32162 Солобківці

Поселення Солобківці, населення якого нині складає понад дві тисячі мешканців, відоме у документах з 1493 року. У 1923-1957 році Солобківці були районним центром, нині у селі проживає понад 2200 мешканців.

У 1650 році у Солобківцях для оо.-домініканців було споруджено мурований храм, який відреставрували коштом С. Гумнецького 1722 року після турецьких нищень та відновили 1896 року на кошти парафіян. Святиня стала парафіяльною після закриття домініканського монастиря 1832 року, але її зруйнувала радянська влада у 30-х роках XX століття.

У першій половині 90-х років ХХ століття завдяки зусиллям о. Владислава Ванагса з Городка у Солобківцях збудували новий мурований новий храм, який 1995 року освятив єпископ Ян Ольшанський MIC.

81370 Стоянці

Село Стоянці у джерелах вперше згадується 1366 роком, є також згадка у 1410 році. 1880 року тут проживало 1345 мешканціва, у тому числі 967 поляків і 368 українців, з них римо-католиками було 776 осіб, а греко-католиками - 534. Нині ж у Стоянцях лище трохи більше трьох сотень селян. Село входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафія у Стоянцях (та перший дерев'яний костел) постали коштом місцевих власників родини Чурилів не пізніше 1475 року, бо саме тоді згадується тутешній душпастир о. Ян (в 1477-1504рр. - о. Мартин). 1631 року парафія повернулась до католицизму після періоду реформації. У 1646 році під титулом Всіх Святих згадується новий дерев'яний костел, при будівництві якого використали матеріали зі старої святині. Мав він лише один вівтар.

31245 Тарноруда,
вул. Гагаріна

Поселення Тарноруда, яке, за переказами, постало ще у середині XIVст., отримало магдебурзьке право у 1583 році. Наприкінці XVIIIст. (після поділу Польщі) кордон по Збручу розділив Тарноруду на два поселення - лівобережне (нині у Хмельницькій обл.) та правобережне (зараз у Тернопільській обл.). Нині у лівобережній Тарноруді проживає понад вісім сотень селян. Село належало до Волочиського району, а тепер - до Хмельницького.

У 1643 році коштом родини Сенявських на місці дерев'яного храму, спорудженого у ІІ половині XIV століття, було збудовано мурований костел, який освятив Кам'янецький єпископ Стефан Рупневський. 1754 року Чарторийські перебудовали храм у пізньобароковому стилі.

24200 Томашпіль,
вул. І. Гаврилюка, 2,
+380 (4348) 216-44, 218-20,
f.b.: parafijaTomashpil

Містечко Томашпіль, заснований на землях відомого із 1459 року Драгушова, вперше документально згадується у 1616 році. 1892 року тут проживало 4829 мешканців, більшість яких становили євреї, 1893 року - 6656, 1905 року - 7194, 1908 року - 8059. Був центром волості, від 1923 року - райцентром (за винятком 1965-1966рр.) та селищем (міського типу), від 2020 року належить до Тульчинського району. Нині нараховує понад 5500 осіб.

У 1747-1748 роках у Томашполі коштом місцевого власника Йосифа Потоцького було споруджено дерев'яний костел під титулом св. Йосифа, проте його знищили 1769 року гайдамацькі загони (за іншою інформацією, татари, що малоймовірно). У 70-х роках XVIIIст. тодішній томашпільський душпастир о. Ян Стшицький розпочав спорудження чергової дерев'яної святині, яке завершив 1775 року його наступник о. Ігнатій Ольшевський.

61??? Харків,
вул. Катаєва, 22,
+380 (57) 376-21-50,
f.b.: 812500848953179

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Місцевість Харкова Нова Баварія отримала розвиток у середині XIX століття, коли біля залізничної станції німецький підприємець з Баварії збудував пивзавод (звідси і назва).

У 2001 року оо.-кармеліти босі розпочали душпастирство серед вірних цього харківського мікрорайону. За цей час вони спорудили по вулиці Катаєва монастир та костел. Через 11 років, 4 листопада 2012 року настоятелем костелу став дієцезіальний священник, а 10 вересня 2017 року її перейняли оо.-домініканці (орден Братів Проповідників).

32473 Чимбарівка,
вул. Центральна, 5А

Невеличке село Чимбарівка, в якому нині проживає близько сотні селян, виросло десь на початку XIX століття із слободи у лісі неподалік Жванчика, який зараз називається Великим. Входило до Дунаєвицького району, а від 2020 року - до Кам'янець-Подільського.

Відвідували місцеві римо-католики парафіяльний дерев'яний костел Успіння Богородиці у (Великому) Жванчику, споруджений у 1796-1797 роках та освячений 1797 року єпископом Михайлом Сераковським, а власної святині не мали. Спорудження філіального мурованого костелу у Чимбарівці відбулось у 1994-1996 роках завдяки зусиллям оо. Марека Бзіньковського та Йосифа Чопа. Цим храмом послуговується майже сотня католиків латинського обряду понад десяти сусідніх населених пунктів, у тому числі і Великого Жванчика, оскільки їх костел радянська влада зищила ще 1933 року.

23021 Ялтушків,
вул. Яблунева, 1

Ялт(у/о)шків вперше документально згадується 22 жовтня 1431 року, від 1537 року вважався містечком. Магдебурзьке право отримав у 50-х роках XVI століття (підтверджено 1607 року). У 1885 році тут проживало 1646 мешканців, 1893 року - 2870, 1905 року - 3292, 1913 року - 5599, нині - майже дві тисячі осіб. У 1923-1931рр. був райцентром, 1938 року став селом. Входив до Барського району, а від 2020 року - до Жмеринського.

Ймовірно, що перші дерев'яні костели у Ялтушкові існували з кінця XVI століття, але були знищині нападниками, що неодноразово спустошували містечко. 25 лютого 1799 року місцевий власник Казимир Крассовський підписав документ фундації храму та парафії, яку було створено вже 21 березня цього ж року. Спорудження святині з дубової деревини на мурованому фундаменті завершили 1807 року її освяченням під титулом Зіслання Святого Духа.