78362 Горішнє Залуччя

Села Горішнє Залуччя та Долішнє Залуччя постали після ІІсв. війни внаслідок поділу села Залуччя (Залуччя над Черемошем), яке вперше згадується у документах 1441 року та 5 травня 1449 року. 1890 року тут проживало 2818 мешканців (2392 українців, 260 поляків і 166 німців), нині Горішнє Залуччя має майже 1300 осіб, а Долішнє - понад 1800. До 2020 року села входили до Снятинського району.

Католики латинського обряду Залуччя належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині. 1876 року, коли їх чисельність становила близько 170 осіб, у селі коштом місцевого власника Миколая Кшиштофовича було споруджено та освячено під титулом св. Миколая публічну філіальну муровану каплицю, яка також слугувала родині фундаторів усипальницею.

32630 Заміхів,
вул. Базарна, 25

Заміхів вперше в документах згадується 1661 року, проте був позначений на карті ще у першій половині цього століття. З кінця XVIIIст. вважався містечком. У 1893 році тут проживало понад 1674 мешканців, 1905 року - 2392, нині село має понад шість сотень осіб. До 2020 року входило до Новоушицького району.

Перший (дерев'яний) костел Пресвятої Трійці у Заміхові із мурованим скарбцем та дерев'яною захристією збудували 1749 року коштом місцевого власника Йосифа Гумецького, каштеляна кам'янецького (фундаційний акт зареєстрований в кам'янецьких земельних книгах 7 листопада 1749 року). Храм отримав п'ять вівтарів (ймовірно, дерев'яних).

69123 Запоріжжя,
пр. Ювілейний, 41,
+380 (61) 273-00-29,
f.b.: pio.zaporoze

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

У 1772 році навпроти острова Хортиця постав сторожовий пост Запорізької Січі на чолі з полковником Іваном Бабурою, котрий, перейшовши після ліквідації Січі на службу в російську армію, отримав там 1777 року ділянку землю. З того часу балка стала називатися Бабурською, а річка - Бабуркой. 1803 року тут поселились німці-менноніти, заснувавши колонію Бурвальд. Сучасна забудова степу між селом Бабурка і Верхньою Хортицею розпочалася у 1969 році, а 1995 року створено у Запоріжжі Хортицький район, який неофіційно називається Бабуркою.

У 1999 році на Бабурці формально було засновано парафію під титулом святого священика Піо, а 16 жовтня 2002 року парафія запрацювала з призначенням настоятеля о. Альберта Алоїза Мальхерчика з ордену Пресвятого Серця Ісуса. Спочатку богослужіння відбувалось на квартирах парафіянок, але 23 вересня 2004 року майбутній єпископ о. Ян Собіло освятив каплицю, облаштовану завдяки зусиллям настоятеля та парафіян в квартирі на першому поверсі багатоповерхового будинку, яку було придбано за кошти спонсорів з Німеччини та Польщі.

11230 Запруда

Невеличке поселення Запруда, яке колись називалось Спаська Запруда, а до 1939 року було лише слободою, утворилось, швидше за все, у XIX столітті. У 1906 року тут вже проживало понад чотири сотні мешканців, що майже у два рази більше, ніж сьогодні. Село раніше належало до Ємільчинського району, а тепер - до Новоград-Волинського.

Зрозуміло, що місцеві римо-католики до жовтневого більшовицького перевороту своєї святині не мали. Релігійну громаду було зареєстровано вже після падіння комуністичного режиму 24 травня 1996 року.

12440 Зарічани,
+380 (412) 24-47-90

Po raz pierwszy wieś Zarzeczany wspomniana jest w „Księdze aktów żytomierskiego urzędu grodzkiego” 24 grudnia 1649 roku. Przed 1946 rokiem wieś nazywała się Psyszcze. Проживає у ньому близько 2200 мешканців.

Спочатку у Зарічанах було споруджено дитячий відпочинковий центр «Надія» харитативної місії Римсько-Католицької Церкви в Україні «Карітас-Спес Україна». Потім там збудували коштом благодійників, у томі числі і австрійських, мурований костел, який 26 вересня 2009 року консекрував під титулом св. Мартина Турського, знаного своїми учинками милосердя, єпископ Ян Пурвінський у співслужінні керівника «Карітас-Спес Україна» єпископа Станіслава Широкорадюка OFM. Зарічани обслуговують францисканці (zakon Braci Mniejszych) з парафії св. Яна з Дуклі у Житомирі.

