09052 Антонів

У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.

Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.

48544 Антонів

У польських джерелах заснування села Антонів датують початком XIX століття і пов'язують із його власником Антоном Лянцкоронським, тоді як в українських вважають, що село вперше згадується наприкінці XVIII століття. У другій половині XIXст. тут проживало близько півтисячі мешканців, з них дві сотні (переважно переселенці-мазури із Польщі) були римо-католиками. Наступного століття до ІІсв. війни чисельність селян становила сім-вісім сотень, а нині - лише трохи більше трьох сотень.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у розташованому поряд містечку Товсте. Відомо, що станом на 1936 рік, коли їх кількість зросла до 240 вірних, схематизм Львівської архідієцезії подає каплицю в Антонові як таку, що ще знаходиться в процесі будівництва. Ймовірно, що до ІІ світової війни її не встигли впорядкувати, оснастити та освятити.

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Вперше мурована замкова каплиця у Баворові згадується у 1600 році, а 1666 року занотовано пошкодження козаками поховань Баворовських і Збараських, що знаходились у ній. Настоятель місцевої парафії св. Вацлава звершував у цьому храмі богослужіння кожних середи і п'ятниці.

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Католицьке кладовище у Баворові місцевої парафії св. Вацлава є одним із найстаріших на Тернопільщині і постало не пізніше 1805 року. Там, зокрема, серед збережених могил початку ХІХ століття є також пам'ятник баворівському настоятелю о. Антонію Соєцькому, який помер 1815 року, проте цвинтарна каплиця була збудована, ймовірно, десь на початку другої половини цього століття.

47516 Баранівка

Баранівка вперше письмово згадується 1441 року у книгах галицького суду, є також згадка у документах 1469 року. У 80-х роках ХІХ століття нараховувала понад 380 селян, з них приблизно по 175 римо- та греко-католиків, нині ж у селі проживає понад дві сотні мешканців. Належало до Береженського району, а від 19 липня 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Баранівки спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У 1908-1909 роках у селі коштом вірян та, ймовірно, місцевих власників Потоцьких було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1910 року. Поруч із храмом постала також мурована дзвіниця.

48605 Бедриківці

Вперше село у документах згадується 1438 року під назвою Бедрихівці. У 1453 році отримало маґдебурзьке право, проте 1649 року вважалось селом, згадується також 1469 року. 1880 року тут проживало 1215 мешканців (переважно - українців), 1921 року - 1564, 1931 року - 1740, нині - приблизно півтори тисячі осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Бедриківців, чисельність яких в середині XIX століття становила близько шести десятків вірян, належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Принаймні, від 1861 року в схематизмах Львівської архідієцезії згадується сільська цвинтарна каплиця, яка, за непідтвердженою інформацією, могла бути збудована ще 1827 року як усипальниця місцевих власників Бруніцьких.

47501 Бережани,
вул. Хатки

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

У Хатках, які спочатку були селом, а потім стали передмістям Бережан, проживали окрім українців також заможні польські родини та поляки-працівники залізниці, які, переважно, були римо-католиками. І належали вони до парафії у Бережанах. А парафіяльні записи щодо місцевих вірян існували, принаймні, від 1777 року.

47501 Бережани

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Муровану каплицю на кладовищі було споруджено 1889 року зусиллями парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Бережанах. У ній і навколо неї ховали бережанських душпастирів. На її бічній стіні є епітафія настоятеля парафії у 20-х роках ХХ століття о.-інфулата Броніслава Лімановського, який помер 1930 року.

45765 Берестечко,
вул. Богуна, 22

Берестечко виникло як передмістя відомого у джерелах з 1 червня 1097 року Перемиля, згодом стало самостійним поселенням і вперше згадується як село Берестки 1 червня 1445 року. 7 липня 1547 року Берестечко отримало магдебурзьке право, підтверджене 1559 року. У 1629 році мало 2300 мешканців, 1854 року - 3960, 1880 року - 2853, 1939 року - 6800, нині - понад 1600 осіб. Від 1940 року - місто. Належало до Горохівського району, а від 2020 року входить до Луцького.

Мурована каплиця на цвинтарі парафії св. Йоана Хрестителя (з ХХ століття - Пресвятої Трійці) у Берестечку згадується як громадська у всіх схематизмах Луцької дієцезії (пізніше - Луцько-Житомирської, а ще пізніше - знову Луцької) від 1852 року, хоча вважається, що була збудована як усипальниця Рациборських у 1854 році. Більше того, встановлена на святині у 2000-х роках пам'ятна таблиця датує її XVIII століттям (очевидно, просто продублювали час будівництва костелу).

78436 Бистриця

Поселення Рафайлівка, яке 7 червня 1946 року було перейменоване на Бистрицю, тривалий час вважалось частиною іншого села - Зеленої, відомої з першої половини XVIII століття. Населяли Рафайлівку переважно українці-греко-католики, проте в міжвоєнний період тут значно зросла кількість поляків-римо-католиків. Нині в Бистриці проживає понад тисяча селян.

Нечисленні католики латинського обряду (місцеві та Зеленої) належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Надвірній, проте на початку ХХ століття село стало туристичним та гірсько-лижним осередком, в якому відпочивало багато приїжджих римо-католиків. Тому виникла необхідність власної святині. І 1910 року завдяки зусиллям надвірнянського настоятеля о. Томаша Тжебуня вона постала у центрі Рафайлівки.