47300 Збараж,
вул. Лесі Українки, 83,
+380 (3550) 212-00

Перша згадка про давньоруське місто Збараж датується 1211 роком (наступні згадки - у 1219 та 1393 роках). 1689 року Збараж отримав магдебурзьке право. Є районним центром з населенням 14 тисяч мешканців.

У 1627-1637 роках у Збаражі споруджено спочатку дерев'яний (а потім мурований) костельно-монастирський комплекс для оо.-бернардинів коштом Ю. Збаразького та Я. Вишневецького. Храм у стилі пізнього ренесансу освятили під титулом св. Юрія. 1675 року костел та монастир знищили турецькі війська. У 1723 та 1731 роках відбулась реконструкція старого костелу за кошти Потоцьких, яка не дала бажаного результату.

47201 Зборів,
вул. Б. Хмельницького

Історичним попередником Зборова було засноване 1166 року поселення Верхостав, яке у 1241 році зруйнували монголо-татари, а перші писемні згадки про Куклинці, на землях якого у XVIст. постав Зборів, належать до XV століття. У XVIIст. отримав магдебурзьке право. 1890 року місто мало 4100 мешканців, у тому числі 1500 греко- і 600-700 римо-католиків, 1913 року - близько 6000, з них 2400 українців і 1300 поляків, 1921 року - 3730 (1653 поляків і 1617 українців), нині - майже 6700 осіб. Від 1904 року Зборів був центром повіту, з радянських часів - райцентром, а від 2020 року входить до Тернопільського району.

Перший (дерев'яний) костел у Зборові існував вже у XVI столітті, проте місцевий власник-кальвініст Мартин Зборовський віддав його своїм одновірцям. Його син повернув храм католикам. Ця святиня згадується в документі 1615 року єпископа-помічника Львівського Томаша Піравського як філіальна парафії у Золочеві (обслуговував її тоді о. Валентин Дунайовський).

47201 Зборів

Історичним попередником Зборова було засноване 1166 року поселення Верхостав, яке у 1241 році зруйнували монголо-татари, а перші писемні згадки про Куклинці, на землях якого у XVIст. постав Зборів, належать до XV століття. У XVIIст. отримав магдебурзьке право. 1890 року місто мало 4100 мешканців, у тому числі 1500 греко- і 600-700 римо-католиків, 1913 року - близько 6000, з них 2400 українців і 1300 поляків, 1921 року - 3730 (1653 поляків і 1617 українців), нині - майже 6700 осіб. Від 1904 року Зборів був центром повіту, з радянських часів - райцентром, а від 2020 року входить до Тернопільського району.

З ініціативи бургомістра Зборова Альфереда Коцула на міському цвинтарі на теренах парафії св. Анни 1935 року за проектом львівського архітектора Лаврентія Дайчака було збудовано каплицю-пам'ятник польським воїнам, полеглим у битвах Першої світової та польсько-більшовицької воєн.

35703 Здолбунів,
вул. Костельна

Уперше письмово поселення згадується 1497 року як Долбунів, а також у 1533 і 1570 роках, а назва Здолбунів відома із 1629 року. 1798 року у селі проживало лише 276 мешканців, проте 1897 року - вже 4692, а 1906 року (після отримання у 1903р. статусу міста) - 9590. Від 1924 року Здолбунів був повітовим центром, а у 1939-2020 роках - районним. Нині у ньому проживає понад 25 тисяч осіб.

Католики латинського обряду Здолбунова належали до парафії св. Лаврентія у Тайкурах, проте могли користуватись не тільки парафіяльним костелом, але й каплицею у розташованій південніше та значно ближче Здовбиці, яка, принаймні, із 70-х років XIX століття мала підвищений статус філії тайкурської парафії.

12732 Зеремля,
вул.Колгоспна, 15

Село Зеремля вважається заснованим 1786 року. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Новоград-Волинського району. Нині проживає у селі менше семи сотень мешканців.

Тривалий час місцеві католики латинського обряду збирались на богослужіння у власних домівках, де також відбувалась катехизація дітей. Потім вдалось придбати будинок, який було перебудовано на каплицю. 5 грудня 2009 року її освятив під титулом св. Миколая тодішній єпископ-помічник Київсько-Житомирський Віталій Скомаровський.