59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1782 році тут проживало 1035 жителів, 1866 року - 2622, принаймні, у 90-х роках XIXст. вже вважалась містом із населенням понад три з половиною тисяч мешканців (переважно українців), нині має понад 7700 осіб. У 1905 році стала центром повіту, у 1940-2020 роках була районним центром.

Початок парафіяльного життя у Заставній нагадує кіцманську парафію Воздвиження Святого Хреста. Тут також 1812 року заснували капеланію, проте, як і в Кіцмані, її, принаймні, до 1819 року адміністрував настоятель парафії св. Архангела Михаїла у Садгорі о. Валентин Строменгер, обслуговуючи понад півтисячі вірних, з яких лише шість десятків проживало у Заставній. Як і в Кіцмані, заставнівський мурований костел збудували та консекрували (правда, під титулом cвв. Апп. Петра і Павла) 1826 року, проте тут також у першій половині 30-х років продовжували служити настоятелі інших парафій (зокрема, садгорський о. Франциск Ріхтер).

23007 Затоки,
вул. Соборна, 10

Село Лодзіївка, як до 7 червня 1946 року називались Затоки, вважається заснованим наприкінці XVIII століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько ста мешканців, нині чисельність його населення перевищила дві сотні осіб. Входило до Барського району, а від 2020 року - до Жмеринського.

Католики латинського обряду села раніше не мали своєї святині та належали до парафії св. Анни у Барі. Фундамент філіального мурованого костелу у Затоках заклав у 90-х роках майбутній єпископ, а тоді настоятель барської парафії о. Броніслав Бернацький. Завершив будівництво храму коштом місцевих вірних у 2000-х роках його наступник о. Микола Гуцал.

445523 Затурці,
вул. Зелена, 2

Вперше документально Затурці згадуються на початку XVI століття, проте поселення тут існувало набагато раніше. Є згадки також у 1557, 1570 і 1577 роках. В середині 90-х років XIXст. у селі проживало близько 480 мешканців, 1906 року - вже 909, нині село має понад 1900 осіб. До 2020 року входило до Локачинського району.

На початку XVIIст. у Затурцях вже існувала якась дерев'яна каплиця, про яку більше нічого не відомо. На початку 20-х років цього століття місцевий власник Ян Лагодовський, волинський каштелян, запросив у село оо.-августинців та збудував для них тимчасовий дерев'яний костельно-монастирський комплекс. Згідно із фундаційним актом, внесеним до Коронного реєстру 26/28 листопада 1620 року, а до Луцьких земельних книг - 12 січня 1622 року, ченці отримали певну десятину, ренту, різні пільги та кілька земельних ділянок з підданими в Затурцях.

31257 Завалійки

Перша відома письмова згадка про Завалійки датується 1629 роком, хоча вважається, що село засноване на кілька століть раніше. Наприкінці ХІХ століття тут проживало майже 1200 мешканців, нині має приблизно таку ж кількість осіб. Село входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Мурований костел Провидіння Господнього у Завалійках збудували у 1810-1812 роках місцеві власники брати Братковські. І був він спочатку їхньою приватною каплицею, потім - філією парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Тарноруді, а не пізніше 1830 року став парафіяльним. У 1850 році завалійківська парафія, охоплюючи також сусідні села, нараховувала понад три тисячі вірян.

80717 Зозулі, Козаки

Зозулі вперше у документах згадуються 1674 року. У 1848 році їх об'єднали із навколишніми поселеннями, у тому числі Козаками чи Козаковою Горою, утворивши нинішнє село. 1890 року у Зозулях проживало 1899 мешканців, у тому числі 1203 українців і 686 поляків, нині село має понад шість сотень осіб. Козаки ще порівняно недавно нараховували лише сотню жителів, а тепер вони, швидше за все, мають ще менше мешканців.

Католики латинського обряду Зозулей спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві. В середині ХІХ століття їх було більше чотирьох сотень, а на початку наступного століття - майже дев'ять сотень вірян.