлений 1896 року. У 20-х роках ХХст. радянська влада відібрала парафіяльний будинок, а 1934 року храм розібрала на будматеріали, з яких у 1937 році збудували школу.

81370 Стоянці

Село Стоянці у джерелах вперше згадується 1366 роком, є також згадка у 1410 році. 1880 року тут проживало 1345 мешканціва, у тому числі 967 поляків і 368 українців, з них римо-католиками було 776 осіб, а греко-католиками - 534. Нині ж у Стоянцях лище трохи більше трьох сотень селян. Село входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафія у Стоянцях (та перший дерев'яний костел) постали коштом місцевих власників родини Чурилів не пізніше 1475 року, бо саме тоді згадується тутешній душпастир о. Ян (в 1477-1504рр. - о. Мартин). 1631 року парафія повернулась до католицизму після періоду реформації. У 1646 році під титулом Всіх Святих згадується новий дерев'яний костел, при будівництві якого використали матеріали зі старої святині. Мав він лише один вівтар.

78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: groups/mater.dei.de.monte.carmel..., kostel.snyatyn

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).

31245 Тарноруда,
вул. Гагаріна

Поселення Тарноруда, яке, за переказами, постало ще у середині XIVст., отримало магдебурзьке право у 1583 році. Наприкінці XVIIIст. (після поділу Польщі) кордон по Збручу розділив Тарноруду на два поселення - лівобережне (нині у Хмельницькій обл.) та правобережне (зараз у Тернопільській обл.). Нині у лівобережній Тарноруді проживає понад вісім сотень селян. Село належало до Волочиського району, а тепер - до Хмельницького.

У 1643 році коштом родини Сенявських на місці дерев'яного храму, спорудженого у ІІ половині XIV століття, було збудовано мурований костел, який освятив Кам'янецький єпископ Стефан Рупневський. 1754 року Чарторийські перебудовали храм у пізньобароковому стилі.

24200 Томашпіль,
вул. І. Гаврилюка, 2,
+380 (4348) 216-44, 218-20,
f.b.: parafijaTomashpil

Містечко Томашпіль, заснований на землях відомого із 1459 року Драгушова, вперше документально згадується у 1616 році. 1892 року тут проживало 4829 мешканців, більшість яких становили євреї, 1893 року - 6656, 1905 року - 7194, 1908 року - 8059. Був центром волості, від 1923 року - райцентром (за винятком 1965-1966рр.) та селищем (міського типу), від 2020 року належить до Тульчинського району. Нині нараховує понад 5500 осіб.

У 1747-1748 роках у Томашполі коштом місцевого власника Йосифа Потоцького було споруджено дерев'яний костел під титулом св. Йосифа, проте його знищили 1769 року гайдамацькі загони (за іншою інформацією, татари, що малоймовірно). У 70-х роках XVIIIст. тодішній томашпільський душпастир о. Ян Стшицький розпочав спорудження чергової дерев'яної святині, яке завершив 1775 року його наступник о. Ігнатій Ольшевський.

48023 Завалів

Згадка про Завалів є в літописах Західної Словенії VIII століття, а у вітчизняних земельних реєстрах вперше згадується 1310 року (в інших документах - у 1395 і 1438 роках). Від 1552р. вважається містом, хоча магдебурзьке право отримав лише у 20-х роках XVIIIст., проте вже 1773 року втратив міські права, залишаючись містечком. У 1850р. тут проживало 1285 осіб, 1890 року - 1326, у тому числі 698 українців і 616 поляків, з них 711 були греко- і 217 римо-католиками, 1939 року – 1190, нині ж - менше півтисячі. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Від 1677 року відомо про існування в Завалові замкової каплиці під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Принаймні, від 1765 року Завалів належав до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині - Івано-Франківщина), а потім - до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. Богослужіння в каплиці звершували у західному та східному обрядах латинські капелани та місцеві василіани. У 1766р. каплиця мала три вівтарі - головний з образом Матері Божої Ченстоховської та бічні із іконами Матері Божої. Під час Ісв. війни замок разом із каплицею двічі палили московітські війська, а після ІІсв. війни їх було повністю знищено.