31226 Зелена,
вул. Шкабат, 30

За переказами, писар Трительницької волості Ковальський у 1914 році знайшов в старих архівах згадку про те, що село Зелена на той час існувало вже 800 років. Поселення спочатку називали «Зеленою дібровою», з часом останнє слово відпало. До більшовицького перевороту 1917 року село мало приблизно тисячу мешканців, нині ж тут проживає лише понад шість сотень осіб, частина яких має польське коріння. Село входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Яна Непомуцького / Провидіння Господнього у Завалійках і, принаймні, від другої половини 70-х мали свою каплицю. Але вже на початку ХХ століття вона не згадується. Наступний (мурований) храм у Зеленій збудували у 1905-1908 роках коштом парафіян. На честь одного з них, Михайла, який найбільше долучився до спорудження святині, і було обрано її покровителя. Святі Меси тут відправляли навіть у радянські часи, проте 1937 року попри опір мешканців храм зруйнували.

12020 Зелена Діброва,
вул. Перемоги, 18

Село Яблонне (нинішня Зелена Діброва) було засноване, ймовірно, у XVII столітті. У другій половині XIX століття тут стали селитися німці, а село назвали Зеленою Дібровою. Нині тут проживає близько двох сотень мешканців. Село входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

У 189?-1900 роках у Зеленій Діброві було споруджено дерев'яний костел коштом парафіян на земельній ділянці, виділеній Адамом Башинським, Яковом Гонгало та Бортківським. 8 травня 1910 року храм освятили під титулом св. Йосафата. Проте 1926 року у священника під початкову школу забрали парафіяльний будинок, а вірян з 1927 року почали піддавати репресіям. Костел став клубом, але з осені 1941 року знову запрацював. Храм та огорожу цвинтаря було відремонтовано, 1942 року встановили хрест біля костелу. У 1959 році святиню знову закрили, облаштувавши у ній спочатку клуб, а потім - магазин.

81110 Зимна Вода,
вул. Ольги Кобилянської

Найстарша письмова згадка про Зимну Воду датується 1365 роком, коли воно ще існувало на «руському» праві. У 1425р. село знову згадується у документах, а 1461 року отримало «німецьке» право. У липні 1607 року останній власник поселення подарував його львівським єзуїтам, котрі володіли ним наступні 167 років. За цей період Зимна Вода була майже повністю полонізована. Із входженням Галичини до Австрійської імперії у селі поселились також німецькі колоністи. У 1946–1989 роках Зимна Вода носила назву Водяне. Населення - понад 11 тисяч мешканців.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Зимній Воді постав завдяки коштам його власника Яна Голомбека 1453 року. Мурований храм почав зводити черговий власник села Яків Шажинський на початку XVII століття, проте далі фундаменту будівництво не посунулось. Продовжили спорудження костелу 1612 року єзуїти, котрі отримали село у власність. 1625 року новозбудований храм консекрував архієпископ Ян Прухницький під титулом св. Катерини. 1682 року святиню відремонтували після пожежі та багатьох років занедбання.

48451 Золотий Потік,
f.b.: parafiaRPDM

Поселення, яке відоме з 1388 року як Загайполе, у 1570 році стало містечком з назвою Потік (як родове гніздо його власника Потоцького), а пізніше - Золотий Потік. У 1578 році отримало магдебурзьке право, підтверджене 1601 року. У 1880 році тут проживало понад 4 тисячі мешканців, з них римо-католиків - 940. Від 1984 року є селищем міського типу, яке входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського. Населення - майже 2400 мешканців.

Вже, принаймні, 1602 року у Золотому Потоці мала бути якась дерев'яна каплиця, але фундація костельно-монастирського комплексу домініканців місцевими власниками Потоцькими відбулась лише у 1604-1608 роках. Проте спорудження спочатку йшло досить мляво, оскільки до 1620 року навіть не згадується в документах. У 1631 році, коли помер фундатор Стефан Потоцький, будівництво храму ще було далеким від завершення, яке, в основному, настало лише 1634 року завдяки дружині фундатора Марії та її синам. І лише із 40-х років можна говорити про якусь готовність святині.

48115 Золотники

Перша писемна згадка про Золотники датується 1410 роком, наступна - 28 листопада 1435 року. У 1485р. поселення отримало магдебурзьке право та згадується як місто у 1459, 1469 і 1485 роках. 1890 року тут проживало 2081 мешканців, у тому числі 1240 греко- і 616 римо-католиків, нині - понад 1700 осіб. Від січня 1940р. до 30 грудня 1962р. Золотники були райцентром, потім увійшли до Теребовельського району, а 2020 року - до Тернопільського. У 1984р. втратили статус міста, ставши селищем міського типу, а з 1991 року є селом.

Парафія у Золотниках заснована у серпні 1459 року коштом їх власника Михайла Золотницького (Вільчека). Тоді чи трохи раніше постав перший костел (вочевидь, дерев'яний), який мав титул Матері Божої, св. Станіслава, св. Войтеха, св. Йоана Хрестителя і св. Миколая. Був знищений татарами у першій половині XVII століття та відновлений, проте 1648 року його знову потрібно було відбудовувати.