66100 Балта,
вул. Ярослава Мудрого, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27,
f.b.: 100084458839588

У 30-х роках XVIIст. заснували селище Палієве (Палієве Озеро), а в 60-х роках Юзеф Любомирський розпочав будівництво на лівому березі Кодими фортеці Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто, яке стало центром повіту. У 1849р. у Балті проживало 9810 мешканців, 1860 року - близько 14000, 1897 року - 23363, 1914 року - понад 28000, нині - майже 18 тисяч осіб. Із 1923р. було райцентром (у 1924-1929рр. - столицею Молдавської АРСР), а 2020 року увійшло до Подільського району.

У 60-х роках XVIIIст. коштом місцевого власника Станіслава Любомирського за проектом львівського архітектора Себастіяна Фесінґера збудували мурований храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. Фундатор надав парафії належне фінансово-матеріальне забезпечення, у томі числі три села.

59020 Банилів-Підгірний,
вул. Кобилянської, 90a

Банилів-Підгірний відомий в джерелах із 1428 року. До 1946 року мав назву Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів. Наприкінці XVIII - на початку XIX століть сюди прибули польські переселенці, пізніше німецькі колоністи заснували присілок Августендорф. 1900 року у Молдавському Банилі проживало 4806 мешканців (2071 українців, 1374 румунів, 878 німців та 483 поляків), а в Августендорфі - 550 (515 німців, 31 українців і 4 румуни). Нині село має понад 4 тисячі осіб. До 2020 року входило до Сторожинецького району.

Римо-католики Молдавського Банила та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Красній, яка пізніше називалась Альтгутою, а нині є Старою Красношорою. В середині ХІХст. їх було до двох сотень, а на початку 80-х років цього століття - вже півтисячі. Тоді тут і постала перша святиня.

59216 Банилів

Банилів, який називали також Баниловом-Руським (тобто українським, на відміну від вкраденої московітами давньої етнічної назви), існував вже у XIVст., проте вперше документально згадується 1433 року, а також 1 січня 1445 року. Перед Ісв. війною тут проживало 5010 мешканців (переважно українців), у тому числі 246 поляків та трохи менше вірменів, а 1938 року - 6 тисяч, серед них вірменських родин 12 (47 осіб), вірменсько-польських 18 (63 особи) і польських 32 (114 осіб). Нині село має понад 3600 мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до буковинської капеланії (пізніше парафії Успіння Пресвятої Діви Марії) у Вашківцях, тоді як католики вірменського обряду - до галицької парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кутах. В середині XIXст. римо-католиків у селі було близько дев'яти сотень, а в 70-х роках цього століття - вже понад 160. Тоді тут і постала каплиця для задоволення духовних потреб католиків обох обрядів.

23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.

12700 Баранівка,
вул. Першотравенська, 30,
+380 (4144) 431-61, 425-74,
www: baranivka.ofm.org.ua,
f.b.: 545542282247896

Відома з 1565-1566 років Баранівка у 1938 році отримала статус селища міського типу, а 2001 року стала містом. Від 1923 року була районним центром, а тепер належить до Новоград-Волинського району. Населення - майже 12 тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики послуговувались тимчасовою, а потім і новозбудованою каплицею на цвинтарі. А споруджений у Баранівці поруч із цвинтарем у першій половині 90-років минулого століття завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM мурований парафіяльний костел 29 жовтня 1994 року консекрував єпископ Ян Пурвінський.

11255 Бараші,
вул. Героїв Майдану, 18

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

Колишній дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах, споруджений 1795 року, знищила радянська влада 1935 року, тому вірянам довелось шукати іншу будівлю, придатну для облаштування в ній каплиці.

80423 Батятичі

Село Батятичі вперше у джерелах згадується 1405 року, є також письмові згадки у 1407 і 1455 роках. 1880 року тут проживало 2593 мешканців, з яких 2059 були греко- і 398 римо-католиками, на початку XX століття - 3635, нині ж - приблизно дві тисячі осіб. Село входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року - до Львівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Бузькій. У 1903 році, коли їх чисельність становила майже 390 вірних, у Батятичах було споруджено філіальний неоготичний мурований костел коштом місцевих власників Лончинських і Папарів (його будівництвом керували Густав Лончинський і Тадеуш Романовський).

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Парафія у Баворові канонічно постала 17 квітня 1522 року коштом його власника Вацлава Баворовського, який тоді профінансував також і спорудження православної церкви. На той час вже був дерев'яний костел під титулом Матері Божої і св. Вацлава. Проте станом на 1666 рік храму не існувало, а на його місці стояв хрест.

78233 Боднарів

Боднарів до 1940 року був Боднарівкою. Заснували його 1799 року як присілок села Середній Майдан. Близько 1880 року на південній околиці Боднарівки, заселеною переважно українцями, постала колонія польських переселенців, яку називали Боднарівкою Польською чи Новою. Нині село є найменшим у Коломийському районі (не путати із Боднаровим Калуського району) та має лише півсотні мешканців.

Нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Софії в Отинії. Вже через вісім років після заснування польської колонії, 1888 року у Боднарівці (причому, не у самій колонії, а в селі) коштом землевласників Юстина Марцелія, Віктора Мрозовецького та інших вірян було збудовано філіальну дерев'яну каплицю, яку освятили 1905 року.

32043 Бедриківці,
вул. Леніна, 1а,
+380 (3851) 315-83,
www: bedrykiwci-parafia.blogspot.com,
f.b.: bedrykiwci

Поселення Бедриківці вперше згадується у документах 1493 роком. Нині тут проживає близько тисячі селян.

У другій половині ХІХ століття з 1200 мешканців села близько 140 були римо-католиками, і належали вони до парафії св. Станіслава єп. мч. у Заліщиках. Нині ж кожний п'ятий є католиком латинського обряду. Їх зусиллями під керівництвом о. Владислава Ванагса у 1994-1997 роках було споруджено свій костел. Протягом всього часу будівництва святині богослужіння відправлялись у спеціально спорудженій тимчасовій дерев'яній каплиці.