78023 Делева

Уперше в документах село згадується 1427 року, коли король Владислав Ягайло віддав його парафії свв. Миколая і Катерини у Коропці в якості фінансового забезпечення її діяльності, що залишалось незмінним аж до ХХ століття, та надав Делеві магдебурзьке право, обмежене юрисдикцією настоятеля коропецької парафії. Проте поселення є старшим, про що свідчать розташовані на його території два городища та шість давньоруських підплитових поховань. 1939 року в Делеві проживало 1950 мешканців, з них 1930 українців (1670 греко-католиків і 260 римо-католиків), 10 поляків та 10 євреїв. Нині ж тут понад 1700 селян. Належало село до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Зрозуміло, що нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Коропці. Першу каплицю (дубову) у Делеві було збудовано у другому десятилітті XVIII століття коштом коропецького настоятеля о. Ігнатія Божина. А наступна і вже мурована святиня постала 1912 року завдяки о. Михаїлу Папроцькому. Її збудували за найменшим (на 200 вірян) із трьох типових костельних проектів львівського архітектора Тадеуша Обмінського.

48023 Завалів

Згадка про Завалів є в літописах Західної Словенії VIII століття, а у вітчизняних земельних реєстрах вперше згадується 1310 року (в інших документах - у 1395 і 1438 роках). Від 1552р. вважається містом, хоча магдебурзьке право отримав лише у 20-х роках XVIIIст., проте вже 1773 року втратив міські права, залишаючись містечком. У 1850р. тут проживало 1285 осіб, 1890 року - 1326, у тому числі 698 українців і 616 поляків, з них 711 були греко- і 217 римо-католиками, 1939 року – 1190, нині ж - менше півтисячі. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Від 1677 року відомо про існування в Завалові замкової каплиці під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Принаймні, від 1765 року Завалів належав до парафії св. Марії Магдалини у Кукільниках (нині - Івано-Франківщина), а потім - до парафії св. Яна Непомуцького у Марковій. Богослужіння в каплиці звершували у західному та східному обрядах латинські капелани та місцеві василіани. У 1766р. каплиця мала три вівтарі - головний з образом Матері Божої Ченстоховської та бічні із іконами Матері Божої. Під час Ісв. війни замок разом із каплицею двічі палили московітські війська, а після ІІсв. війни їх було повністю знищено.

82544 Ільник

У 1431 році король Владислав ІІ Ягайло подарував ці землі угорському графу Івану Волоху та його синам, а поселення вперше у документах згадується 1490 роком. У 1538-1539 роках комісія королеви Бони провела ревізію цих земель та, зокрема, поділила село на Ільник Королівський та Ільник Землянський. Такий поділ зберігався, принаймні, до XIX століття включно. Нині у селі проживає понад півтори тисячі мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. 1932 року завдяки зусиллям турківського настоятеля о. Ігнатія Кулаковського постав комітет з будівництва в Ільнику власної дерев'яної каплиці. Цього ж року освятили фундамент під її спорудження, а наприкінці 1933 року будівництво каплиці, здійснене за рахунок коштів товариства «Bonus Pastor» та інших, було вже, в основному, завершене. Освячення відбулось 16 липня 1934 року.

32060 Купин

Поселення Купин відоме, принаймні, з 1407 року, згадується у докуметах також 1493 року. Потім вважалось містечком. У 1923-1931 роках було районним центром. Населяє його нині близько семи сотень мешканців.

Колишній кармелітський костел Пресвятої Трійці у Купині царська влада 1832 року передала православним, які використовували його як Троїцьку церкву. У 1936 році святиню розібрали. У 90-х роках минулого століття тут здійснював душпастирство викладач Городоцької семінарії о. Станіслав Сівєц. 22 червня 1994 року місцеві віряни (Бляхарська В., Войцехівська П., Остяк А.) придбали за так звані купони будинок, у якому раніше був залізно- скоб’яний магазин, щоб облаштувати у ньому молитовний дім.

