86108 Макіївка,
вул. Леніна, 30,
+380 (6232) 679-92

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Ще у середині 30-х років радянська влада у Макіївці закрила та знищила костел св. Йосифа. З відродженням у місті церковного життя 4 жовтня 2005 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив каплицю, збудовану за півроку зусиллями настоятеля о. Ярослава Вишневського та місцевих парафіян, а 16 листопада 2007 року відправив урочисту Літургію з нагоди 100-річчя парафії.

8610? Макіївка

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Для технічних спеціалістів-католиків (переважно, французів та бельгійців), які працювали на металургійному заводі у Макіївці, спочатку облаштували молитовну кімнату. У 1907 року місцеву парафію (вікаріат) став обслуговувати француз о.-ассумпціоніст Ежен Неве - майбутній єпископ Цитруський та Апостольский адміністратор Москви. Завдяки його зусиллям та коштам Російсько-Донецького товариства у 1908 році тут було споруджено мурований костел св. Йосифа, освячення якого відбулось 1915 року.

81450 Максимовичі

Перша згадка про село Максимовичі датується 1375 роком. Населення - понад півтисячі мешканців.

Римсько-католицька спільнота Максимовичей належала до парафії св. Миколая у Лановичах. У 1923-1924 роках тут збудували муровану філіальну каплицю, яку освятили під титулом св. Антонія. У 70-х роках ХХ століття цю святиню знищили.

У 2007 році на частині фундаментів зруйнованої каплиці коштом колишньої мешканки Максимовичів, яка нині проживає у Польщі, та місцевих парафіян було споруджено нову каплицю, яку 16 вересня цього ж року освятив єпископ Мар'ян Бучек.

80383 Малехів,
вул. Шевченка, 1а

Малехів вперше у документах згадується 1377 роком, 1419 року отримав магдебурзьке право. З 1489 року Малехів, перебуваючи у власності міста Львова, утримував своїми доходами львівські шпіталь Святого Духа та заклад для інвалідів св. Лазаря. Нині у селі проживає приблизно п'ять тисяч мешканців.

Парафію у Малехові було засновано наприкінці XV століття (за іншими даними - лише 1521 року завдяки фінансуванню Я. Хоментовського). У 1620 році місцеву святиню (ймовірно, дерев'яну) знищили татари, після чого костел відбудували вже як мурований (принаймні, таким він згадується 1722 року).

11654 Малин,
вул. Кривенчука, 6

Малин вважається заснованим 891 року. У 40-х роках Xст. його разом з іншими древлянськими поселеннями знищила київська княгиня Ольга. Відновлений на рубежі XIII-XIV століть після руйнування в середині XIIIст. татаро-монголами. З часом отримав магдебурзьке право. У 1866р. містечко стало волосним центром, яке у 80-х роках налічувало близько 3600 мешканців, а 1900 року - 3360. У радянські часи спочатку був селом, 1938 року став містом, а ще раніше - райцентром. 2020 року перейшов до Коростенського району. Нині тут проживає понад 25 тисяч осіб.

У Малині костел і парафія, присвячені Непорочному Зачаттю Пресвятої Діви Марії, постали у 1780-1782 і 1784 роках відповідно, проте 1869 року (за іншою інформацією, 21 лютого 1871 року) цей храм згорів.

23514 Мальовниче

Невелике село Мальовниче, чисельність мешканців якого нині не перевищує чотирьох сотень, колись називалось Поціорове, а відоме воно, принаймні, з XIX століття.

Старші віряни Мальовничого, яке належить до парафії св. Франциска у розташованій поруч Козлівці, можуть розповісти легенди про те, як у їхньому селі ще у дореволюційні часи з'явилась скульптура святого Яна Непомукського з коркового дерева, з якою пов'язують різні дивовижні події. У 70-ті роки минулого століття для неї спорудили невеличку капличку.

44528 Малі Голоби

Окрему частину села Малі Голоби заснували на початку XIX століття переселенці із Польщі, до яких у 20-х роках ХХ століття приєднались інші польські колоністи. Станом на 1939 рік їх загальна чисельність сягнула трьох сотень, проте внаслідок трагічних подій 1943-1944 років у селі залишились лише українці. Сьогодні тут проживає трохи менше трьох сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. У 1926-1930 роках їх коштом та за ініціативою настоятеля парафії о. Станіслава Вороновича в Малих Голобах було споруджено філіальний дерев'яний костел, який 8 вересня 1930 року під час генеральної візитації волинських парафій консекрував єпископ-ординарій Луцький Адольф Шельонжек. А 20 березня 1935 року його декретом тут було засновано самостійну парафію, до якої увійшла частина сіл із материнської парафії. Наприкінці 30-х років вона налічувала понад сім сотень вірних.

68093 Малодолинське,
вул. Зелена, 2а

У 1787р. тут існував аул Крим, утворений татарами-втікачами з окупованого Росією Криму, яикий близько 1791 року позначений як Мала Акаржа, у 1798-1803рр. там була Остапівка, а після заселення 1804 року німцями-колоністами село стало Клейнллібенталем. У 1809р. тут проживало 428 мешканців, 1835 року - 804, 1850 року - 1232, 1871 року - приблизно 1700. Від 1896 село називалось Ксеніївкою, яку 1945 року перейменували на Малодолинське. У 1944р. німців примусово виселили. Нині воно має понад 3100 осіб.

Перший храм німці-католики збудували невдовзі після заснування села та облаштування у ньому. Про нього відомо лише те, що в середині XIX століття він став надто малим для парафіян, чисельність яких перевищила тисячу вірних. Ймовірно, вже тоді мав титул св. Венделіна - покровителя пастухів та селян (колоністи займалися тваринництвом, землеробством і садівництвом).

48111 Маловоди

Вперше Маловоди у документах згадуються 1785 року. 1805 року у селі проживало 172 особи, 1880 року - 485, 1943 року - 763. У червні 1945р. більшість місцевих поляків виїхала до Польщі, а звідти переселено українців. Нині село має менше трьох сотень мешканців. У 1940-1962рр. входило до Золотниківського району, потім - до Теребовельського, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові, проте після створення 1851 року парафіяльної експозитури, а потім і самостійної парафії у Росохуватці, перейшли до неї. Цього ж десятиліття у Маловодах на цвинтарі коштом місцевого землевласника Нерея (Йосифа?) Ярошинського було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1859 року під титулом св. Луки і Матері Божої з гори Кармель.

77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

У 1736-1738 роках у Маріямполі постав, в основному, костел Пресвятої Трійці парафії, перенесеної 1726 року із Делієва, а 1742 року місцевий власник Ян Яблоновський фундував тут також монастир капуцинів (24 січня архієпископ Миколай Вижицький схвалив цю фундацію, а 20 квітня було підписано фундаційний акт). Спочатку капуцинські будівлі були дерев'яними.