48111 Маловоди

Вперше Маловоди у документах згадуються 1785 року. 1805 року у селі проживало 172 особи, 1880 року - 485, 1943 року - 763. У червні 1945р. більшість місцевих поляків виїхала до Польщі, а звідти переселено українців. Нині село має менше трьох сотень мешканців. У 1940-1962рр. входило до Золотниківського району, потім - до Теребовельського, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові, проте після створення 1851 року парафіяльної експозитури, а потім і самостійної парафії у Росохуватці, перейшли до неї. Цього ж десятиліття у Маловодах на цвинтарі коштом місцевого землевласника Нерея (Йосифа?) Ярошинського було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1859 року під титулом св. Луки і Матері Божої з гори Кармель.

32140 Михайлівка,
вул. Центральна, 1

Поселення Михалпіль, як до 1946 року називалась Михайлівка, вважається заснованим у XVI столітті. 8 березня 1605 року отримало магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. мало понад 1800 мешканців, наприкінці 90-х років ХІХст. - на початку ХХст. понад 2400, нині ж у селі проживає близько шести сотень осіб. Містечко було центром волості, у 1923-1959 роках - райцентром, потім увійшло до Ярмолинецького району, а 2020 року - до Хмельницького.

1 листопада 1743 року власник Михалполя Міхал Жевуський підписав акт фундування костелу та парафії, пожертвувавши для них земельну ділянку під храм та парафіяльний будинок, значні наділи орної землі і кошти на утримання святині, душпастиря та органіста. Будівництво дерев'яного костелу під титулом Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією і св. Архангела Михаїла завершили 1744 року, цього ж року було засновано місцеву парафію. Головний вівтар храму містив образ Матері Божої Ченстоховської.

47875 Полупанівка,
вул. Свята Гора, 2

Перша згадка про Полупанівку датується 1580 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. 1914 року в селі проживало 1320 жителів, 1931 року - 1402, у тому числі приблизно 80% поляків і 18% українців, нині - близько тисячі осіб. Село колишнього Підволочиського району тепер входить до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. Мурований костел Опіки св. Йосифа у Полупанівці вони збудували 1894 року. У 1913 році тут було засновано парафіяльну експозитуру, яка 1925 року стала самостійною парафією. Близько 1963 року храм радянська влада перетворила на похоронне бюро, а 1982 року - на краєзнавчий музей. Майже все оснащення святині було спалене.

47520 Рогачин

Сучасне село Рогачин, утворене колишніми містечком, селом і гутою, вперше у документах згадується приблизно 1578 роком. 1857 року тут проживало 772 мешканців, 1880 року - 956, у тому числі 462 греко- і 405 римо-католиків, нині - понад вісім сотень. Гута, додатково заселена у міжвоєнний період поляками, які працювали на склозаводі братів Шляхетків, згоріла 24 березня 1944р. під час бою між польською та українськими боївками. Село входило до Бережанського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Матері Божої Сніжної в Нараєві. На початку 20-х років, коли їх чисельність перевищила сім сотень вірних, завдяки нараївському настоятелю о. Ігнатію Лазаревичу в Рогачині розпочалась підготовка до спорудження філіальної святині.

81650 Розділ

Містечко Розділ самовільно заснував у королівських лісах не пізніше 1569 року М. Чернєйовський. 5 січня 1745 року король Август III надав містечку маґдебурзьке право. Із 1940 року є селищем міського типу. Чисельність населення - понад 2500 мешканців. Належало до Миколаївського району, а від 2020 року - до Стрийського.

У 1615 році вперше згадується місцевий дерев'яний костел, який знищили татари 1620 року. У 1616-1648 роках (з перервою у чверть століття) у Роздолі було споруджено мурований храм коштом родин Чернєйовських та Жевуських, який отримали 1646 року оо.-кармеліти. 21 липня цього ж року фундацію їх монастиря затвердив архієпископ Миколай Кросновський. 8 вересня 1648 року до костелу було впроваджено шанований вірянами образ Матері Божої Ченстоховської.

30000 Славута,
вул. Острозька, 29,
+380 (3842) 263-72

У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка, яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.

У 1988 році у Славуті по колишній вулиці Кірова було збудовано муровану каплицю, яка конструктивно дуже подібна до першого храму, спорудженого та освяченого 1795 року. Святиня отримала титул св. Миколая та кілька років до повернення 1990 року храму св. Дороти і завершення його ремонту виконувала функцію парафіяльної.